Дівчина з темним волосся йшла до нього крізь поле. Здавалося одним єдиним рухом вона зірвала одежу із себе та презирливо жбурнула її геть. Її тіло було біле та гладеньке, але це не збуджувало жодного бажання у нього, допоки він відверто дивився на неї. Що переповнювало його тієї миті так це захоплення тим жестом яким вона жбурнула свою одежу геть. З усією своєю грацією та безтурботністю цей жест здавалося знищив цілу культуру, цілу систему думок, неначе Старший Брат, Партія, Поліція Думок – всі вони могли б перетворитися на ніщо за допомогою одного єдиного дивовижного руху її руки. Цей жест також належав до прадавнього часу. Вінстон прокинувся зі словом "Шекспір" на вустах.
Телезахист видавав оглушливий, пронизливий та верескливий свист , що однотонно верещав тридцять секунд. Була за чверть сьома година, час підйому для офісних працівників. Вінстон вирвав своє тіло з обіймів ліжка – він спав голяка,бо для члена Зовнішньої Партії що отримує лише 3000 купонів на одяг щорічно, повний комплект піжами коштує 600 – та вхопив брудну, вицвілу та пропилену фуфайку і пару шортів що лежали на стільці. Гімнастика починалася за три хвилини. Наступної миті його зігнуло у три погибелі від жорстокого нападу кашлю який зазвичай вражав його відразу ж після пробудження. Це настільки цілковито спорожнило його легені , що він заледве зміг почати дихати знову, лежачі на спині та зробивши декілька глибоких ядушних вдихів. Його вени безжально набрякли під час нападу кашлю, а варикозна виразка почала нестерпно свербіти.
"Група від тридцяти до сорока років!" – жорстко прогорлав пронизливий жіночий голос – "Група від тридцяти до сорока років! Займіть ваші місця, будь ласка. Від тридцяти до сорока!"
Вінстон вишикувався,наче по команді "Струнко!", перед телезахистом, на якому вже з'явилося зображення молодої , худорлявої, але м'язистої жіночки,що була вдягнена у спортивний сарафан та легке спортивне взуття.
"Руки згинаємо та витягуємо!" – різко викрикувала вона – "Повторюйте разом зі мною. РАЗ, два, три, чотири! РАЗ, два, три ,чотири!Ну ж бо, товариші, жвавіше! РАЗ,два, три, чотири!РАЗ, два , три , чотири!…"
Біль від нападу ядушного кашлю ще не встигла повністю витіснити з розуму Вінстона враження від його сну, а ритмічні рухи фізичної вправи навіть якимось чином допомогли відновити їх. Доки він механічно рухав своїми руками вперед та назад, вдягнувши на своє обличчя вираз суворого задоволення що вважалося доречним під час Гімнастики, він сутужно намагався спрямувати свої думки до тьмяного та невиразного періоду свого раннього дитинства. Це було надзвичайно важко. Раніше кінця п'ятдесятих усе було поблякле та вицвіле. Про це не було жодних фізичних записів до яких ти міг би звернутися, навіть обриси твого власного життя втрачали чіткість. Ти пам'ятав визначні події які швидше за все взагалі не відбувалися насправді, ти пам'ятав деталі різних інцидентів але без відтворення їх загальної атмосфери, також були довгі, порожні мов аркуш чистого паперу, періоди де ти не міг визначити або пригадати взагалі нічого. Усе було інакше тоді. Навіть назви країн та їх обриси на мапі були інакші. Злітно-посадкова Смуга Один, наприклад, називалася інакше у ті дні : вона називалася Англія або Британія, одначе Лондон, він був у цьому щиро певен, завжди звався Лондоном.
Вінстон не міг чітко пригадати час коли б його країна не перебувала б у стані війни, але було цілком зрозуміло що був достатньо довгий проміжок миру під час його дитинства, тому що в одному з його ранніх спогадів усі сприйняли повітряний наліт як несподіванку. Можливо це був час коли було скинуто атомну бомбу на Колчестер. Він не пам'ятав власне цей наліт, але запам'ятав долоню свого батька яка міцно тримала його долоню допоки вони поспіхом спускалися нижче, нижче і нижче у якесь місце глибоко під землею, коло за колом по спіральних сходах які цокотіли під їх ногами і які зрештою настільки виснажили його ноги що він почав скиглити і їм довелося спинитися та перепочити. Його матір у свій повільний та замріяний триб йшла далеко позаду за ними. Вона несла його маленьку сестру – або можливо це був лише згорток вовняної ковдри, тим що вона несла : він був не цілком певний чи вже народилася його сестра на той час. Зрештою вони прийшли у галасливе , заюрблене місце, що як він зрозумів, було станцією Лондонського метрополітену.
Там скрізь сиділи люди на вимощеній кам'яним плитняком підлозі, та інші люди, що відчайдушно тислися один до одного, на металевих двоповерхових ліжках один над одним. Вінстон та його матір і батько знайшли для себе місце на підлозі, поруч зі старими чоловіком та жінкою , що сиділи пліч-о-пліч на металевому ліжку. Старий чоловік був вдягнений у пристойний темний костюм та чорну кепку, що була зсунута на потилицю і відкривала щільно сиве волосся : його обличчя було яскраво-червоне , а блакитні очі сповнені сліз. Від нього тхнуло джином. Здавалося він струменів крізь його шкіру замість поту, і він уявляв що сльози які лилися з його очей теж були чистісіньким джином. Але незважаючи на легке сп'яніння, він також страждав від якогось горя, що було щире та нестерпне. У свій дитячий триб Вінстон швидко зрозумів що це якась дуже жахлива річ, щось що знаходиться за межами будь-якого прощення і ніколи не зможе загоїтися, що нещодавно відбулося. Йому також здавалося, що він знає що відбулося. Когось кого старий чоловік дуже любив – маленьку онуку можливо – було вбито. Кожні кілька хвилин старий чоловік постійно повторював :
"Ми не повнні бли вірити їм. Хіба я це казав про це, Ма, чи не так?Ось що стлося через довіру до них. Я від початку про це казав. Ми не повнні бли довіряти цим мерзотним шельмам."
Але яким самим мерзотним шельмам вони не повинні були довіряти Вінстон не зміг пригадати.
З тих часів, війна без перебільшень ніколи не вщухала, одначе щиро кажучи це не завжди була одна й та сама війна. Протягом декількох місяців з його дитинства власне Лондон було охоплено безладними вуличними боями, деякі з них він пам'ятав дуже детально та яскраво. Але визначити перебіг історії протягом усього цього періоду, сказати хто з ким бився у будь-який даний момент, було абсолютно неможливо, тому що не збереглося жодних письмових записів, жодних усних переказів, навіть жодного найдрібнішого натяку що розташування протидіючих сил було хоч трохи інакше ніж тепер. Цієї миті, наприклад, у 1984-му (якщо це звісно був 1984-й), Океанія воювала з Євразією та при цьому була у військовому союзі з Східазією. У жодному публічному або приватному повідомленні ніколи не визнавалося, що ці три сили хоч коли-небудь були об'єднані у іншому порядку. Насправді ж, як добре знав Вінстон, минуло лише чотири роки відтоді як Океанія воювала зі Східазією та при цьому була у військовому союзі з Євразією. І це був лише маленький шматочок прихованого знання яким він випадково оволодів, і лише тому що його пам'ять не була під достатнім контролем. Офіційно зміни союзників ніколи не відбувалося. Океанія воювала з Євразією : отже Океанія завжди воювала з Євразією. Теперішнього ворога завжди зображували як абсолютне зло, і з цього випливало що будь-які минулі або майбутні домовленості з ним просто неможливі.