— Цілком точно, Конселю.
— Отож, якщо пан професор хоче перекопатися, — спокійно зауважив Консель, — чи не є он той кальмар — кальмар Бузі або принаймні його брат?
Я подивився на Коиселя, а Нед Ленд кинувся до вікна.
— Моторошна тварина! — крикнув Нед.
Я теж глянув у вікно і мимоволі відсахнувся. Перед моїми очима рухалося страшне чудовисько, гідне відігравати неабияку роль у тваринному епосі.
Це був кальмар колосальних розмірів, завдовжки не менше вісьмох метрів. Він плив задом наперед, з величезною швидкістю прямо па "Наутилус", дивлячись на нас сіро-зеленими нерухомими очима. Вісім рук, або, вірніше, ніг, посаджених на голові, що і забезпечило цій тварині назву головоногих, були вдвічі довші тіла й увесь час звивалися, як волосся у фурій. Чітко виднілися двісті п'ятдесят присосків, розташованих на внутрішній стороні щупалець у вигляді напівкруглих капсул. Часом присоски торкалися шибок, завмирали і присмоктувалися до них. Щелепи чудовиська, у вигляді рогового дзьоба такої ж форми, як у папуги, увесь час відкривалися і закривалися. Язик з хрящової тканини, теж наділений гострими зубами в кілька рядів, здригався, висуваючись з цієї страшної пащеки. Яка фантазія природи! Дати пташиний дзьоб молюску! Веретеноподібне тіло, роздуте посередині, становило м'ясисту масу вагою в двадцять — двадцять п'ять тисяч кілограмів. Мінливе забарвлення, що мінялося з надзвичайною швидкістю в залежності від ступеня роздратування тварини, переходило із сіро-свинцевого відтінку в червоно-бурий.[344] IT То так дратувало молюска? Безсумнівно, присутність "Нау-тилуса", ще більшого, аніж він, а також те, що ні його щупальця-присоски, ні щелепи не могли нічого вдіяти. І все-таки яка це потвора — подібний спрут! Яку міць уклав Творець у його рухи, яку життєву силу, давши йому трикамерне серце!
Тільки несподіваний випадок звів мене з таким кальмаром, і я не хотів упустити можливості старанно вивчити цього представника головоногих. Я переміг жах, викликаний його виглядом, взяв олівець і почав замальовувати.
— Може, це той самий, що трапився "Актеону"? — сказав Консель.
— Ні, — відповів канадець, — цей цілий, а той утратив хвіст.
— Це не доказ, — заперечив я. — Щупальця і хвіст у цих тварин здатні до відновлення, а за сім років кальмар Бузі встиг, звичайно, відростити собі і новий хвіст.
— Ну, коли не той, то однаково із таких! — відповів Нед.
Справді, коло правого вікна з'явилися ще кальмари. Я нарахував їх'сім. Вони супроводжували "Наутилус". Я чув, як брязкали їхні дзьоби по залізній обшивці судна. Ми були неабияк задоволені.
Я продовжував свою роботу. Чудовиська з такою точністю трималися нашого курсу, що здавалися нерухомими, я міг би малювати їх у зменшеному вигляді прямо на шибці. До того ж ми йшли з помірною швидкістю.
Раптом "Наутилус" зупинився, і весь його остов здригнувся.
— Невже ми на щось наткнулися? — запитав я.
— У всякому разі, ми уже виплуталися, — відповів канадець, — оскільки ми стоїмо в чистій воді.
"Наутилус" стояв дійсно в чистій воді, але на одному місці. Лопаті його гвинта не працювали. Минула хвилина. У салон увійшов капітан Немо і з ним його помічник.
Я не бачив його вже кілька днів. Він здався мені похмурим. Не розмовляючи з нами, а може, не бачачи нас, він підійшов до вікна, подивився на спрутів і сказав кілька слів своєму помічнику. Помічник вийшов. Тут же створки засунулися. Стеля засвітилася.
Я підійшов до капітана.
— Цікава колекція спрутів, — сказав я розв'язним тоном аматора, що дивиться крізь кришталеве скло акваріума.
— Так, пане натуралісте, — відповів він, — і зараз ми будемо битися з ними врукопаш. [345]
Я розгублено подивився на капітана. Я думав, що я його не зрозумів.
— Врукопаш? — уточнив я.
— Так. Гвинт зупинився. Думаю, що рогові щелепи одного з кальмарів зав'язли в його лопатях. Ця обставина заважає нам іти далі.
— Що ж ви збираєтеся робити?
— Піднятися па поверхню і перебити всю цю мерзоту.
— Це важко.
— Вірно. Електричні кулі неспроможні проти м'якої маси їхнього тіла, де вони не знаходять достатнього опору, щоб розірватися. Але ми їх атакуємо сокирами.
— І гарпуном, капітане, — додав канадець, — якщо ви не відмовляєтеся від моєї допомоги.
— Згодний, містере Ленд. ;
— Ми теж вам допоможемо, — сказав я, і разом з капітаном ми пройшли до центральних сходів.
Там уже стояли чоловік дванадцять з абордажними сокирами в руках, готові для нападу. Канадець схопив гарпун, а ми з Консе^ лем — сокири. До цього часу "Наутилус" уже виплив на поверхню. Один з моряків почав відгвинчувати гайки. Ледь вони відгвинтилися, кришка люка розчахнулася з надзвичайною силою, очевидно, притяпіута присосками якого-небудь спрута. Тут же ж довге щупальце ковзнуло, як змія, в отвір трапа, а ще двадцять звивалися зверху. Капітан Немо одним ударом сокири відітнув страшне щупальце, і воно упало донизу, звиваючись на сходинках.
Поки ми протискувалися на палубу, два інших щупальця майнули в повітрі, обплели моряка, що стояв перед капітаном Немо, і підняли його в повітря з нездоланною силою.
Капітан скрикнув і кинувся назовні. Ми кинулися за ним.
Яке видовище! Схоплений щупальцями і прилиплий до їхніх присосків, бідолаха бовтався в повітрі з примхи величезного хобота. Він задихався і хрипів, волаючи: "Допоможіть! Допоможіть!" Ці слова, вимовлені французькою мовою, мене приголомшили. На борту був мій співвітчизник, а може, і не одині Щей лемент, що надривав душу, я буду чути все моє життя! Бідолаха гинув. Хто міг би його вирвати з цих могутніх обіймів? Але капітан Немо накинувся на спрута і відрубав йому інше щупальце. Його помічник люто бився з іншими чудовиськами, що виповзали збоку "Наутилуса". Екіпаж люто боровся з ними, пустивши в хід сокири. Канадець, Консель і я всаджували нашу зброю в м'ясисту [346] масу спрутів. Сильний запах мускусу наповнив повітря. Усе було страхітливе!
Якусь хвилину мені здавалося, що бідолаха, оповитий хоботом, буде звільнений від могутньої дії присосків. З восьми щупалець було відрубано вже сім. Одне, що залишилося, ще звивалось у повітрі, потрясаючи своєю жертвою, як пір'їнкою. Але в ту мить, коли капітан Немо і його помічник накинулися на спрута, він викинув струмінь чорнуватої рідини з особливого мішка коло анального отвору. Ми відразу усі посліпли. Коли ж чорна хмара розсіялася, то кальмар зник разом із моїм бідолашним співвітчизником!