По цьому мені лишалося подивуватися йому й обіцяти прийти рівно в 12. Він ще трохи посидів, розказав, як знайти театр, кудою вийти, кудою пройти, застібнув чумарку і став прощатись. Подаючи востаннє руку, він ще раз, і навіть строго, нагадав мені "рівно 12!" і поважно вийшов із кімнати, як виходять звичайно на сцені королі за куліси.
III
Рівно без двадцяти дванадцять я запер номер і пішов одшукувать театр. Пройшов, як наказано мені було, базар, де поважно й пристойно ходили парами повбирані жиди (тоді були якраз якісь їхні свята), звернув у якийсь глухий переулочок, де, крім дерези, лопухів та кропиви попід глухими тинами нічого не видно було, і вийшов на ту вулицю, де повинен був бути театр. Вийшов, глянув просто, глянув назад — і нічого похожо-го на театр не побачив. Звичайні чистенькі, біленькі хатки у садочках, широка зелена вулиця зі стежкою під одним боком, подекуди стрункі, високі тополі, та й годі. А будинка, що мав бути театром,— не було.
"Чи не помилився я?" — подумав я, але, перевіривши себе, мусив таки признати, що це таки та вулиця.
— Дивно! — стиснув я плечима і, не знаючи, що робити далі, став посеред вулиці. А на ній хоч би одна жива людина,— неначе вимерло все. Постояв я, постояв та вже хотів рушать назад, коли це з одного двору, біля якого стояла крамничка під залізною покрівлею, вийшла червона жіноча постать, за нею дві чоловічі в сіренькому й жовтенькому і, оглядаючи одне одного зо всіх боків, пішли просто на мене. Я зрозумів, що то жидки йшли на плац "у праходке". Почекавши, поки вони порівняються зо мною, я звернувся до них і спитав, де грає трупа Гаркуна-Задунайського.
— Теа-а-атр? — перепитав мене сіренький жидок.— Вам на приставлєння хатіться пасматрєть?
Я сказав, що мені тільки треба знати, де театр.
— Что значить "на приставлєння пасматрєть"! — вмить визвірилась на його червона жидівочка. (На голові у неї був ще солом'яний капелюшок з зеленою великою птицею). Тібє спрашувають, де театр, так ти скажі. Что значить "пасматр-є-єть!"... Ви пайдіть прямо до єтому большоє дерево... Вот...
~ там ^Діїь вивіска сапожнік... Так ви...— перебив п сіренький, але мусив замовкнуть, бо жидівочка зараз же з презирством зупинила його:
— Что значить "вивіска"! Как онє знайдуть вивіска, єслі оні нє знають, как студова іті?.. Так ви ідіть прямо. А єслі ви повідітє большоє дерево, так ви станьте... Там ви павідітє афіше... Так ви зайдьотє у фортке і пайдьотє уп'ять прямо. У сад будіть тєа-а-тр...
— Толькі там тіпер нічєво нє-є-т...— знов уміш-ався сіренький, але знов зупинився.
— Что значить "нічєво нєт"? Какое тібє дєло? їм нужно тєатр, так онє йому шукають! Ти сібє ідьош, і онє сібє ідуть, так оні тібє нє спрашувають, куда ти ідьош... Так ви ідіте прямо, і больше нічєво... До сві-данія!
Мовчазний жовтенький і цікавий сіренький ще раз окинули мене цікавими поглядами й рушили за нею.
Я подякував і пішов. Найшов "большоє дерево", вивіску шевця і... афішу. На ній стояло:
"19— Город N. С дозволения начальства —02 г.
Сего N... месяца N... числа в зданий театра Г-на А. Цибельмана по Херсонской улице товариществом русско-малорусских артистов под управлением режис-сера й антрепренера В. А. Гаркуна-Задунайского при благосклонном участии знаменитой артистки импера-торских театров А. Галиной (ці два прізвища великими літерами) представлено будет:
ЛЮТЕ СЕРЦЕ. АБО Ж. ЧОТИРИ СМЕРТІ РАЗОМ.
Драма на 4 дії Сьогобврежнього.
II
ОНА ОДНА Водевіль від. соч. Мансфельда.
Далі "участвующия лица", "ценьї местам со включени-ем благотворительного сбора", "начало ровно в 8ч вечера" і знов великими літерами: "Антрепренер й режиссер В. А. Гаркун-Задунайский".
Переконавшись, що театр таки існує, я зайшов у двір, знайшов хвірточку, як сказано, у сад і пішов по стежці, що ховалась за кущами бузку. Пройшов бузок, проминув якийсь загін з дерев'яною повіткою, продерся ще .,, крізь якісь кущі і... опинився в кінці саду.
— Ну, а де ж все-таки театр? — запитав я в повітря. Одповіддю мені було цвірінькання горобців та скрекіт коників в густій, злегка пожовклій траві. Садок кінчався ровом, за яким починалась чужа левада з городом і подвір'ям. Я ще постояв трохи, послухав коників і вернувся назад.
— О! а я вас шукаю! — вмить наче виріс з-за загону, повз котрий я проходив, Гаркун-Задунайський і злегка торкнувсь до шапки.— Що це, "обозревали окрестнос-ти"?
— Еге ж,— одмовив я,— шукав театру, та щось не найшов.
— Театр? — скрикнув здивовано Гаркун.— Та ви ж коло його стоїте! Оце ж театр!
От тут-то вже я здивувався: той загін, що я минув так байдуже, і та дерев'яна, повітка і були театром.
— Так оце він?
— А ви ж гадали де?.. Трохи не... той... не ізящний...— повів він навколо театрально рукою.— Ну, та не в формі діло... Форма, по-мойому, абсолютно ніщо!.. Глав-ноє— іскуство... Хоча... А скільки, ви думаєте, тут може бути збору? — вмить хитро подивився він на мене. — Скільки, по-вашому, ану?
— Не знаю,— промовив я,— треба всередині подивитись.
— Добре! Гайда всередину!
Через хвилину ввійшли ми всередину. Чи бачили ви коли загін серед поля для худоби? Як бачили, то приставте до цього загону ще... повітку не повітку, а так якесь чортзна-що з поганеньких, старих дощок, запніть це чортзна-що спереду старим, полатаним брезентом, і ви матимете перед очима N-ський театр. Тільки й різниці між загоном і "партером" буде, що в загоні не може бути набитих на стовпчики шаршавих дощок, а тут їх було рядів з п'ятнадцять. Перед повіткою, чи то пак — перед сценою, було щось подібне до великого корита, де теж були понабивані стільчики. То — місце для музиків. Я порахував ряди, накинув їм ціну і промовив:
— Рублів з... 70?
— Xa-xa-xa! — зареготався Гаркун.— От вам і не-ізящний театр! Xa-xa-xa! А двісті карбованців не хочете? Га?
Я не посмів не повірить йому, але ж... щось не віри-лось. Він це запримітив.
— Не вірите? — скрикнув він.— Думаєте, шарж? Ут-ріровка?.. Побачите самі... Я в один свій бенефіс узяв тут 227 руб. 36 копійок!.. Тут же багаті буржуа, поміщики наїжджають... Тут треба тільки уміючи ставить спектаклі... Ну, а мене... в цьому вже не учить,— додав він з такою усмішкою, яка так вам і говорила, що про це "абсолютно" навіть і говорити не варто, та...