Товстун-полісмен щось там помудрував над кнопками на браслеті, заніс дані виміру помешкання в міні-комп’ютер браслета, натис іще одну кнопку на браслеті, і у крихітному вічку спалахнула мініатюрна голуба лампочка.
— Готово! Електронний охоронець приступив до виконання своїх обов’язків! З чим вас і вітаємо, містере... Чи то пак номер 3542475!
Другий полісмен урочисто вигукнув:
— Увага! Іменем закону! Засуджений Джордж Лі віднині стає номером 3542475 на десять років.
— Знаю, — буркнув Джо. — Не велика це радість, щоб повторювати.
— Мовчати! — гарикнув полісмен. — Ми при виконанні службових обов’язків і мусимо провести з вами інструктаж. Отже, ви, номер 3542475, засуджені на десять років. У зв’язку з тим, що в Місті всі в’язниці переповнені, а вільних місць не передбачається, у зв’язку з відсутністю фінансів у міській казні, за новим законом частина засуджених мусить відбувати покарання у себе вдома. І ви, номер 3542475, теж будете відбувати ув’язнення у себе в квартирі.
Це квартира не моя, а містера Банча.
— Мовчати! Не перебивати! Відповідати лише тоді, як я запитаю: "Ясно". Ясно?
— Так, ясно.
— Тоді підемо далі. Отже, ви, номер 3542475, будете відбувати ув’язнення у квартирі, яку ви наймаєте у містера Банча. Це помешкання віднині буде називатися зоною ув’язнення. Ясно?
Номер 3542475 мовчки кивнув.
— В районі кімнати, передпокою, кухні та ванни з санвузлом ви можете пересуватися вільно. Дані про це занесено в пам’ять електронного охоронця на вашій руці, і він буде контролювати кожен ваш крок. Отже, в помешканні можете пересуватися вільно. Але без права виходу із квартири, тобто із зони ув’язнення. Затямте, номер 3542475: три кроки, зроблені по той бік вхідних дверей, вважаються втечею із зони ув’язнення. Електронний охоронець, — кивнув він на браслет на руці засудженого, — відразу ж, на третьому кроці по той бік вхідних дверей, почне сигналізувати і попереджати вас про вихід із зони ув’язнення. Якщо ж ви не зупинитесь і не повернетесь назад, він вживе більш дійових заходів, але вони, застерігаю, можуть завдати шкоди вашому здоров’ю. Тому раджу за двері не виходити. В крайньому разі, не робити більше як два кроки. Про кожен вихід з квартири електронний охоронець буде повідомляти головний комп’ютер поліції, і всі ваші порушення режиму будуть у нас фіксуватися. Ясно?
Номер 3542475 кивнув головою.
— Не чую вашого бадьорого голосу, засуджений!
— Ясно! — гаркнув Джо.
— О, це інша річ! Слухати далі. Якщо вам необхідно буде зв’язатися з нами, себто з поліцією, але тільки в екстрених випадках, зловживати цією кнопкою не раджу. Поліція не любить, якщо її часто турбують.
— Я теж не люблю, коли мене поліція турбує, — відповів засуджений.
— Га-га-га! — зареготав товстун.
Високий сердито на нього зиркнув, і реготуну заціпило.
— Скільки разів за десять років я можу вийти із зони ув’язнення? — поцікавився засуджений.
Товстун іронічно гмикнув.
— Може, ви, номер 3542475, будете претендувати ще й на вихідні та на відпустку з поїздкою в Монако? В’язниця є в’язниця, і з неї виходять лише раз, коли відсидять свій строк. Ясно?
— Наприклад, хто мене впродовж десяти літ забезпечуватиме харчами? У в’язниці все ясно, там годує казна. А в моїй квартирі, себто в зоні ув’язнення? У мене немає ані персонального шеф-кухаря, ані хоча б дружини з кулінарними здібностями.
— Це ваша особиста справа, номер...
— Але ж я не маю права протягом десяти літ виходити з квартири, то як же я добуду собі харч?
— Ви маєте право все необхідне вам, в тім числі й продукт, замовляти по відеоканалу.
— Хто буде платити за те замовлення? — поцікавився засуджений.
Полісмени весело перезирнулись між собою: ну й на-ївняк цей тип!
— Ви!... — вже втративши терпець, вигукнув високий. — Ви, містере 3542475! І тільки ви. Ясно?
— Ні, не ясно.
— Томе, ти бачив щось подібне? — повернувся високий до товстого. — Мені, наприклад, це зовсім не подобається.
— Мені теж, Бобе!
— Йому не ясно! — вигукнув той, кого було названо Бобом. — Всім ясно, а він добиває нас своїми наївними запитаннями.
— Але ж сидячи десять літ в зоні ув’язнення, де я візьму долари? З неба вони не падають.
— На жаль, — підтвердили полісмени.
— Тому мені не ясно, — говорив далі засуджений, — який благодійник годуватиме мене впродовж стількох років?
— Радимо подібних запитань не задавати! — в один голос вигукнули полісмени.
— Ах, номер 3542475! — добродушно похитав головою товстун. — Ви повинні дякувати долі, що вам так повезло, а ви... Відбувати ув’язнення у себе вдома — це ж мрія кожного злочинця! Ніякої в’язниці, смердючих переповнених камер, твердих нар, смугастої піжами і так далі, і так далі... Ніякого режиму, що хочеш, те й роби у квартирі. Хочеш — спи, хочеш — танцюй, хочеш — дивись телевізор. І ніякої баланди. Можеш замовляти собі по відео найсмачніші і найвишуканіші делікатеси.
— Сам собі засуджений і сам собі начальник в’язниці, — підхопив його колега. — Райські умови! Тільки у нашому вільному і найгуманнішому суспільстві так ставляться до злочинців і створюють їм майже райські умови.
А виходячи, полісмени вже в передпокої переглянулись.
— Томе, мені захотілося випити.
— І мені теж, Бобе. Та й привід є: містер 3542475 отримав десять років. Чому б і не прилити таку визначну подію в житті містера 3542475?
— До всього ж містер 3542475 познайомився з такими чудовими людьми, як ми з тобою, Бобе. А за це теж годилось би випити. Тільки шкода, що ми на службі.
І, регочучи, полісмени пішли, раді, що так вдало пожартували.
XI
Отже, Джордж Лі, чи то пак тепер уже в’язень 3542475 залишився сам. У своїй квартирі, яка віднині і на десять років стане для нього зоною ув’язнення. Домашньою тюрмою, економічно надзвичайно вигідною для міської в’язниці.
Джо уважно оглянув м’який еластичний браслет на своїй руці. Енергопостачання автономне, розраховане на десять років. І Джо подумки похвалив винахідників: ловко вигадано. І взагалі, чого тільки не придумає людина, щоб обмежити волю людині. Голубе вічко блимало, ніби підморгувало до засудженого: що, попався?
Невідь чому засудженому стало весело і легко.