— Прокиньтесь, Руперте! Літак! Над нами літак, чуєте? Заради щастя ваших дітей, прокиньтесь!
Він нахилився і вкусив Ройса за вухо. Той тріпонувся, розкрив повіки, нестямно глянув на росіянина, який повторював одне лише слово: "Літак!" — Руперт нарешті почув; він через силу вивільнився з цупких обіймів єну і ніяк не міг второпати, що робить над ним цей росіянин і чому в нього таке дике, епотворене обличчя.
— Біжіть на лід та помахайте їм! — немилосердно тряс його Водоп'янов. Проте Ройс бачив перед собою тільки якусь примару. Олексій од хвилювання говорив по-росій-ськи, і Ройс нарешті почув літак.
— Ви можете встати? — благав росіянин.— Вставайте! Ройс поступово приходив до тями. Він звівся на ноги,
але впав па Водоп'янова, який заскреготів зубами од болю. Підвівшись, промовив:
— Почекайте... Бога ради, почекайте.,.— Він уходив ліхтар, та на порозі знову впав. Світло погасло. Водоп'янов застогнав. Ройс лежав нерухомо і чув, як Олексій перекочувався до нього в мішку: він намагався знайти ліхтар і засвітити його. Руперт здивувався, як йому це вдалося.
Ліхтар спалахнув і осяяв блідого й знеможеного росіянина, що тремтів од натуги й холоду.
— Треба пробити сніг і вибратися. Я не можу, Руперте.
Він повалився без сил; Руперт устав і взявся рубати ло-датою кригу, та дарма. Тоді, спотикаючись і падаючи, вернувся всередину, знайшов сокиру й заходився знову. Де ж його легше рубати? Чому вона не піддається? Чому держиться, мов кремінь?
Літак, очевидячки, летів зовсім низько, бо гул подужчав. Руперт рубав падсилу, але вибратися не міг.
— Давай! — підганяв Водоп'янов, а потім по-росій-ськи: — Якщо ти не вийдеш, вони полетять...
Гул наблизився, літак був не над самою головою, але десь поряд; Руперт рубав, та намарно.
•— Не можу,— змолився він.— Це нічого не дасть.
— Можеш,— вигукнув Олексій по-російськи, чуючи, як завмирає гул.— Заради всіх святих, рубай! Це наша єдина надія. Ти мусиш пробитися!
"Що він там лепече?" — майнуло у Руперта в голові.
Одначе вдарив з останніх сил і повалився в сніг. У стінці зяяла дірка. Тепер було легко: він звівся й почав обрубувати лід. Виник чималий тунель.
— Візьми ліхтар...
Руперту забивало дух, його почало нудити, але він ухопив ліхтар і попхався назовні. Після багатьох днів снігової неволі був вельми здивований безмежним простором і казковою голубизною ночі й криги. Повітря прозоре, мов скло. Світ здавався таким великим і порожнім, що він навіть забув про літак.
Та холод, що сковував легені, примусив його отямитись. Де ж той літак? Він повернувся в той бік, звідки долинав гул. Так, десь зовсім близько. І, лише піднявши голову, Руперт помітив, що зараз день, а не ніч. Небо ледь-ледь сі-ріло на півдні.
Він побачив літак. Вогні мерехтіли, й тихо гули мотори.
— Вертайтесь! — гукнув.
Але літак віддалявся. Ройс шалено вимахував ліхтарем, та його не помітили. Спотикаючись, пробіг кілька кроків. Літак віддалявся на південь, до сірої смуги, і, хоч був невисоко, дедалі ставав меншим.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Ройс не на жарт перелякався, коли зрозумів, що вони могли загинути; навіть воля до життя поступово зраджувала їх, і обоє покірливо ждали кінця...
Вихід назовні врятував його. Не чисте повітря, а безмежний світ — холодна ніч і біле безгоміння, про яке вони й думати перестали.
— Годі нам жити так,— заявив він —Водоп'янову, хоч його й досі нудило.
Та Олексій був пригнічений тим, що їх не помітив літак. Два дні вони напружено дослухалися, чи не гуде, але все намарне.
— Він шукав нас,— промовив Водоп'янов.
— Ви так гадаєте? Але що з того? Він все одно не взяв би нас. Хіба ж на такій кризі сядеш...
Та це була неправда. Бо ж сам він дивувався, як вітер вилизав кригу і якою гладенькою вона стала. Та не сказав про це Водоп'янову, а той не міг бачити.
Вони затято сперечалися про літак і, хоч Руперт ще не оклигав, та знову відчув, що Олексій хоче принести себе в жертву. Бо бідолаха почував себе тягарем і чомусь вірив, що без нього Руперт неодмінно врятувався б.
— Зрозумійте ж,— вигукнув Руперт.— Якщо я не витягну вас звідси, то навіщо мені було спускатися сюди?
Водоп'янов не признавався в своїх намірах, проте Ройс здогадувався про все. Невдача з літаком ще дужче посилила відчай росіянина.
Тим часом Ройс заходився впорядковувати їхнє житло: промив подряпини на руках і вичистив сніговий лаз. Вихід з нього розширив і повернув на підвітряний бік, щоб не заносило снігом. Робота швидко стомлювала, та він не зважав. Залатав дірку, котру пробив у фюзеляжі, а трохи вище зробив невеличку й прикрив її обривком парашута. Розподіливши день на зміни, частину їх провадив на дворі, навіть у негоду. Та його непокоїв Водоп'янов; аби від-волікти товариша од гірких роздумів, Руперт знову взявся за російську мову й почав готувати прилади на той час, коли з'являться зорі і можна буде встановити їхнє місцезнаходження. Крім того, ладнав сани і розтирав ноги Олексієві, прибирав, наносив снігу тощо. Роботи вистачало — щоденні турботи займали весь час і страшенно знесилювали.
Коли випадав погожий день і на півдні трохи сіріло, виходив на кригу й шукав загублені мішки з їжею й спорядженням. І хоч марно було щось шукати в цій вилизаній вітром пустелі, Руперт надибав гумовий човен, котрий ще зберіг трохи повітря і, вкутаний снігом та парашутом, нагадував велику білу кулю.
— Оце так знахідка! — сказав він Олексієві, тягнучи човен досередини.— Він знадобиться нам, коли рушимо звідси.
— Ви що, збираєтесь відпливати? — спитав Олексій.
— Ні, але в дорозі всяке може трапитись,— пояснив той.— Він витримає двох ще й трохи припасів.
Олексій розреготався.
— Мене ж захитує.
До нього повертався добрий настрій, і тепер, коли після довгої ночі наступав знову день, його все дужче цікавило, що відбувається навкруги. Він закидав питаннями Руперта: чи ясно там, чи збільшились тороси, чи вигладилася крига? Олексій добре знав Арктику, і Руперт вирішив говорити правду: так, навкруги безліч рівних місцин. Води не видно, бо їх, мабуть, прибило до північного берега Гренландії, якщо не до самого полюса.
— Тільки-но випаде гарна днина, я обов'язково витягну вас на лід,— пообіцяв він.