Удова слуха, часочком сама що-небудь промовить про бачене, про чуте. Приходили до своєї хатки додому. Світла вони ніколи не світили — місяць та зорі сяли їм замість світла. По трудах дневних не гаразд частенько сон покоїв їх. Найгірш удову мучило безсоння — вона бралася плакати якимись скудними, старечими слізьми, що від них, здавалося, розірветься її покрушене старе серце. Галя обнімала її, й обойко вони говорили й балакали, й обойко смутилися, й обойко сподівалися на кращії часи, поки аж удова була втішена й починала засипати, а Галин сон розгулювавсь і мислоньки починали блукати і роїтися коло всього доброго та одрадісного вперед себе далеко-далеко... Брати вбачилися з якимись сяющими обличчями, у якомусь виблиску, й усе округи теж сяло й блищало. Жили вони, жили, поки дожили до того часу, що удова занедужала й звалилася.
Отоді ж бо пригодонька сталася: і робити треба, і нездужую не можна саму покинути. Тоді ж бо Галя показала, що за прудкі в неї ніжечки. Вона наймалася за наймалішу плату з такою умовою, щоб одвідувати нездужую матір, та тричі або й більш на день прибігала до хатки й поверталася знов у місто. Та що далі, то удова робилася кволій, слабій, і Галя вже не відходила від неї.
Нездужа лежала тихенько, безмовненько, усе сливе затуливши вічі, і походило, наче вона одпочивала по тяжкій тяжкій утомі й праці.
Одного разу вона питає:
— Галю! Що теє — чи Дніпро шумить?
— Ні, мамо, Дніпро не шумить: зима —Дніпро під льодом.
— Галю, дерева шелестять?
— Ні, мамо, зима — дерева в інеї.
А тоді саме зима була, біла, люта, кріпка зима.
Довгенько лежала нездужа, не відмикаючи очей й не мовлячи слова, та усе біліла, та усе слабіла. І ледве чутно
знов поспитала:
— Галю, Дніпро ж бо не шумить—я не чую... шумить чи ні?
— Ні, мамо.
— Так це дерева шелестять?
— Ні, мамо.
Удова піднеслася, наче в силу ввібралася.
— Галю, я чую, я чую! Відчиняй хутенько двері! Стрічай хутко! Ось вони!—та й разом, стративши останню міць, упала удова й очі затулила. Припадала до неї Галя й кликала, та вона не відкликнулася й очі її вже навіки склепилися.
Добрі люди якось допомогли Галі поховати матір, і стала Галя жити сама одна, самотненька у своїй хатці на зеленій луці.
IV
Прожила Галя такеньки цілу зиму холодную, сидячи вечорами під скосяним віконечком, дивлячись на луку у сніговій пелені, білій та гладенькій, без шляхів, без слідів округи, окрім тієї стежки, що попоходила сама Галя, ходячи на роботу.
Часом Галя заспіває пісеньку яку-небудь, що перейняла, роблячи з іншими веселими дівчатами вкупі. Заспіває Галя пісеньку й довгенько співає, підперши втомленою рученькою свою самотненьку голівоньку. Часом їй здавалося, що от хтось зазирнув у її віконце, от-от хтось пробіг мимо, от-от хтось стукнув, — се або місяць вирина з оболока, або вільний вітер пронесеться лукою, або мороз ударить. І Галя почала дожидати самотніми вечорами, коли місяць зазирне у віконце, вітер пробіжить мимо хатки або мороз постукає, і звикла дожидати сеє й приймати, наче гостей дорогих та любих.
І такеньки проминула уся зима, а за зимою весна прийшла теплая, свіжая, квітуща... Лука зазеленіла, груша з зломленою верховиною біля хатки вбралася у листву й почала тихенько шелестіти ранками, як ранковий вітрець повівав, і зашумів гай по горах округи, і засинівсь І розливсь Дніпро й далеко заточивсь у луку розливним затоком, і налетіли птахи з теплих країн, заспівали й защебетали.
Одного вечора весіннього сиділа собі Галя коло віконечка у своїй хатці й співала. Вона була раденька, що весна настала тепла з квітками та з пахучими зіллями, і для того вона голосніш і веселіш того вечора співала. Коли разом щось мигонуло проти віконця; Галя глянула на небо—на небі мріли зорі ледвенько, —знов щось мигонуло та й заступило вже віконце. Галя побачила чоловіка, стрепенулася, злякалася і дивилася на його цілими очима.
Проти неї стояв молодий і хороший козак. Стояв і питав:
— Дівчино, чи тією доріжкою у місто зійти?
— Тією самою, —одказала Галя йому.
— І добре! — промовив козак.
Так хоч було "добре", однак же він ще стояв під Галиним віконечком і то на неї задивлявсь, то знов у хатинку зазирав. Галин переляк минув, та серденько билося від диву та від несподіваного, негаданого того...
— І я просто-таки цією стежкою потраплю до міста? — спитав знов козак, постоявши.
— Просто втрапите.
Розпитавсь козак і про те, що просто втрапить у місто, а все ще його ноги не несли від Галипого віконця.
— Чи не буде ваша ласка дати мені водички іспити? —
попрохав козак.
— Зараз, — одказує Галя й зараз дала йому водички
у віконечко.
Козак іспив водички.
— Спасибі, дівчино, — каже, — яка вода славна! Це з
Дніпра берете?
— Ні, з криниці.
— А де ж тут у вас криниця?
І козак почав оглядатися та озиратися у вечірній млі та вишукувати криницю.
— Далеко, на луці, он там під горою геть, — показувала йому Галя.
— Чудова в вас лука цяя: і Дніпро шумить, і дерева округи, і гори — свіжо, благодатно! Хороше, мабуть, вам тут жити?
Галі й самій разом чогось здалося, що тут і управду життя таке, що й не прирівняти його до іншого, й Галя одказала козакові.
— О, жити тут славно!
— А до міста чи ви частенько ходите? — спитав козак.
— Щодня ходжу.
— Щодня? На роботу, чи що?
— Еге, на поденщину.
— Що ж, роботи маєте досхочу, мабуть? Добра робота?
І Галі знов здалося, що й справді робота добра, й Галя одказала козакові:
— О, добра робота!
— А чи рід у вас є в місті? — питавсь козак-любознайка.
— Ні, в мене нікого нема в місті. В мене жодної родини нема. Я сирота.
— І самі живете тутоньки?
— Сама живу.
Здається, так уже трошечки вони розмовляли, ї трохи 'дно 'дному сказано, а багато часу вплило. Зорі легш та легш усе мріли, наче входили усе дальш у синє небо; стало свіжіти, з Дніпра потягнув вітрець і з того берега переніс пахощі там квітущих тополь. Не козак і не Галя схаменулися, що вже близько світання, а наддніпровська чайка почула й пронеслася з кигиком понад Дніпром.
— Прощавайте! — промовив козак.
— Прощавайте! — промовила Галя.
І пішов козак шляхом у місто.
А Галя, провівши козака очима, ще довгенько проводила його мислоньками, поки аж забулася коротеньким сном до ранку, тут-таки коло віконечка, схилившись голівкою на складені рученята.