— Та Йванько ще після різдва у криницю вкинув…
— Ото! От лихої Що ти його в світі божому робитимеш?! Виводь булану… Поїду! Якосьто воно буде…
…На полі…
— І щоб твоя й путь погибла з твоєю оранкою!
— Та верни соб, сукин ти сину, щоб тебе наперед потилицею повернуло!
— Та держи цабе, в держалнах би тебе держало!
— Трррр! Огріх! Ііі, та й справа ж! І хто ці плуги такі робить, калікою б його було зробило?!
— Паняй далі! Ннно! Соб держи, собсоб! Тррр! Огріх!
— Ііі.
— Випрягай! Уже сонце сідає… Додому! …Оремо ми…
* * *
Сіємо ми…
— Одарко! Знайди мені лантуха путящого — поїду ячменю посію… Та й чи сіяти, чи ще почекати? В якономії вже три тижні як посіяли, та чи не рано ще? Пам'ятаєш, як під гапонську війну я пізно посіяв, — ох і ячмінь же був уродив! Як дріт!
…На полі…
— Ііі! Продравсь мішок! Казав же: дай путящого лантуха!.. От робота!
Паняй додому… Посіяв…
— Мокрино, Уляно, Петре, Андрію! Збирайтесь на поле — гайвороння полохати, а то геть ячмінь поклююты
…Сіємо ми…
* * *
Косимо ми…
— Федосько! А чи не знаєш, де я того літа косу застромив?
Ііі! Кісся тріснуло! Ііі! Косу порвав! Ііі!
…Косимо ми…
* * *
Молотимо ми…
— Секлето! А чи не бачила ти, де я… Ііі! Ціп одірвавсь! Ііі!
Продукційність праці в сільському господарстві. Машина, кажуть, визволить. Машина машиною, це так…
А чи не спробувати б нам (до машини!) більше сіяти стручкуватого перцю?
Перець той треба закладати не під чересло в плузі, і не в кісся, і не в ціпа, а зовсім в інше місце…
Для енергії спеціально…
І виймати його тільки тоді, як до миски сідати… Бо щодо миски, так у нас:
1) Снідання.
2) Обід.
3) Полудень.
4) Підвечірок.
5) Вечеря.
І ніколи ложка не ламається, і ніколи нікого не питається:
— Іване! А чи не знаєш ти часом, де я липівку з салом засунула?..
ОХОРОНА МАТЕРИНСТВА Й ДИТИНСТВА
(До зізду)
Ви, певна річ, зразу:
— Іч, вигадали! Материнство й дитинство охороняєте, а батьківство так ні?!
Чудні ви люди, їй-бо.
Кулаки ж у вас є, чоботи ж у вас є? Навіщо ж вас охороняти? Хіба забули, що тисячу тисяч років аж до 11 жовтня 1924 року ми, батьки, прекрасним способом охороняли й охороняємо своє батьківство…
Хіба забули, нащо в жінки довге волосся, а в роті тридцять шість зубів?..
Хіба забули знамениті, класичні фрази:
— Погавкай! Уплутаюсь у патли — гадюкою крутитимешся.
Або:
— Як дам по зубах — не знатимеш, де збиратимеш! Або:
— Наплодила — й гляди! Та щоб не підлазило до мене, а то як швиргону, то кавкне!
Та чимало взагалі є способів самому охоронити своє батьківство…
Охороняли ми його не погано…
До того охороняли, що довелося завести цілу організацію "Охорони материнства й дитинства"…
Організація ця, отже, є наслідки батьківської самоохорони…
* * *
У нас трохи не так зрозуміли цю прекрасну ідею "охороняти мати та дитину"…
У нас здебільша охороняють матір від дитини.
Наслідки: нема ні дитини, ні матері…
І люди ті переконані, що роблять велику і корисну справу.
— Нема, — кажуть, — матері, нема дитини, — й охороняти нікого не треба. І все гаразд… І ніхто не ремствує, що от, мовляв, у вас діти та матері занедбані…
Правильно…
І видатків нікоторих.
Хіба веретено так дорого коштує?..
Дрібниця…
Просто собідва десятки яєць у матері вкрала, карбованця назбирала і городами до баби Чортулихи… Пошепки:
— Бабусю! Гріх скоївся…
— Лягай, голубочко! Гроші принесла?
— Принесла.
— Лягай! Оче нашу, же єси на небеси!
— Ой!
— Уже, голубочко… У мене веретено, голубонько, гостре! Оце на попий, серденько, пороху та ріжків попоїж!
Через тиждень — труна, піп, кутя, невеличкий хрест і пироги з капустою та з горохом… І все!
ї ніяких консультацій, ніяких будинків для пригрудної дитини, ніяких ясел і всього такого іншого… І матір схоронили, і дитину схоронили. Це на селі…
У місті трохи складніше… Тут не веретено, а вже шпилька від капелюха, а то й катетер… А потім "чистка", а потім перитоніт, а потім уже похорон, а потім суд… Це все значно довше й марудніше.
Ах, скільки треба книг, книг, книг!
Тільки не на склепи у видавництвах, а на село, на село, на село…
І в робітничі райони!
БОРІМОСЬ ЗА КНИЖКУ!
"До десятих роковин Жовтневої революції не повинно бути в радянських республіках неписьменних…" Це сказав товариш Ленін. Десяті роковини через три роки…
Неписьменних у нас чотири мільйони… Щоб їх вивчити, треба щось із 12 000 шкіл… В кожне село треба школу…
З 23 жовтня оце й до 1 листопада відбудеться Тиждень боротьби з неписьменністю…
За цей тиждень в кожнім селі треба підшукати для школи, де вчитимуться неграмотні, помешкання, підремонтувати його, обладнати, дров купити і т. ін. Одне слово, треба ту хатину зробити такою, щоб можна було в їй за книжкою сидіти і щоб пальці не клякли.
Влаштувавши таку школу, можна буде братися за науку…
* * *
Припустимо, що в селі знайдуться люди (а що вони знайдуться — ми сумніву не маємо!), що таке помешкання знайдуть, обладнають, учителя посадять, неграмотних перепишуть.
Ходи й учись!
Тут уже починається самодіяльність отих неписьменних… Учитись треба!
Воно, що й казати, було б дуже добре, коли б за пуд гречихи найняв когось за себе, щоб воно в школу ходило, а ти собі сидів би вдома і потроху грамотним робився…
Запалення очеревини. — Авт.
Але так не можна. Може, коли й додумаємось до такого способу всіх грамотними поробити, але тепер іде треба самому трохи лоба потерти, щоб учитати однудві сторінки в читанці…
Затямити треба ось що.
Коли придбати найкращу читанку, посовітуватись із найкращим учителем, а потім узяти та ту читанку чи на устілки подерти, чи покурити, — від цього грамотними не будете. Навіть як узяти в неділю книжку, підкласти її під голову й виспатись на ній од обіду і аж поки товар увечері напувати, — не вчитаєте й одної з того літери.
Треба обов'язково ходити до школи та слухати, що учитель навчатиме… Тоді тільки буде толк…
Так і з жінками…
Краще накривати глечики кружалнами, ніж книжками… І підпалювати в печі краще кострицею чи соломою, а книжка хай лежить собі на столі… З неї тоді більше буде користі… Навіть як лежатиме, не кажу вже про те, як ту книжку розгортати, та вдивлятися в неї, та думати, що в ній написано…