От що треба робити… І ставка буде, і бригадиром будете…
А то пишете, от і паліть у грубках, от і знижуйтесь…
— Все 'дно писатимемо! Ну що ж? Палитимемо в грубках, менше вироблятимемо, а таки писатимемо… Так і знайте!
Так і знатимемо!
Пишіть, писало б вас і вздовж і впоперек! Пишіть!.. Побачимо, що з вас буде?!
То ще скажіть спасибі, що начальство ще вам господь милостиеє послав…
Був би я за ваше начальство — лихої б ви години в мене писали…
Я б не знижав, я б не скандалив… А просто собі любенько та лагідненько так:
— Товаришу Кураков! Куди це ви чимчикуєте? Ходім пройдемось, — маюдо вас справу…
Та й повів би колією… Паровики там ото бігають, порівнявся б із паровиком, та тоді — штовх! І прицілявся б так, щоб колесо йому по пупі проїхалось… Чортового батька він би в мене більше писав… Або:
— Товаришу Бугай! Ось ходімте нову грубку в паровику подивимось… Одремонтували оце вчора… Там горить, аж гогоче! Напишете потім у газеті, як у нас паровики ремонтують…
Привів би його на паровик:
— Нахиліться! Бачите, як палахкає?.. Аж біле!
Він би нахилився, а я б його лопатою в грубку кидь! Та й зачинив би… Робкори цього дуже не люблять… Після цього ніколи вже іродів син не писатиме…
А тоді б ізскочив би з паровика, потяг би носом:
— Робкором запахло! Смаженим… …Я б не знижував…
Пишіть, хлопці… Пишіть!
ДІЛА ЄГИПЕТСЬКІ
Почалося, значить, уже самовизначення націй… Англія вже Єгипет "визначає". Сама визначає…
Чому саме вона почала з єгипетської митниці в Александрії — невідомо…
Положим, воно різні способи того "самовизначення" бувають… Англія гадає, що найкраще почати з митниці… І захопила.
Потім більше буде…
Вже англійська ескадра пливе до Суецької протоки, вже Англія єгипетських офіцерів виганяє з суданської армії…
Одне слово, все йде, як по писанбму…
Там далі чотирип'ять шибениць, на кожне єгипетське сельбище і "підуть єгиптяни вгору", як той циган казав… "По два на оривок"…
От що значить правильну владу господь Англії послав…
Національну владу, що підтримує гідність Великобританської імперії…
А ото все невдячність єгипетська наробила…
Дали ж йому, Єгиптові отому, 1923 року самостійність… І армію залишили для порядку, бо ж хіба можуть єгиптяни самі порядок підтримувати?..
І командувача дали… І чиновників дали… Усього дали…
Живи собі в своїй, мовляв, державі та роби, а ми самі за тебе твою державу охоронятимемо… Тобі ж краще буде…
То тобі й робити треба, і їсти, і державу охороняти…
А то ти паном діло… Тільки роби, а за останнє ми самі потурбуємось… І закони тобі напишемо, і порядок наведемо, і сировину вивеземо…
Щоб аніякісіньких тобі турбот не було…
Так ні! Незадоволень… Бунтують… Генерала ЛіСтека бахнули…
От тепер і пішло "самовизначення"…
А нема де всетаки правди діти: практичний народ англійці…
Яке діло, можна сказать, велике — визначити Єгипет, а й тут не забувають про фінанси державні…
За генерала ЛіСтека 500 000 фунтів стерлінгів тягнуть з єгиптян…
Це ж за одного…
Єгиптяни погодились заплатити, — вони бачать, що заробити можна, й гатять туди і генералів, і адміралів…
Правильний комерційний розрахунок…
Але можуть і прогоріти, бо є чутки, ніби єгиптяни вирішили надалі бити безплатно…
ГІРШЕ СОПКИ ОЗИМОЇ, ГІРШЕ "УРАВНИТЕЛЬНОГО" ПОДАТКУ!
— Передплачуйте газету!
— На чорта?
— Як на чорта? Культурні ж ви люди чи ні?
— Культурні!
— Так і передплатіть!
— Ой, дайте мені спокій! Що, вона мене годуватиме, ваша газета?
Правильно людина каже — газета не годуватиме… Та не тільки не годуватиме, а гірше: через неї, через газету оту, самі неприємності…
Галасують усі:
— На село газету! Без газети — в багні валятимемось!.. Може?! Може, й валятимемось… Так зате спокійно…
Лежиш собі в багнюці — і ніщо тобі не свербить… Муха сяде:
— Киш! І все…
А з газетою?! Хай їй чорт, тій газеті!..
На Голубові хутори он одного разу потрапила газета… Один там письменний ізнайшовсь… Дістав він газету, сів на колодці, розгорнув і читає…
— Що ти, куме, робиш?
— Газету читаю…
— А дай і я…
— На… Тільки ж ти не вмієш… Ти ж неграмотний…
— А хіба…
— Ну да! Треба вміти, брат, читати…
Так того як заколупало, як запехло, що він читати не вміє,— схуд, бідолаха, посивів, у євангелісти записався, почав жінку бить і кінець кінцем зліг… Запричастили — полегшало… Так тепер одвертається од газети навіть і тоді, як цигарку з неї крутить…
От вам і газета!
А в Павлівці?
Прочитаз один хазяїн, що трактором краще орати, як плугом… Та як забажалося йому трактора!
Боже ти мій! І в кооперацію записався, і на лекції до агронома ходить… А потім почав комуну організовувати…
І били ж його!!! Ледве втік… Власна жінка діжу на йому побила…
От вам і газета!
А в Гнилиці?
Потрапила газета, а там якраз пропечатано було, як селяни в Польщі з поміщиками борються…
Прочитав Іван Пилипович, та як схопиться, та за коляку, та з двору…
— Куди ти? — кричить жінка…
— Панів бити!
Вискочив: сюдитуди — нема панів! Нема з ким боротися! Помахавпомахав колякою і додому.
От вам і газета! Турботи самі.
Так після цього їх передплачувати?!
* * *
А в місті, ви гадаєте, потрібна газета? Кому?! Навіщо?!
Адміністрації, скажете, вона потрібна? Щоб ото читати, як якийсь сількор або робкор її, тої адміністрації, "авторитет" підриває? Службовцям вона потрібна?
Читати, що осьось чистка або скорочення штатів? Крамареві вона потрібна?
Щоб ото читати, коли треба "уравнительний" платити?.. Хороша мені література! Мені вона, думаєте, потрібна?
Щоб ото тільки про те й думали, що пиши, пиши, пиши… Та ото щоб її.передплачувати?
Та зачинити її к лихій годині, то хоч на світі поживеш… Будемо краще в карти грати абощо… А то читати! Фе!
ТЕПЕР НЕ ШТУКА
Річ, звичайно, зовсім не в тім, що Радянська влада на Вкраїні править…
Чим тут, власне, хвалитись?
Править — і править… І хай собі пранить…
В цім небезпеки небагато…
Щоправда, тяжкувато, бо:
— Хіба ж це власть?! Більшовицькоє движеніє, щоб ти знав, — як каже дід у "97", — а не власть!
Проте звикнути можна… Уже й срібні гроші є, й "жалування" йде, й купити все можна… От тільки чому, раз я священик, мені до Ради вибратись не можна?.. Це, слова ніт, неправильно… А так усе нічого… Хай собі править аж до того часу, коли таки господь змилується, бо прогнівили ми його, милосердного…