ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Там же. Поле між Дартфордом та Блекхітом.
Входить із барабанним боєм і знаменами Иорк зі євоїм ірландським
військом.
Йорк Так Йорк прийшов права свої добути,
Корону зняти з Генріха слабкого.
Лунайте, дзвони; ви, огні,, горіть,
Вітаючи законного монарха.
О Sancta Majestas! * Все дам за тебе!
Кориться хай, хто правити не може.
Моїй руці лиш золото тримати;
Коди мечем чи скіпетром не грає,
Замало сили у словах моїх.
Клянусь душею, скіпетр буде в ній,-
Французькі ним лілеї позбиваю.
Входить Бекінгем. .
Це ж хто мене тривожить? Бекінгем?
(Убік)
Його король прислав. Ну що ж, прикинусь.,,
Бекінгем Вітання йорку, як добро замислив.
Йорк Твоє вітання, Гемфрі Бекінгеме,
Приймаю. Сам прийшов чи хто прислав?
Бекінгем Державця Генріха я посланець.
Чого ти так у мирні дні озброївсь?
Такий же ти підданець, як і я,
Та всупереч обітниці і клятві
Без дозволу підняв численне військо
І привести посмів під самий двір.
Йорк
(убік)
Від злості ледве можу говорити...
О, потрощив би й скелі крем'яні,-
* О священна велич! (Лат.)
Так розлютивсь од цих страшних образ*
І на овечок та биків ладен
Я вилити весь гнів, мов той АяксІ
Знатніший родом я за короля,
Величніший і зовні, і в думках,
Та буду чемним, поки Генріх стане
Ще слабшим, а мені додасться сил.
(Уголос)
О Бекінгеме, ти пробач мені,
Що з відповіддю наче зволікав —
Скорбота невимовна дух проймає.
Війська привів — щоб короля звільнити
Від Сомерсета, що нещастя може
Володарю й державі принести.
Бекінгем Занадто вже зухвало ти вчинив.
Та, як не маєш іншої мети,
Король удовольнив твою вимогу:
Вже в Тауері герцог Сомерсет.
Йорк Клянешся честю ти, що в'язень він?
Бекінгем Клянуся честю я, що в'язень він.
йорк Що ж, Бекінгеме, розпускаю військо.
Я вдячний вам, солдати. Вільні ви.
Приходьте завтра на Сентджорджське поле
Отримати платню і все належне.
Хай прийме владар, доброчесний Генріх,
Найстаршого мого,— ні, всіх синів.
Щасливий буду я послати їх
Як запоруку вірності й любові;
Все — землю, зброю, коней і майно
Віддам йому, лиш Сомерсет умер би.
Бекінгем Твою покірність, Йорку, я хвалю.
Ходім до королівського шатра.
Входить король Генріх із почтом.
Генріх Що, Бекінгеме? Йорк нам зла не мислить,
Якщо попідруки іде з тобою?
Йорк Я з відданістю щирою й смиренням
Себе величності ввіряю вашій.
Генріх Тоді для чого ж військо ти привів?
Йорк Знешкодити лихого Сомерсета
І порішити Кеда-бунтаря;
А втім, я чув, його уже розбито.
Входить А й д є н із головою 'Кеда.
Айден Якщо людині грубій і простій
Дозволено до короля прийти,-
Ось зрадникову голову приніс я.
Це Кеда голова — його я вбив.
Генріх Це Кеда голова? Бог справедливий!
О дайте глянути на мертвий лик
Того, що так мене живий тривожив.
То що, мій друже, сам його убив?
Айден Так, владарю.
Генріх Як звешся і якого стану ти?
Айден Я Александер Айден, небагатий
Із Кенту дворянин, державцю вірний.
Бекінгем Як, владарю, чи не було б до речі
Цього сміливця рицарем зробити?
Генріх Схилися, Айдене.
Айден стає навколішки.
Ти — рицар. Встань!
У нагороду тисячу даєм
І хочем, щоб надалі нам служив ти.
Айден Повік служитиму державцю ревно,
Щоб стати гідним щедрості його!
(Встає)
Входять королева Маргарита й Сомерсет.
Генріх
(до Бекінгема)
Он королева й Сомерсет. Скажи,
Нехай від герцога його сховає.
Маргарита Не буде він ховатись — вийде сміло
Назустріч тисячі зухвалих йорків.
Йорк
(убік)
Це що таке? На волі Сомерсет?
То звільнить Иорк ув'язнені думки,
Все, що на серці, виповість тепер!
Невже я стерплю Сомерсета вид?
(Уголос)
Королю ниций! Не дотримав слова,
Хоч знав ти, що не стерплю я образи?
Який .же ти король? Ти не король!
Не випадає правити тобі —
Ти зрадникові ради не даси.
Не личить голові твоїй корона;
Тримати не урочий влади скіпетр,
А кий паломницький руці твоїй.
Моє чоло слід золоту вінчати —
Ясне чи хмуре, мов Ахіллів спис,
І гоїти спроможне, і разити.
Належить цій руці держати скіпетр
І ним державні стверджувать закони.
Тож поступись — над тим не маєш влади,
Хто волею небес володар твій.
Сомерсет Жахливий зрадник! Йорку, арештую
Тебе за зраду короля й держави.
Скорись! Навколішки, лихий зухвальцю!
Йорк Мені — навколішки? Спитаю їх
(показуючи на своїх солдатів),
Як дивляться вони на це. Гей ти,
* Поклич синів, довірених моїх.
Один із слуг виходить.
Вони не віддадуть під варту батька.
Мечі заставлять, щоб мене звільнити.
Маргарита Мерщій покличте Кліффорда сюди.
Хай скаже, чи спроможні байстрюки
За батька віроломного ручитись.
Один із почту виходить.
Йорк Неапольське поріддя кровожерне!
Лихий, кривавий Англії бичу!
Куди тобі до Йоркових синів?
Поручаться вони за батька; горе
Тим, хто поруку їх зневажить сміє.
Входять Едвард і Річард, сини Иорка.
Дивись, вони прийшли. Я певен в них.
Входять з другого боку лорд Кліффорд із сином.
Маргарита Ось Кліффорд, він відхилить їх поруку.
Кліффорд Здоров'я й щастя владарю моєму!
(Схиляє коліно)
Йорк Спасибі, Кліффорде. Які новини?
Ну, не лякай нас поглядом страшним.
Ми, Кліффорде, твій владар — знов схились
І помилку пробачимо тобі.
Кліффорд Ось, Йорку, владар мій. Не помиливсь я —
Це глибоко ти помиливсь в мені.
В Бедлам його! Чи з глузду він не з'їхав?
Генріх Так, лорде, божевільне честолюбство
Його штовхнуло проти короля.
Кліффорд Він зрадник; киньте в Тауер його
І голову розкольницьку зітніть.
Маргарита Не визнає арешту він. Ще й каже:
Сини поручаться за нього словом.
Яорк Чи ж так, сини?
Едвард Так, батьку,— як згодяться тут слова.
Річард Як не слова згодяться, то мечі.
Кліффорд Еге, тут ціле зрадницьке кубло!
Йорк Глянь в дзеркало — свій образ так назви.
Я — твій король, а ти — мерзенний зрадник.
' Покличте двох моїх ведмедів славних,
Нехай самим бряжчанням ланцюгів
Цих цуценят підступних розженуть.
Просіть, хай прийдуть Солсбері й Уорік.
Барабани.
Входять У орік та Солсбері з військом.
Кліффорд Оце ведмеді? Зацькуєм на смерть,
А ланцюгами скрутим вожая,-
Лиш спробуй вивести поперед нас.
Річард Я часто бачив: стримуваний ііес
Нахабно гризся, рвався, аж кипів,
А наразившись на ведмежу лапу,
Хвіст підібгавши, гірко скавучав.
і. Тепер така ж приємність жде і вас,
Як з Невілами схочете змагатись.
Кліффорд Цить, купо злості, виплодку гидкий,
Покорчений і зовні, і в думках!
Йорк Ну, начувайтеся, дамо вам жару.
Кліффорд Не гарячкуй, бо опечешся сам.
Генріх Уоріку, не гнеться вже коліно?
Ах, срібночолий Солсбері, куди
Ведеш, безумцю, сина-тугодума?
Вдаєш на ложі смертному буяна,
Вишукуєш крізь окуляри горе?
Де ж відданість? Де вірність? Як збулась їх
Ця інеєм покрита голова,
То де ще знайдуть на землі притулок?
Чи воювати хочеш і в могилі,
Зганьбити кров'ю свій поважний вік?
Тобі, старому, досвіду бракує?
Чи лиху вирішив служити ним?
Ганьба! Схили коліно як належить;
Вік дб землі вже й так його схиляє.
Солсбері Мілорде, я обміркував сумлінно
Уславленого герцога права
І щиро визнаю, що саме він
Англійського престолу спадкоємець.
Генріх Чи ти не клявсь" у вірності мені?
Солсбері Так, клявся.
Генріх Відступишся від клятви перед небом?
Солсбері Гріх присягать гріху, та гріх ще більший
Гріховної дотримуватись клятви.
Кого спроможне урочисте слово
Зобов'язати красти, убивати
Чи ґвалтувати дівчину цнотливу?
Дідизну віднімати в сироти,
Вдову законних позбавляти прав —
І все це на єдиній тій підставі,
Що так велить обітниця врочиста?
Маргарита Хай не викручується хитрий зрадник.
Генріх Де Бекінгем? Сюди хай прийде з військом.
Йорк Клич Бекінгема, клич усіх своїх —
Я зважився на смерть або на велич.
Кліффорд Як сни правдиві, я ручусь за перше.
Уорік Іди-но краще в ліжко й ще поспи —
Так перебудеш бойову грозу.
Кліффорд Знести я ладен значно більшу бурю,
Ніж та, що можеш ти здійняти нині.
Це викарбую на твоїм иШломі, . ,
Коли тебе впізнаю по гербу.
Уорік Клянуся давнім батьківським гербом,
Де здиблений ведмідь, ланцем прикутий
До палі,— буде в мене н-а шоломі
Сьогодні він, жахаючи тебе,
Мов на вершині буйний кедр, якому
Ніякі бурі й грози не страшні.
Кліффорд Зітну з твого шолома герб; ведмедя
Зневажливо ногою розтопчу
На зло ведмежому проводиреві.
Кліффорд-син До зброї, славний батьку мій! Придушим
Бунтівників та їхніх посіпак.
Річард Гей! Схаменись! Притримай язика —
Бог на вечерю нині вас чека.
Кліффорд-син І звідки звір таврований те зна?
Річард Як не Ісус чека, то сатана!
Виходять у різні боки,
СЦЕНА 2
Сент-Олбенс.
Тривога. Сутички.
Входить У о р ік.
Уорік Гей, Кліффорде, тебе гука Уорік!
Як од ведмедя ти не заховавсь,
Тепер, коли сурма сурмить тривогу
И повітря передсмертних криків повне,
Виходь, пихатий Кліффорде, на бій!
Уорік — чуєш, лорде з Кемберленду? —
Захрип, гукаючи тебе на прю.
Входить Й о р к.
Ви піший, славний лорде? Це ж чому?
/ Йорк Коня мого убив запеклий Кліффорд,
Та я належно поквитався з ним,
Зробивши здобиччю шулік, ворон
Тілистого улюбленця його.
Входить Кліффорд.
Уорік Одному чи обом нам час прийшов.
Йорк Стій, іншу здобич ти собі знайди;
Я оленя цього вполюю сам.
Уорік Що ж, Йорку славний, бийся за корону.
Я, Кліффорде, звитяги жду сьогодні;
Жаль тільки, що з тобою не зітнусь.
(Виходить)
Кліффорд Що, Йорку, дивишся? Чого ти ждеш?
Йорк Твою хоробрість полюбив би я,
Якби не був ти ворогом мені.
Кліффорд І ти здобув би доблестю пошану,
Якби вона не послужила зраді.
Йорк Поможе хай здолать тебе — її
В борні за праве діло виявляю!
Кліффорд Мої душа і тіло рвуться в бій!
Йорк Страшний заклад! Ну, що ж, обороняйся,
Вони б'ються. Кліффорд падає.
Кліффорд La fin couronne les oeuvres *.
(Умирає)
Йорк Ось мир дала тобі війна. Ти стих.
Хай буде мир тобі в світах ясних!
Виходить.
Входить Кліффорд-син.
Кліффорд-син Ганьба та сором! Все йде шкереберть.
Страх сум'яття веде, а сум'яття
Не захища — разить. Війна! Ти — виплід
Пекельний, неба гнівного слуга.
Вкинь у схололі груди наших військ
Жарини помсти! Втечу відверни.
Хто відданий війні — себе не любить,
А себелюбець може буть відважним
Не від природи, тільки випадково.
(Помічає тіло батька)
О, хай загине цей мерзенний світ!
Хай полум'я кінця його дочасно
Змішає землю й небо!
Сурма страшного суду хай лунає,
А всі дрібні й нікчемні звуки стихнуть!
Невже тобі судилось, любий тату,
* Кінець вінчає діло (фр-).
Проживши мирно юність, одягнувши
Сріблясті шати мудрої пори,
Дійшовши літ поважних, так загинуть
В лихім бою? Дивлюсь на тебе, й серце
Мов кам'яніє; доки б'ється, буде
Воно таким. Йорк не щадить старих,-
Малих не пощаджу; дівочі сльози
Для мене будуть, як вогню — роса,
А врода, що вгамовує тиранів,
Підживить, мов олива, пломінь гніву.
Віднині я не матиму жалю,
Коли й дитя зустріну з роду йорків:
Я так його покраю на шматки,
Немов Апсірта юного Медея.
Мені жорстокість славу принесе.
Руїно дому Кліффордів, ходім.
Так, як Еней старого ніс Анхіза,
Тебе на мужніх понесу плечах;
Але в Енея був живий тягар,
А в мене туга щонайтяжча в світі.
(Виходить, несучи тіло батька)
Входять, б'ючись. Річард і Co мер сет; Сомерсет ііадае мертвий.
Річард Тут і лежи,
Біля пивниці з вивіскою "Замок
Сент-Олбенський". Так герцог Сомерсет
Своєю смертю чаклуна прославив.
Лютуй, мій меч; нещадним, серце, будь!
Хай моляться попи за ворогів —
Б'ють королі їх у вогні боїв.
(Виходить)
Гамір бою, сутички.
Проходять кілька солдатів, несучи пораненого Бекінгема.
Входять король Генріх, королева Маргаритатаінші.
Маргарита Мерщій, владарю! Швидше утікаймо).
Генріх Нам не втекти від неба: зачекаймо.
> Маргарита Що з вами? Ані битись, ні тікати?
Тепер велять і мужність нам, і мудрість
Тікати, поступившись ворогам;
Інакше не врятуємо себе.
Вдалині гамір бою.
Вас візьмуть— і зведуться нанівець
Гаразди наші. А щасливо зникнем
(Могли б, якби не зволікали ви) —
До Лондона прибудем. Там вас люблять
І рану, завдану монаршій долі,
Загоять.
Входить К лі ф форд-син.
Кліффорд-син Якби не віщувало серце горя,
Я б лихословив, та не спонукав
До втечі вас. Тікати слід-зневіра
Серця солдатів наших охопила.
Мерщій! Зберем війська і доживем,
Що втішимося їхнім чорним днем.
Мерщій, володарю!
Виходять. '
СЦЕНА З
Поле біля Сент-Олбенса, . і; ., ..-. : . — ...-
Гамір битви. Відбій.
Входять Йорк, Річард, Уорік та солдати з барабанами й знаменами.
Йорк Де Солсбері? Хто скаже, де він, що з ним?
Де лев старий, що в люті забуває
Про вік свій кволий і руйнівний час
І, мов юнак в розповнІ буйних.сил,
Не знає втоми? Цей щасливий день —
Ніщо; ні п'яді ми не здобули,
Якщо загинув він.
Річард Мій славний батьку,'
Я тричі підсадив його в сідло, ......
Відбороняв, коли він падав, тричі;
Виводив тричі геть із гущі битви,
Вмовляючи на поле не вертатись,
Та він з'являвсь, де найлютіший бій.
Мов дорогі прикраси в скромнім домі,
В старому тілі був незламний дух.
Та ось він, воїн доблесний, іде.
Входить Солсбері.
Солсбері Клянусь мечем/ ти нині бивсь як слід,
І всі ми теж. Ну, Річарде, спасибі.
Бог знає, скільки маю ще прошітй,
І зволив, щоб від мене ти сьогодні
Смерть неминучу тричі відвернув
Що ж, лорди, ми не довершили овравиі
Не досить втечі наших ворогів —
Знов голови піднять вони спроможні.
Йорк Так, знаю: конче треба йти за ними.
Я чув, король до Лондона утік,
Щоб якнайшвидше скликати парламент"
Догнать, покіль листів не розіслав він!
Уоріку, чи гнатись нам за ними?
Уорік За ними? Випередить, як можливо!
Ну, лорди, це, клянусь, був славний день —
Бій під Сент-Олбенсом, звитяга Йорка
Увічняться в прийдешніх поколіннях.
На Лондон! Грайте, сурми голоснії
Хай випадають нам такі лиш дні!
Виходять.