Гилько кричав, а Горпина його місила, як тісто в діжі. Він видирався, його тримали, він іще дужче видирався, його ще дужче держали, Горпина ще гірше місила, вже не руками, але колінами, а він іще гірше кричав. А далі перестав, посинів і захарчав. Тоді Гринуневі зробилося страшно. Він утік із хати в город і від тої пори боїться "болячки".
А назавтра було по Гилькові...
Чи не болячка?
Він почув, що його зуби дзвонять, руки і ноги трясуться, а голова ходором ходить. Дивиться він на річку, а там, де була річка, там тепер мурава, а мурава там, де річка, а потім напереміну, та й знов напереміну, та й знов, та й знов.
Що тут почати? Авжеж нічого, лиш займати гуси та й вертати додому.
Насилу доволікся до хати, а мати ну ж до нього: "А що ти, — каже, — сякий-такий сину, та так скоро гуси приганяєш! Та я з тебе вижену душу!"
Але якось не треба було виганяти, сама вийшла. Та так, як би їй було жаль того нужденного тіла, виходила звільна, помалу.
Конав Гринуньо щось три дні. Приходили сусіди, приходили жінки, жалували, потішали, але не радили ніяк. "Таке йому від Бога прийшло, — казали, — и та й шлюс".
Баба Горпина казала, що болячка, але виганяти не хотіла, бо замалий, та й нема як.
— От, коби Бог скорше забрав, бо завада в хаті. Та Бог не забирав.
— Таке мале, — говорили жінки, — а такої сили багато.
— То через неї, через маму... — доповідали стиха. — То на неї кара.
Говорили, доповідали, а дальше врадили по кривого федорка послати, що в крилосі співав, і в Почаєві був1, і святі листи читав.
Нехай, казали, прийде та прочитає лист Божий, та най бддна душа християнська не мучиться.
Прийшов Федорко, прочитав лист Божий, і душа християнська сконала.
Надворі як на те було тепло, журчав потік на броді, розвинулися верби коло броду, а хлопці поробили собі з них дудки і грали. А Гринуньо не чув уже того грання.
*
Дійшло опісля до Гринуневої мами, що на неї недобрі люди говорили, що нібито через її гріхи не міг покійний сконати; і їй було дуже прикро.
Таж вона його так любила! Одного його мала! А що вмер, — то така воля Божа, а що гуси гонив, — то мусив, бо мусив. Хто мав за нього гонити?.. Так-то все... Де що на світі, все на маму, ах, усе на маму!