А тим часом з Антигуа чартерним рейсом спішно примчав збіглий було мер міста Н. і на мітингу однозначно заявив: оскільки він, ім’ярек, довів увірений йому народ до повного благополуччя, то доведений ним до повного благополуччя народ має висунути його кандидатом на посаду президента країни і неодмінно обрати його.
Доведений до повного благополуччя народ міста Н. спішно висунув свого керманича на найвищу в країні посаду. Тож не виключено, що невдовзі мер міста Н. доводитиме до повного благополуччя ще й увесь народ тієї країни, адже такий у нас… народ. Доведений. Та й тіні справжні не зникають опівночі. Принаймні, поки що.
ПРИЙОМ ЧУЖОЗЕМНИХ БОГІВ ЩОДЕННО
Історична драма
Рим, 125 рік. Panteon. У центрі — велике овальне приміщення типу ротонди. Угорі — напівсферичний купол з отвором посередині для освітлення. На авансцені монументальні ноги в сандалях, що переплетені ремінячками до колін, поки їх видно. Сама статуя (це Юпітер) зникає десь ледь чи не в захмар’ї, але за розмірами ніг видно, що це — колос.
Ліворуч на постаменті стоїть двосічний римський меч.
Праворуч висить транспарант: "Прийом чужоземних богів щоденно в порядку живої черги. Від – год. до —-— год.".
Вхід в пантеон через портик, де, схрестивши мечі, стоять дебелі легіонери в панцирних обладунках.
Біля статуї (власне, біля її ніг) трудиться чоловік з мітлою: шарк, шарк… Під транспарантом сидить черговий жрець Юпітера, — його живіт, як опара з діжі, нависає над столом.
Жрець (до чоловіка з мітлою). Гей, ти с-скотиняко! Тихіше! Акуратніше! Шкрябаєш, шаркаєш, як на вулиці, а це ж пантеон! Віником треба, м’якеньким віником!..
Підмітайло. Еге, попонахиляйся з віником — чи й поперек витримає. А богів стільки преться, що й дня мало, якщо після кожного віником замітати. Мітлою швидше.
Жрець. Ну, ну! Пошкабарчи в мене! Ще й пилюгу підняв. Тьху! А це ж резиденція верховного бога Риму, володаря світу, бога неба, блискавки і грому! Покровителя імперії, дурню! І взагалі, поводься пристойніше й поштивіше. Затям: ми, римляни, старші брати всіх народів, яких ми завойовуємо мечем. Тож і показуй своє братство. Бо ми ж ці, як їх… ін… інтер…
Підмітайло. Інтернаціоналісти?
Жрець. Ага. Нам ворожий націоналізм та расові обмеження. Наш пантеон приймає на службу як братів усіх чужоземних богів, які визнають своїм богом Юпітера, тож поводься, с-скотиняко, відповідно.
Підмітайло. Так я хіба проти?.. Я радий би, так вони…
Жрець. Хто — вони?
Підмітайло. Та ці боги… Понапихають у свої взувачки буцімто рідної землі, щоб патріотизм свій показати! Вони, мовляв, на рідній землі нерушно стоять… А насправді тіко смітять тією глинякою, як навколішках біля ніг Юпітера повзають. А ти потім після кожного підмітай — спасу немає!
Жрець. Гаразд, вживемо заходів. Полегшимо тобі виконання професійного обов’язку.
Голоси (з портика). Та скільки можна чекати? Ми ж не з близьких країв прибули. Та й не простолюдини ми!
Жрець. (Зводить голову на голос, суворо дивиться. Голоси з портика затихають). Так би й зразу. Прибули — так чекайте. Ми вас не кликали. Можемо від воріт і поворіт… Чекайте. Хоч і боги, а не злиняєте. Та й часу маєте до гибелі — безсмертні ж! Для вас що день, що тисяча років — все одно. Та й хто ви для Риму? Неофіти. А вже качаєте права. Глядіть, щоб не опинилися в простих смертних!
У цей час, розштовхуючи в портику інших, до пантеону вривається чолов’яга. На ньому барвиста кирея, він густо зарослий бородою, в руці тримає свій символ — бронзовий пучок блискавок.
Прибулець. Гей, це — пантеон, храм усіх богів?!
Жрець. Ну, припустимо, пантеон. Ну, припустимо, храм усіх богів. Що далі?
Прибулець. Юпітер приймає?
Жрець (позіхнув). У принципі…
Прибулець. Коли це… у принципі? Сьогодні чи завтра?
Жрець. Може, сьогодні, може завтра. Наміри Юпітера простим смертним невідомі.
Прибулець. А я не простий смертний!..
Голос із портика. Женіть цього непростого втришия мітлою, пане підмітайло! Хай спершу займе чергу — швидкий який!
Прибулець (погрожуючи пучком бронзових блискавок). Ме-ене?! В чергу-у?! Може, за тобою стати, чуперадло?!.
Голос із портика. Від чуперадла чую!
Прибулець (ще грізніше вимахуючи пучком бронзових блискавок). Я верховний бог даків!
Голос із портика. Ой-ой!.. Тримайте мене. Ви чули? Він верховний бог. Три ха-ха! Був ти колись верховним, затичко!..
Жрець. Тут усі боги і всі в черзі стоять. Простих смертних Юпітер не приймає. У приймальні збилися боги всіх підвладних Риму народів (розгортає сувій) — іллірійців, македонців, сірійців, тевтонів, парф’ян, галлійців, бритів, франків, паннонців, єгиптян…
Голос із портика. Іспанців…
Жрець. Може, й іспанців, хіба перелічиш усі племена і народи, підкорені на їхні прохання Великим Римом.
Прибулець. Але я не буду стояти в черзі. У мене направлення. Самого римського намісника.
Жрець. Тут усі з направленням — займай чергу серед богів! А направлення твоє… в капшук не покладеш.
Прибулець (засунувши свої блискавки собі під пахву). Втямив, великий жерцю! (Витягує з-за пояса тугий шкіряний капшук). Прийми од мене і мого краю цей скро…
Жрець (вихоплює з його рук капшука, зважує його в руці). Не треба зайвих слів. Слухаю тебе, шановний. То від якого краю і народу ти, кажеш, прибув?
Прибулець. Я єсть верховний бог даків!
Жрець (майже лагідно). По-перше, ти був ним, а по-друге, колись були даки. А сьогодні і навічно ви є Римська провінція Дакія.
Прибулець. Ти, як завжди, вражаєш мудрістю, великий жерцю!
Підмітайло (дивиться на слід прибульця). О, і цей своєю землею натрусив! Я ж тільки-но замів. (Шаркає мітлою). Та хоч ногу підніми!
Прибулець піднімає ногу.
І де вас стільки щодня набирається? Та підніми, кажу, ногу!
Прибулець. А як же я стоятиму, якщо й другу підніму?
Підмітайло. Як хочеш. На те ти й бог. А мені треба підмітати після вашого патріотизму із рідною землею замість устілок у взувачках!
Жрець (до підмітайла). Не перевищуй своїх повноважень з мітлою!
Прибулець (скориставшись моментом). Славний жерцю! Після того, як Великий Рим своїм мечем захопив мій край, і він віднині став Римською провінцією Дакією, я, верховний бог Дакії, покірно й смиренно прибув до Великого Риму за санкцією про збереження за мною божого сану й призначення мене на посаду верховного бога Дакії — в новій, так би мовити, політичній ситуації. (Підбігає до меча на постаменті). О, володарю світу! Визнаю тебе і покоряюсь тобі, Найсправедливіший і Найгуманніший з усіх мечів світу! На знак покори віддаю свою шию під твоє залізо!