Року 1698-го під містом Кизикер-меном і фортецею Таванню такі ж самі відбувалися сцени. Турки з води, а татари зі степів оточили їх із самої весни і робили на них всякі напади, але гетьман Мазепа та князь Долгору-кий, з військами своїми й флотилією, поспішивши їм на поміч, розбили ворога в усіх його пунктах і змусили відступити. Вони, скріпивши залоги свіжими військами та запасами, прикривали їх ціле літо і робили свої замахи на місто Очаків. А як флотилія російська все ще слабка була супроти флоту турецького, що роз’їжджав біля Очакова, то всі дії воєнні полягали у тій кампанії в наїздах з обох боків та шарміцелях, причому завше гору брали росіяни, і з того мали вони у себе 715 полонених турків і татар, 9 гармат їхніх і 11 прапорів з силою коней і худоби татарської, і з тим вернулися пізньої осені до своїх границь, забезпечивши на відході зоставлені фортеці всім потрібним і, крім того, виставивши біля пограничної фортеці самарської осібний резервний корпус з добірної кінноти малоросійської, який тримав роз’їзди свої до Кизикермена й розвідував про стан тамтешній. Тим часом повернувся государ з подорожі своєї по чуяшх краях, закликав до себе у Воронеж гетьмана Мазепу і вшанував його багатими подарунками у подяку за військові подвиги. Війну з турками закінчено року 1699-го, і мир з ними підписано для Росії на ЗО, аз імператором Леопольдом на 20 років. Трактат мирових умов підписано в Карловиці того року, січня 26 дня, і за ним одступи-ли турки імператорові частину Угорщини, Трансільванії і Славонії по ріку Саву, а Росії місто Азов з його околицями, інші ж турецькі міста та укріплення, що були за Росією, ухвалено зрити і зовсім знищити. Після того російські залоги, виступаючи з тих укріплень, зрили й підірвали їх до основи, і видно багато таких руїн унизу рік Дніпра та Дону і над річкою Кінською,
Війська малоросійські, зібравшись з походів та гарнізонів до своїх осель, мали таємні накази готуватися до нових походів супроти шведів, котрим од государя готовилась війна через союз його з іншими державами, а особливо за образу його величності од шведів у недавній подорожі. Війська тії мусили наперед боротися з голодом та дорожнечею, що сталася тоді в Малоросії од бувших підряд два роки великих на хліб неврожаїв з причини ійна зі Швецією почалася на початку 1701-го року і відкрилася облогою російськими військами міста Нарви, де й малоросійських військ було 7000, під командою наказного гетьмана, стольника і полковника ніжинського Оби-довського та полковника полтавського Іскри. Армія російська, що складалася з 80000 людей, облягла Нарву за всіма правилами військовими і, поробивши траншеї та всі потрібні укріплення, мала спочатку в облозі достатній успіх. Одначе король шведський Карл XII, що наспів на поміч до міста з 20000 своєї армії, знищив усі успіхи війська російського і саме військо теє обеззброїв. Баталія, що тоді відбулася, зовсім не заслуговує на подібну назву, та й справді вважали її з перших днів лише за магічне мистецтво, прокляте тоді ж таки від оло-нецького духовенства; опісля справедливо визнано її за безприкладну помилку начальників, яку й сама не-ключима простота визнати за таку не завагалась. Король, хоч скільки не нападав на росіян серед білого дня, нічого вдіяти не здолав і з утратою вертався; та коли росіяни в темряві нічній порозкладали великі вогні в таборі своєму і траншеях, сподіваючись бачити через те наближення ворога, то шведи, підійшовши темрявою до табору й траншей російських, звідкіль, природно, нічого через вогні віддалік не було видно, оглянули в них усі важливі пункти, вогнями освітлені, і напустили на порохові скрині та запаси гранати свої та бомби, а на скупчене військо гарматні ядра та картечі. Війська, бачивши велику свою поразку, але не бачивши, від кого боронитися, і бувши до того ж вражені жахом од порохових скринь і запасів, що взялися вогнем, кинулися на всі боки з траншей, не знаючи самі куди, і потрапляли до рук шведів без жодної оборони. У полон взято самих урядників і що було значніше, а решту військ розпущено по домівках, обози ж з усіма запасами та амуніцією дісталися здобиччю переможцям. Король шведський опісля визволення Нарви пішов з армією на Курляндію і там, розбивши польські та саксонські війська, вступив через Литву до Польщі. Малоросійські війська, що вступили були з самим гетьманом до міста Пскова, щоб прикривати від шведів границі російські, віддані під команду наказного гетьмана, полковника миргородського Данила Апостола, і їх тут було 20000, та другий корпус тих військ, в числі 7000, під командою полковника гадяцького Бо-руховича з’єднався з корпусом князя Рєпніна, а сам гетьман з 10000 вступив у польську Білорусь і спостерігав за рухами поляків, супротивних королівській партії, в околицях міста Могильова. Воєнні дії тих корпусів на протязі нинішньої кампанії полягали в тому, що боярин Михайло Борисович Шереметєв з наказним гетьманом Апостолом ходили під місто Юр’єв Ливонський, або Ревель, війська шведські, що прикривали те місто, розбили й загнали до міста, причому вбито полковника компанійського Пашковського, а зі шведської сторони, окрім побитих, взято в полон 70 солдатів, двох офіцерів, одну чавунну гармату і один дерев’яний барабан. Князь Рєпнін з полковником Боруховичем підходили до міста Риги і мали багато перестрілок з кіннотою шведською, але в головну баталію з корпусом шведським, що стояв під мурами Риги, вступити не наважилися.
незвичайної спекоти та тривалої посухи, від чого й на рогату худобу пішов тоді великий падіж.
Війська малоросійські року 1702-го, що, як і раніше, були окремими корпусами зі своїми начальниками в арміях боярина Шереметєва і князя Рєпніна, активно сприяли їм у розправах над ворогом в провінціях його, ліфляндській та курляндській, і в обороні своїх границь, а окремий корпус їхній з армії головної гетьманської, що прикривала од Польщі малоросійські границі, відряджений був, під командою полковника стародубського Михайла Миклашевського, до польського міста Бихова, де зібрався корпус військ польських, прихильних королеві шведському, а супротивних королеві Августові. Миклашевський, об’єднавшися з польським військом партії короля Августа, котре було під командою рейментаря їхнього Халецького, розбив війська супротивні і загнав начальника їхнього Бельциневича до міста Бихова; згодом, зробивши на теє місто приступ, узяв його штурмом і, полонивши Бельциневича з іншими при ньому урядниками, вислав їх до гетьмана в Батурин. А коли сам Миклашевський вертався з військом своїм до границь, то урядники й шляхетство литовське, союзне Росії, вчинили подання гетьманові про небезпеки їм од