Перед двома роками, як ти знаєш, у нас хвилево були люди з червоними бантами на грудях. Ти їх чув. Мали вони повну губу гарних слів. Розпинались за пролетаріат. І що вони зробили?.. Розбили поміщика, розбили церковну садибу і розбили мого батька. Тут вже я встану. (І Василь справді встав). Маю до тебе пошану і ту вигоду, що говорю по тобі. Я кажу: вони вчинили моєму батькові історичну кривду. І не тільки моєму батькові. Моєму дядькові, бо він був такий самий, як і батько. Але не зробили цього третьому дядькові. Бо той трохи вдався в діда. Той дістав корону права на життя, а мій батько такої не дістав. Цього я, Шпачуче, не розумію. Можеш проклясти мене бородою Маркса, але цього я не розумію…
– Бо він стояв проти…
– Ні! Не стояв він проти нічого. Він тільки чесно хотів дожити своє життя. Твого не хочу, свого не дам! Це було його гасло. Ти не маєш права щось проти нього писнути. Він проти них святий! Його треба у рамці на покуті ставити. Я знаю це. Ти не скажеш мені, чому то було так, але я скажу. Слухай: він був їм, твоїм славетним пролетарям усіх країн, чужий. Стоп! Я маю голос. Чужий. Він їм був чужий з природи. Він їх ненавидів, як ненавидів свого батька, а я певний, що твої товариші мого діда коронували б на царя пролетарів. Бо вони так і робили. У нашому селі того літа вони зробили свинаря "председателем" комбідноти. Це ще добре діло, бо свинар був чесний ідіот і тільки. Він не міг розрізнити правої руки від лівої, але злодієм він не був. В інших селах було інакше. Там були оті відпадки при владі. Непотріб. Галапасники. Нероби. Голота…
Так, так! Голота, яку я, Василь Шеремета, ненавиджу. І коли це зветься пролетаріатом, то ніколи, ніколи не зігнеш ти моєї шиї перед таким божком. Я є дука! Я є куркуль. Я є син свого батька! Я хочу бути сином більшого, ніж мій батько. Більшого, вищого, кращого. Ненавиджу низини! Так, так! Не кліпай очима. Я низини ненавиджу. Я… Одним словом, так є. Ти хотів мого слова. Маєш його! Задоволений?
Останні слова Василь майже викрикнув. Він розійшовся. Щоки його розчервонілися і очі заблищали так само, як і у Шпачука.
Шпачук такого не сподівався. Він ще не мав нагоди бачити Василя таким.
– І що ж ти хочеш своєю куркульською проповіддю довести?
– Не куркульською. А людською. Скажу більше: благородною!
– Ну, хай буде благородною… Що ж ти цим доведеш?.. Однаково одного разу прийдуть большевики, зметуть тебе і твоїх куркулів.
– І, можливо, також тебе. Вітер віє з Москви. Історію ми старанно вчимо як не в школі, то в тебе. Це тільки ти не цікавишся тим, що перед тобою. Думаєш, Маркс поможе? Не поможе. Заберуть і тебе! Як зітруть, то всіх зітруть. Але нас вже не раз стирали… Достоєвський пророкував, що руському народові написано врятувати світ. Чи не прийшов це часом час? Більш елегантної мови імперіаліста ніхто не має…
Такі поважні промови – хай їм грець. Вони можуть людину вбити. Василь це розумів і хотілося йому оминути багато дечого, але всі дороги ведуть в одне місце. Все те саме і куди б не повернувся, – все те саме. Шпачука і Шеремету врятувала господиня. Вона, як звичайно, бурею увійшла, і одразу – повна кімната викриків, ахів, стягаються чорні рукавиці, злітає капелюх, біжить туди, біжить сюди, присіла біля Василя, взяла його холодними руками за вуха.
– Оце тобі! Оце тобі! Поганий! Зрадницький! Молода чумо! За те, що відійшов! На, на, на! А все-таки люблю його, того Василька-каналію! – і при всіх звучно поцілувала його великими мокрими устами. Він спалахує, мов порох. Одразу. – Ах ти, ти! Ну, як тобі там? Ліпше, ніж у нас. А я ось маю нові фотографії. – Побігла й принесла старий, пузатий в оксамиті альбом. Присіла тісно до нього. – Це все з літа. І це, і це… А це моя колишня симпатія. Гусар. Гарний, ні? Ще царський, порядний… Вус один чого вартий, ха-ха-ха! А це племінниця. Красуня! Як хочете, Василю, посватаю вам її. Дівка-козир, шістнадцять років. Умм! Тільки цілувати. А це ось у великому капелюсі тітка. Тоді ще, бачиш, такі носили. Модно було за царя такі капелюхи носити. А цей вже ось пішов до війська. Під вусом також, напевно, буде офіцером. Має шість клясів гімназії. А це мій Толік. Бачте, який він у курточці комерційної школи. Герой, ні? Перейшов до першої кляси. Ах, Васю, Васю! А маєте симпатію?
Василь не встиг відповісти. Він паленіє знов.
– Да! – озвався з другої кімнати малоросів бас. – Почему б йому не мати симпатії. Та ще й яку!
– Ти, Пантєлєй, мовчи. Що ти там понімаєш!
– Ну а как же, вцепілася старая дура і гиржить молодим жеребйонком.
– Ах ти Пантєлєй-дуралей! Як ти смієш мене обзивати старою? Васильку? Я стара? Ну скажіте, але по правді? Стара я?
– Ні.
– Скажіть, – озивається знов Пантєлєй, – не стара, а постаріла. Це буде делікатно і правдиво.
– Е! Що там з ним говорити. Ревнує лисий чорт. Як по-українськи буде чорт?
– Чорт.
– Ні. Дідько. От він і є дідько! Але давайте ліпше поп’ємось чаєм. Пам’ятаєте, як ми минулого літа випили. А де Валя Лискевич? От же він вертихвіст…
– Назвіть його краще руським чортом – лєшим, – озвався Шпачук.
– Да. Канєшно. Прокопій прав, – відкликнувся Пастерук.
А потім пили чай, на цілий будинок гомоніли, час від часу господиня звучно реготалася, і всім було весело. Уже поночі вернувся Василь додому…
________________________________________
Примітки
російський Брокгауз – російський енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона (1890 – 1907).
Туган-Барановський Михайло Іванович (1855 – 1919) – український економіст. Книги під назвою "Історія політичної економії" в нього нема, мабуть, йдеться про "Основы политической экономии" (1909).
Гарібальді Джузеппе (1807 – 1882) – італійський революціонер.
де Вальєро – ? Венеційський дож Бертучіо Вальєро (1656 – 1658) нічим особливим не прославився…
Шумськ – нині районний центр Тернопільської області. "За Шумськом" – значило "на радянскій Україні".
Савонарола Джироламо (1452 – 1498) – італійський релігійний діяч.
Турецька війна – війна Росії з Туреччиною в 1877 – 1878 рр.
"Давно люблю тебе без краю..."
По Різдві час не такий згущений. Довші дні відпружують простір. Небо розпинається краями ширше і для душі почувається більше місця. Передріздвяні вечори мають свій, насичений густими барвами, настрій. Тепер він поволі рідшає. Навіть очі відкриваються ширше, бачать більше і сяють прозоріше.