Галя похнюпилась, похилила голову й трохи не заплакала.
Вони вернулись додому й по дорозі купили для Ликеріі Петрівни пляшку питного меду та пляшку вина. Ликерія Петрівна зараз налила сіакан меду й дудлила, закинувши голову назад, її куценькі товстенькі брови поїхали вгору й стали ще коротші, неначе на лобі хто посадив два гудзики.
— Ну, та й спасибі вам за цей гостинець! Оце ж я заходжусь п'янствувать серед святого монастиря, бо дуже ласа зроду до меду! — аж гукнула Ликерія Петрівна. — Я таки добра ласійка. Маю цей гріх на душі.
— А що! може, й ви признались на сповіді на духу, як одна молодиця, що, мовляв, годувала в святу п'ятницю на Параски [74] дитину молоком та забулась і ложку облизала, — жартував Радюк.
— Ви п'янствуйте собі на здоров'ячко, а нам же то завтра доведеться бігати по магазинах та скуповувать усяку всячину на нове Галине господарство: і мебіль, і самовар, і горшки, й миски, — клопоталась стара мати.
— І макогона, серце, не забувайте! Тут, певно, в цих киян не знайдете ні макогона, ні друшляка, ні ковганки, бо то не село. Жарти жартами, а я, їй-богу, трохи чи не правду кажу, що не знайдете ні товкача, ні ковганки, бо ці київські ледащиці не затовкують салом борщу, навіть і не заминають, і не засмажують засмажкою. Обідала я іноді в тих ресторанах. Борщ, серце, хоч свиням в корито або в помийницю! Пхе! — аж пхекала Ликерія Петрівна.
На другий день стара мати з Галею та Ликерією Петрівною цілісінький день вештались по магазинах та скуповували усяку всячину для молодих на нове господарство: і посуд, і мебіль, і куховарські знаряддя, і ліжка, і усякі укривала й простирадла, ще й набирали для Галі усяке убрання.
Ввечері стара мати лежала на ліжку аж бліда, аж тлінна, трохи не стогнала, така,була втомлена од того клопоту та біганини. В неї судомило ноги і все тіло обважніло, неначе од якоїсь важкої хвороби.
Аж другого дня скінчилась та біганина. Аж перед вечором Олександра Остапівна й Галя вже зовсім скупились і поодвозили усі закупки на квартиру. З ними пішла дивиться на квартиру й Ликерія Петрівна. Стара мати загадала зятеві зараз-таки почіплять образи, а Галя почіпляла вишивані рушники й пообвішувала ними обидва образи, котрими старі її благословили, ще й лампадку почепила в кутку перед образами.
В матері чогось була думка, щоб часом вольнодумний зять не поставив, в куточку іншого будліякого образа з іншого якогось культу або з культу Рибачкової обоженої Маргарити вкупі з Фаустом та з поцілунками. Ще раз мати окинула оком світлицю, чи все було гаразд, неначе вона сама налагодилась тутечки доживать віку; і всі вкупі вернулись в гостиницю, щоб перебуть вечір та останню ніч. Стара мати й Ликерія Петрівна були такі потомлені, що ледве волокли ноги.
— Ой, коли б вже швидше тікать додому з цього Києва! — говорив старий батько. — Цей Київ втомить тебе, неначе лиха година.
А мати сиділа та журилась. Важка дума неначе похилила її голову трохи не на самі груди: завтра вранці треба було розпрощаться з дочкою.
Напились чаю мовчки, невесело. Усі були й потомлені, й змучені. Усі зарані розійшлись на спочинок, бо вранці треба було раненько вставать та виряджаться в дорогу. Усі спали міцним сном, потомлені клопотами. Одна Масючка спала тривожним легким сном, як людина ніби спить і неначе не спить і через сон почуває і втому та клопіт минувшего дня, і журбу, і жаль на серці. Рано-вранці усі заворушились в кімнатах, ще як почало зоряти й дніть. Почали лаштуваться, та виноситься, та вкладатись. Знов почалась довга без міри та клопітна біганина та тяганина.
Знов три наймити й послушники завештались по коридорах, неначе посунулась весільна перезва. Напившись чаю та влаштувавши й навантаживши повозки, усі стали перед образами й почали хреститься та молитись на дорогу, щоб бог дав добру путь.
Стара мати, обернувшись до образів, плакала, неначе мала дитина. Галя й собі почала плакать. Мати вхопила дочку за голову, припала плечем до її плеча й нічого не говорила, тільки хлипала.
— Та не плачте-бо, а то ще й я оце заплачу! — крикнула Ликерія Петрівна. — Хіба ж ви оце таки справді навіки розлучаєтесь? Схочете, то через тиждень ізнов побачитесь.
— Прощай, дочко! Тепер в мене в покоях будуть без тебе й стіни німі, й вікна невидющі, — обізвалась мати.
— Ще що вигадайте! Не плачте, бо я ладна приїздить до вас хоч щодня на оденки, і з гребенем, із днищем, і з кужелем. Будемо балакать та якось себе розважимо, — пробувала розважать панія Висока жартами.
Але при останніх словах в неї затрусивсь голос, і вона ніби вже ковтала й слова, і жарти, неначе щось здавило її в горлі. І несподівано покотились по щоках сльози, неначе горошинки.
Поцілувавшись з Галею на прощання, вона не вдержалась і собі заплакала.
Усі повиходили на подвір'я смутні, аж сумні, і знов почали прощатьс", готуючись сісти на повозки.
— Переїжджайте, зятю, до нас на прожиття та й будемо гуртом хазяйнувать, бо мені важко буде звикати без дочки в хаті, — сказала Масючка.
— Ох, мамо! Мені либонь швидше книжки або папери в руки, ніж сільське хазяйство. Надісь, поганий з мене був би хазяїн, — сказав зять.
— Це, бачте, так! — обізвавсь Масюк з повозки. — Хто усе з книжками носиться, з того не вийде добрий господар, а хто дуже добрий господар та піклується цією справою, той книжки і в руки не бере; в того книжок і заводу нема в домі. Беріться за що одно, але туди кладіть вже й усю свою душу! — гукав старий з воза в брамі, махаючи картузом на прощання.
"Це правда! Туди покладу всю свою душу, усі свої мрії, усі свої поривання, туди — в книжку, в науки, в просвітність рідного краю й темних мас!" — майнула думка в молодого зятя.
— Прощайте! Зоставайтесь здорові! — гукнув батько з воза в брамі. — Та коли приїдете до нас, то не забудьте привезти мені усяких українських книжок. Я тільки їх залюбки й читаю. Господи, споспішай і спострічай! Дай боже час добрий!
— Щасливої дороги! — гукав зять з двора.
XV
Другого дня перед вечором молодий хазяїн з своєю жінкою сиділи в світлиці за столом за чаєм. Чистенька невеличка світлиця аж лисніла в майському теплому світі, що лився через вікна й грав на чистій, недавно помальованій підлозі. Галя була зроду чепурна та чистючка, як і її мати. В покоях було гарно прибрано.