Вже давно забрали Галич,
Вже укрили цілий край.
Нищать села, люд мордують,
Князю, князю, не питай!.."
…Був у таборі татарськім
Бранець — галицький Дмитро,
Що татарськими тілами
Застеляв колись Дніпро.
І звернувся він до хана:
"Хане, кинь Галичину,
Тут озброєні всі люди,
І програєш ти війну.
Ця земля міцна, могуча
І не знає перепон…
Ти загубиш своє військо,
Попадеш і сам в полон".
Хан послухав. За Карпати,
На Угорщину іде…
Сяє сонце в синім небі,
Ні хмариночки ніде.
КНЯЗЬ ДАНИЛО У ХАНА
Все ж татари не лишили,
Не покинули наш край.
Незабаром хан татарський
Присилає: "Галич дай!"
Зажурився князь Данило:
"Ми стомились в боротьбі,
Але, хане, мого краю
Не угледіти тобі.
Не угледіти сліпому
Сяйва сонячного дня".
Так говорить князь Данило
І сідає на коня.
Ось уже й золотоверхий
Видно Київ на горі.
Князь заїхав. Довго радивсь
І моливсь в монастирі.
Довга жде його дорога;
Аж над Волгою в степах
Стали табором татари
І живуть в своїх возах.
Довго їхав князь Данило,
Приглядався до орди, —
Як вона живе злиденно
Серед лиха та біди,
Як вклоняється то сонцю,
То деревам, то зіркам,
Як вона приносить жертви
Хмарам, вихорам, вітрам…
Ось і Волга, ось і табір.
"Хто це їде? Хто це? Стій!"
"Князь я галицький, Данило…
Де живе тут хан Батий?"
Князь приїхав. Хан татарський
У шатрі своїм сидів.
"Добре, князю, що, хоч пізно,
Ти побачитись схотів.
Поживи у мене в ханстві,
Придивися до життя!
Може, хочеш ти напитись?
Спробуй нашого пиття.
Ти тепер вже наш, татарський…"
Хан сміявся, жартував
І замість свого кумису
Пива князеві подав.
Цілий місяць жив Данило,
Цілий місяць гостював,
І не йти на княжий Галич
Хан Данилу обіцяв.
І вернувся князь Данило,
Галич був, як день ясний,
Та сумний був князь Данило,
Як могила, мовчазний.
ХОЛМ І ЛЬВІВ
Раз Данило був на ловах
І у лісі заблудив.
Довго він шукав дороги,
Довго в пущі він ходив.
Аж виходить на поляну:
Ні дороги, ні стежок.
На поляні горб високий,
Вкритий килимом квіток.
"Ось де місце для твердині!" —
З уст зірвалися слова.
"Тричі голову розіб’є,
Доки візьме татарва!
І твердиня тут постане!" —
Князь Данило порішив
І залізною рукою
Перший камінь положив.
І робота закипіла:
Ліс рубати почали,
Тут копають рів глибокий,
Там нагортують вали.
На горі будують замок,
Поруч — вежу з стовбурів.
Скільки плотників зійшлося,
Скільки з’їхалось майстрів!
І постало в лісі місто
На досаду татарви,
Забіліли мури, вежі,
Появилися церкви.
А навколо по долині
Скрізь розсипались хати.
Скрізь городи зеленіють
І пишаються сади.
Там, де звір ревів голодний,
Серед лісу на шпилі
Виріс Холм і став на варті
Української землі.
Друге місто будувати
Він над Полтвою звелів.
І на славу Льва-князенка
Князь назвав це місто Львів.
КОРОНАЦІЯ ДАНИЛА
Щоб скріпивши свої сили,
Стати дужчим в боротьбі,
Князь Данило скрізь шукає
Вірних спільників собі.
Він звернувся і до папи.
Папа каже: "Я готов,
Але хай повстане разом
Вічна спілка двох церков".
І посли пішли на згоду.
Папа князя привітав
І корону королівську
Для Данила передав.
Щоб лунала дужче слава,
Мала більше прав земля,
І Дорогичині Данило
Повінчавсь на короля.
ВІЙНА З ТАТАРАМИ
Як довідались татари,
Що повстали Холм і Львів,
Землю Галицько-Волинську
Хан їх знищити схотів.
На волинський Володимир
То не хмара чорна йде,
То не грім гуде далекий,
А то військо хан веде.
Виїжджає князь Василько:
"Залиши мій рідний край!"
Але був глухий, як камінь,
Хан татарський Бурундай.
І Василько підпалити
Рідне місто мусив сам
І діставсь живим у руки
На наругу ворогам.
У похід взяли Василька
І під Холм його ведуть:
Як, мовляв, Василька вгледять,
Холм без бою віддадуть.
І Василько йде під мури,
Плаче й камені несе.
Радить він здаватись швидше,
Та каміння кида все.
І холмщани зрозуміли
Князя мову бойову,
Що каміння треба брати
Та камінням в татарву!
"Королю не є ти братом.
Не послухаєм слуги!
Не здамося, повоюєм!
Будуть знати вороги!"
І задумавсь хан татарський:
"Мабуть, сила у їх єсть.
А моє стомилось військо;
Що, як втрачу славу й честь?"
І, подумавши, він крикнув:
"Гей, на коні, вояки!
Коли тут ми заночуєм,
Нападуть на нас вовки".
І пішло татарське військо.
Холм щасливо врятувавсь,
Та з татарами лихими
Цілий вік король змагавсь.
КІНЕЦЬ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Син Данила Лев, якому
Збудував Данило Львів,
Після смерті свого батька
На престіл у Львові сів.
Молодий, палкий, хоробрий,
Все життя він рвався у бій.
Все життя не міг знайти він
Стриму вдачі вогняній.
То з татарами воює
На незайманих степах,
То веде на Польщу військо
І змагається в боях.
І зміцнилася держава,
Збагатилася земля,
І просила польська шляхта
Князя Льва на короля.
Володимир, син Василька,
В Володимирі сидів.
Ніжний, тихий, не любив він
Ні походів, ні боїв.
Все в своїх книжках кохався,
Все з ученими сидів.
І своїм життям чернечим
Розбудив у брата гнів.
І брати живуть окремо.
Вічно сваряться вони,
І стоїть над краєм привид
Братовбивчої війни.
Скористалися татари
І приходять із степів…
Так держава підупала
Через нелади братів.
КОРОЛЬ ЮРІЙ
Після Льва закняжив Юрій,
Внук Данила-короля.
І за його панування
Розгорнулася земля.
За Карпатами забрав він
Мукачів і Ужгород.
Знов зміцнилася держава,
Знов на ноги став народ.