— Справді, містере Моделі?
— Так, ну безперечно. Маленька зелена планета, а на ній мономорфічна раса гуманоїдів, схожих на вас. Правильно?
— Абсолютно так! — зрадів Кармоді.
— Таке я пам'ятаю добре,— вів далі Моделі.— Річ у тому, що це я збудував Землю.
— Справді, сер?
— Еге ж. Добре пам'ятаю, бо поки будував, то за одним заходом ще й винайшов науку. Мабуть, ця історія вас зацікавить... А вас,— Моделі обернувся до своїх помічників,— може, вона дечому навчить.
Ніхто не зазіхав на право Моделі розповідати свою історію. Отже, Кармоді та інженери-помічники обернулися на уважних слухачів, а Моделі почав розповідати.
Історія сотворіння Землі
Я був тоді ще зовсім скромним підрядником. Зводив то тут, то там якусь планетку, а деколи й перепадала сяка-така карликова зірка. Замовлень не густо, замовники, як правило, вередливі, прискіпливі і не поспішали з оплатою. Догодити в ті дні було важко, прискіпувались до кожної дрібниці: перероби тут, поміняй там, і чому це вода тече вниз, і тяжіння надто тяжке, і тепле повітря підіймається, а краще б йому опускатися! І таке інше.
В ті часи я був простосердий, намагавсь усе всім пояснити з погляду естетики і здорового глузду. Та врешті на запитання й відповіді у мене почало йти більше часу, ніж на саму роботу. Балаканина, та й годі! Треба було якось класти цьому край, а я не знав, з якого кінця підступитися. І ось саме перед проектом "Земля" мені спало на думку зовсім інакше підійти до стосунків із замовниками. Пригадую, якось я сказав собі: "Функція визначає форму", і мені сподобалось, як це звучить. А потім я запитав себе: "Чому форма повинна визначатись функцією?" — і сам собі відповів: "Бо це — непорушний закон природи і одна з основоположних аксіом прикладної науки". Це мені теж сподобалося, хоч якогось глузду в тім не було. Та глузд не багато важив. Важило те, що я зробив відкриття. Я підсвідоме наштовхнувся на мистецтво реклами і збуту, розгадав таємницю великих можливостей, тобто вчення про науковий детермінізм. Земля стала пробним каменем, і тому вона запала мені в пам'ять. Прийшов до мене замовляти планету старий бородань із пронизливим поглядом. (Ось так починалася ваша планета, Кармоді). Ну, з роботою я впорався швидко — десь днів за шість — і гадав, що справді кінець. Це було звичайне кошторисне будівництво, і я дещо подекуди урізав. Та коли послухати замовникові нарікання, то можна думати, що я обдер його як липку.
— Навіщо стільки ураганів? — допитувався він.
— Це частина вентиляційної системи атмосфери,— відповів я. (Чесно кажучи, я тоді трохи заморочився і в системі кругообігу повітря забув поставити запобіжний клапан).
— Три чверті поверхні залито водою! — скаржився він.— А я чітко зазначив у специфікації, що відношення суходолу до води — чотири до одного!
— Але таке технічно нездійсненне! — пояснював я. (А я десь подів його недорікуваті специфікації, проекти тих дурнуватих індивідуальних міні-планет у мене не трималися купи).
— І в такий шматочок суші ви понапихали і пустель, і боліт, і джунглів, і гір.
— Зате які краєвиди,— нагадав я йому.
— Чхав я на краєвиди! — загримів стариган.— Ну там один океан, десяток озер, парочка рік, один або два гірські хребти — і досить. Прикрашає місцевість, тішить душі мешканців, А ви понапихали непотребу!
— На це є причина,— боронився я. (Насправді ми не вкладалися в кошторис, і тому підсунули вживані гори і велику партію річок та океанів як наповнювач, а кілька пустель мені дешево дісталося від Урії, міжпланетного лахмітника. Та ж не казати йому про це).
— Причина! — зойкнув він.— А що я скажу моєму народові? Я збираюся поселити на планеті цілу цивілізацію, а може, навіть дві або три. Це будуть люди, створені за моїм образом і подобою, такі ж причепи, як і я. Що мені їм сказати?
Ну, я знав, що їм сказати, але не хотілося кривдити старигана, тому я прикинувся, що обмірковую все як слід. І, як не дивно, я справді міркував, і надумав я виверт, як покласти край усім вивертам.
— Ви чесно відкрийте їм наукову істину,— порадив я.— Скажіть, що з погляду науки все так і має бути.
— Тобто? — не второпав він.
— Це детермінізм,— сказав я, створюючи термін експромтом.— Дуже просто, хоч і для втаємничених. Для початку: функція визначає форму. Тому ваша планета саме така, якою їй належить бути в силу свого існування взагалі. Далі: наука незмінна, тобто все не незмінне — не наука. І нарешті: все випливає з певних закономірностей. Не всі закони ви можете знати наперед, але будьте певні, що вони існують. Отже, само собою зрозуміло, що ніхто не повинен питати: "Чому так, а не інакше?" Замість цього всі мають питати: "А як воно діє?" Так, над його запитаннями я добре посушив собі голову, а взагалі стариган був досить кмітливий, хоча зовсім не тямив у техніці. Його стихією була етика, мораль, релігія і всілякі такі витребеньки. Тому він, звісна річ, був просто нездатний стати на реалістичні позиції. Він належав до тих типів, що полюбляють абстракції, от і бубонів:
— Те, що є, те й повинно бути. Гм-м, дуже спокуслива формула й не без відбитку стоїцизму. Я скористаюся деякими з цих поглядів у повчаннях для мого народу... Але скажіть на милість, як можна поєднати недетермінований фаталізм науки з принципом нескутої волі, якою я збираюся наділити свій народ?
Так, тут стариган ледь не загнав мене на слизьке. Але я посміхнувсь і відкашлявся, щоб дати собі час подумати, і сказав:
—Відповідь очевидна! — Хай там як, це завжди найкраща відповідь.
— Може, й так,— сказав він.— Але я щось її не бачу.
— Дивіться, хіба нескута воля, яку ви надаєте своєму народові, не той самий різновид фаталізму?
— Можна розглядати й так. Але відмінність...
— А крім того,— швиденько перебив я,— з якого це часу нескута воля і фаталізм несумісні?
— Вони справді ніби несумісні.
— Це тому, що ви не розумієте науки,— сказав я, ляснувши пальцями просто перед його гачкуватим носом.— Бачите, сер, один з найфувдаментальніших законів науки полягає в тому, що скрізь присутня випадковість. Гадаю, ви знаєте, що випадковість — математичний еквівалент нескутої волі.
— Те, що ви кажете, дуже суперечливе.