— Ну що, дістали своє? — злісно буркнув Грімшо до Нішікан-
ти.
Той кивнув головою, витираючи піт, і промурмотів:
— Авжеж, дістав. По саме нікуди. Не гадав, що кити на таке здатні. Більш ніколи так не робитиму.
— Може, не доведеться, хоч би й схотіли, — озвався капітан. — Ми ще цього не спекалися. Той, що потопив "Ессекса", нападав раз за разом, а навряд чи вдача в китів останнім часом дуже змінилася.
— У трюмі сухісінько, сер, — доповів містер Джексон.
— Завертає! — вигукнув Доутрі.
Відпливши з півмилі, китова матка завернулась і помчала назад.
— Гей, на баку, тікай звідти! — загорлав капітан на матроса, що саме вискочив із кубрика з клунком у руках й опинився під фок-щоглою, на якій хилиталася стеньга.
— Уже спакувався втікати, — шепнув Доутрі до Старого Моряка. — Мов пацюк із розбитого корабля.
— А ми всі пацюки, — почув він на відповідь. — Я це збагнув* живучи як пацюк серед шолудивих пацюків у притулку.
Майклові вже передалися тривога й страх, що проймали всіх людей на судні. Він знову вискочив на верх рубки, щоб видніше, і загарчав на китову матку, побачивши її вже зблизька. Люди знову похапалися хто за що.
Цей раз удар припав позаду бізань-вантів. Знову шхуна лягла на правий борт, і Майкл ганебно скотився аж до шпігатів. Виразно затріщало дерево. Генріка Г’єртсена, що тримався за стернове колесо, жбурнуло вгору, бо колесо крутнулось від тиску води на стерно. Він ухопився за капітана Доуна, той не зміг утриматись за поруччя, і обидва гепнулись на палубу, приголомшені. Нішіканта, лаючись, зіперся на рубку — він теж не втримався за поруччя, і йому позривало нігті.
Поки Доутрі примотував Старого Моряка до бізань-вант линвою, кінці якої віддав йому в руки, капітан Доун, насилу зводячи дух, доповз до поруччя й зіп’явся на ноги.
— Амба нам, — хрипко шепнув він помічникові, притискаючи рукою забитий бік. — Зміряйте ще раз воду. Міряйте весь час.
Ще декотрі матроси скористалися хвилиною передишки й побігли до свого кубрика спаковувати торби. Коли А-Мой вискочив із мисливського кубрика з туго напханим клунком, Доутрі послав туди Квека пакувати їхнє збіжжя.
— Сухісінько, сер, — знову доповів помічник.
— Міряйте, міряйте, містере Джексоне, — наказав уже гучнішим голосом капітан, що встиг трохи отямитися після зіткнення зі стерничим і падіння. — Міряйте раз за разом. Ось зараз знов ударить, а такого жодне судно довго не витримає.
Доутрі тим часом узяв Майкла під пахву, а другою рукою наготувався вхопитися за ванти.
Цього разу матка, розганяючись, трохи схибила і пропливла футів за двадцять поза кормою "Мері Тернер". Хвиля, яку вона зняла, звільна піднесла корму шхуни й знов опустила, ніби в поважному уклоні.
— Якби вдарила… — промурмотів капітан Доун.
— Було б по нас, — докінчив за нього Доутрі. — Відбила б корму начисто, сер.
Відпливши не далі, як на двісті ярдів, матка завернулась і помчала на судно, але знов схибила й тільки зачепила спиною форштевень, однак "Мері Тернер" осіла кормою в воду по фальшборт. І це ще було не все. Мартін-гік полетів, ватерштаг і ватербакштаги правого борту луснули, як ниточки, а бушприт повернувся під прямим кутом ліворуч і задерся вгору, підтягнутий ще цілими форстень-штагами. Форстеньга хвильку хилиталась угорі, тоді гримнула на палубу, а бушприт заривсь у воду, відломився зовсім від форштевня й поволікся на штагах біля борту.
— Вгамуйте свого собаку! — вереснув Нішіканта до Доутрі. — Бо я його…
Майкл на руках у стюарда грізно гарчав — не лише на морське страховище, а на цілий ворожий, небезпечний всесвіт, що так переполошив двоногих богів його плавучого світу…
— А от і хай гарчить, — огризнувся Доутрі. — На злість тобі. Це ж через тебе ми в таку халепу влетіли, і спробуй тільки зняти руку на мого пса, то вже не побачиш, чим усе скінчиться, лихварю паскудний!
— Правда, правда, — схвально закивав головою Старий Моряк. — Стюарде, чи не можна б знайти шмат парусини, або укривало, або ще щось м’яке й широке, бо оця линва прикро мені ріже там, де в мене ребер нема.
Доутрі передав Майкла на руки старому.
— Потримайте його, сер. А як цей лихвар хоч пальцем торкне Кілені-боя, заплюйте йому очі, вкусіть його, що хочете. Я вмить обернуся, він не встигне вам нічого зробити. І кит доти ще не стукне нас. А Кілені-бой хай гарчить і гавкає, як хоче. Одна волосинка з нього варта більш, ніж ціла гурма смердючих лихварів.
Доутрі кинувся в каюту Старого Моряка й за мить вернувся з подушкою та трьома простиралами. Ними він вправно, міцно й вигідно прив’язав старого, підмостивши подушку, тоді забрав у нього собаку.
— Уже є вода, сер, — гукнув помічник. — Шість дюймів… ні сім дюймів води.
Матроси гайнули через повалену форстеньгу та плутанину снастей на бак, до кубрика — пакувати своє манаття.
— Містере Джексоне, спускайте шлюпку з правого борту, — наказав капітан, не зводячи очей із кита, що знову розганявся, залишаючи за собою пінявий слід. — Не на воду, а тільки вивісьте на талях за борт, бо ця чортова потвора і її потрощить. Нехай висить напоготові, а матроси тим часом хай виносять свої речі та складають у неї припас — харчі й воду.
Шлюпку рознайтовили, взяли на талі, тоді матроси прожогом кинулися до снастей і похапалися за них. Цей раз удар припав посередині лівого борту, і з юту видно було й чутно, як довгий борт увігнувся пружно й випрямився, ніби аркуш картону. Шхуну так накренило, що правий фальшборт зарився у воду, а коли судно різко гойднулося назад, зачерпнута вода перекотилася через палубу, обливши моряків біля шлюпки по коліна, і ринула в шпігати лівого борту.
— Підіймай! — командував з юту капітан. — Винось за борт! Стій! Закріплюй фали! Міцніш!
Шлюпку вивісили за борт, планширом упорівень із поруччям "Мері Тернер".
— Десять дюймів, сер, і прибуває швидко, — доповів помічник, тичкою вимірявши воду в трюмі.
— Я йду по прилади, — сказав капітан Доун, рушаючи до кают-компанії. Уже спустившися до половини в люк, він спинився й глузливо кинув на Нішікантину адресу: — І по єдиний наш хронометр.
— Півтора фути, і прибуває, сер! — гукнув йому вслід помічник.
— Треба вже й нам збиратися, — рушаючи за капітаном, сказав Грімшо Нішіканті.