Пусти нас, будь ласка!
Дамо коня вороного
І меча золотого;
Дамо тобі сіделечко,
Тільки пусти, наше сердечко.
Свашка Варка (виступає).
Гнися, калино, гнися, Ти, Василю, не журися! Ми калину обламали, Ми Марусю підмовили.
Старша дружка, Любка (виступає).
Не ви калину садили, Не ви княгиню родили, Родила її мати, Казала вам не дати.
Олеся, менша дружка (вискакує. До Галі).
Світилочко, пишна пані! Не гордуй же ти нами, Бо як будеш гордувати, То не будем частувати.
Світилка Галя. —
Ой, якби я пані, Не була б я з вами; Сиділа б я з паничами За білими калачами.
Поїзд.
Сиділа б ти з паничами За білими калачами.
Дружки.
Світилка—шпилька при стіні, На неї сорочка не її, То тії баби, що в шпиталі; Прийшла та баба, торкає: Скидай сорочку, смеркає!
Світилки й свашки.
Брешете, дружки поганки! На нас сорочки з китайки. Нас мати виряджала, З скрині сорочку давала.
Менша дружка (виступає й співає до дружка).
Тобі, дружку, не дружкувати, Тобі, дружку, панувати В Києві над водою, За доброю огородою.
Дружко крутить носом.
Старша дружка (до боярина).
Старший боярин, як качан! Витріщив очі, як баран. Обручами очі збиті, Мочулою звиті, Личком підперезався, У бояри прибрався.
Боярин насторочує вуха, а потім крутить носом. Менша дружка (до старости).
Наш староста вдався, Сім рік не вмивався. Взяла сваха за бороду Та повела його в воду; Піском терла, водою мила, Череслом підголила, За столом посадила.
Староста одмахується руками.
Варка, свашка (до дружок).
Старша дружка під сволок, З'їла калачів сорок. Нехай ніхто не противить, Нехай, здорова, ся живить.
Старша дружка (до свата).
Наш сватонько з міста, В його голова з тіста, Губи з петрушки, Очі з чорнушки, А в щоках діри, Повлазили щури; Голова сніпками вшита, Борода гонтом побита, А в бороді миші; Треба кота впустити, Миші виловити.
Сват крутить носом і махає руками. Коркішка, дружко, виступає й підносить Насті червоні сап'янці. Другі дружки роздають на тарілках батькові, родові і дружкам хустки, шишки.
Настя (держачи на тарілці сап'янці).
Чи це ж тії чоботи, Що зять дав, А за ції чоботи Дочку взяв?
Чоботи, чоботи ви мої!
Чом діла не робите ви мені? На річку йшла, Чоботи скрипали, А з річки йшла, Чоботи хлипали.
Чоботи, чоботи ви мої!
Чом діла не робите ви мені?
Богдан і Настя (до поїзда).
Просимо сідати У нашій хаті!
Поїжджани сідають на лавах. Тетеря з боярином на першому місці. Дружки співають ласкаво, на мир.
Дружки.
Ой ви, старости, ви старі сивесенькі! А ви, бояри, ви сини отецькі! А ви, сванечки, ви наші паняночки! Ви, світилочки, ви наші голубочки! Чого ж ви до нас нерано приїхали, Нашу княгиню нерано одвідали?
Світилки й свашки.
Ой ви, дружечки, ви наші голубочки! Ой, тим ми до вас нерано приїхали, Що нашого князя ласкавий панотченько Забарив же нас ласкавими словами, Годував же нас білими калачами, Напував же нас солодкими медами.
Дружки йрід.
Наша Маруся чорнобрива, Як голубонька сива, В руках рушник носить, Вас вечеряти просить.
(Разом з поїздом).
Наш Василь чорнобривий, Як голуб сизокрилий, В руках шличок носить, Вас на весілля просить.
Василь Тетеря (виступає. Йому Панас підносить на тарілці хустку. Василь затикає хустку кінчиком за пояс).
Зажурилася, заклопоталась
Соловейкова мати:
"Чого, синоньку, сивий соколочку,
Сам сидиш у садочку?
Ой за годину, за годиночку
Полини собі по галочку".
Ой попід лісом битая доріженька,
Посеред лісу червона калинонька;
Ой там їхав я із боярами,
Мені дорогу калина заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Стала калина до мене промовляти:
"Ой не для тебе ся калина посаджена! А задля тебе Маруся ізряджена".
(Василь іде до Марусі. Панас стає за Марусею на стільці й махає шаблею).
Панас.
Не наступай, Литва! Буде у нас битва. Буду битись, воювати, Сестри не давати.
Дружки.
Братику, не лякайся! Ще лучче постачайся. Не продавай сестри За сотню й за чотири! Братику, гроші — слина, Сестриця — родина.
Дружко подає Панасові на тарілці пістолета й шаблю. Панас оступається.
Дружки.
Татарин, братик, татарин! Продав сестрицю за дари. Русу косоньку за п'ятак, Біле личенько пішло й так!
Мати накриває Марусі голову серпанком. Старша дружка пришиває молодому до шапки стрічки й надіває йому шапку. Світилка Галя й свашки йдуть з Тетерею кругом стола за сонцем і приводять до Марусі. Як Тетеря ходить кругом стола, дружки, рід і поїзд співають.
Дружечки, панянки! Оступітеся з лавки; Пропускайте дорогу Князеві молодому; Бо в нас листоньки
Од короля, Щоб нам дорога
Проста була!
Тетеря кінцем шаблі одслоняє серпанок і тричі цілується з Марусею. Дружки, світилки й свашки.
В саду соловейко защебетав, Князь наш княгиню поцілував.
В саду зозуля закувала, Княгиня князя поцілувала.
Тетеря в шапці сідає на посаді коло молодої. Світилка Галя з трійцею й шаблею сідає коло Тетері. Настя подає старшій дружці дари, боярам хустки, старостам і дружкам рушники або червоні й сині перев'язі, музикам хустки. Старша дружка розносить дари. Старости й дружки вішають через плече рушники й перев'язі.
Дружки, рід і поїзд.
У коморі сволок, Там рушників сорок. Ой, підіте, заберіте, Ввесь поїзд обдаріте. Кланяйся сват сватові,
Сваха свасі,
Дружка дружці,
А Василь Марусі.
Всі кланяються одні до других, потім всі сідають. Слуги подають усім напитки. Взявши в руки чарки, всі співають.
Брязнули чарочками, Срібними тарілочками! Даруй, боже, щастя-долю Молодій і молодому!
Музики грають до танців. Бояри й дружки танцюють. Свашки приспівують до танців.
Свашки.
Січена калинонька, січена! А вже ж наша Маруся звінчана. Червоні чобіточки на нозі, Що купив Василько в дорозі.
Поглядає дружко скоса, Чи немає на печі проса. Коли б як утекти, Щоб проса не товкти!
їли дружки, їли, Півголубонька з їли. На столі всі рісочки, Під столом всі кісточки.
їли бояри, їли, Цілого вола з'їли,
На столі ні рісочки, Під столом ні кісточки.
Після танців дружки й молода знов сідають за стіл.
Дружки, світилки й свашки.
Думай, Марусе, тепера, Поки головка весела, Бо тепер тебе засмутять Та повезуть до свекрухи; Там свекорко не батенько, Там свекруха не матінка; Що ти зробиш, вона переробить, Що ти скажеш, вона заговорить. Маруся плаче.