Арбенін (неуважно)
Що? Морозиво?.. А... може буть...
Ніна
Мій любий! Я тобі давно сказать хотіла!
Змінився зовсім ти з недавніх пір;
Колишніх ласк від тебе я не бачу,
Такий суворий став, холодний в тебе зір...
І все за маскарад — клену я їх і плачу,
Заприсяглась собі обходити їх пріч.
Арбенін (убік)
Тоді, як їм вже віддано належне.
Ніна
Що значить раз, хоч раз вчинить необережно.
Арбенін
Необережно! О!
Ніна
У тому ж тільки й річ.
Арбенін
Все слід було раніш обміркувати.
Ніна
О, якби знала я раніш характер твій,
З тобою вік не зав'язала б свій —
Терзать тебе, страждать самій,
Приємно й мило, — що й казати.
Арбенін
Та й то: пощо тобі моя любов?
Ніна
Яка вже тут любов! Я жить так незугарна.
Арбенін (сідає біля неї)
Так, справді! Що таке життя? Життя — річ марна!
Допоки в серці швидко ллється кров,
На світі все нам радість і відрада.
А проминуть роки бажань, жаги —
Лиш тьма лишиться навкруги!
Так — що життя? Відома всім шарада,
Що й дітям розв'язати до снаги.
В ній перше — це народження! В ній друге —
Жахливий ряд турбот і біль таємних ран;
Смерть —— це останнє в ній, а ціле в ній — обман.
Ніна (показуючи на груди)
Тут щось пече.
Арбенін (продовжуючи)
Зроби послугу:
Мовчи і слухай, прошу я.
Життя нам дороге, поки воно прекрасне.
Чи довго ж? Ні, життя,
Мов бал, — танцюєш ти — і весело, і ясно,
І грає музика, й вогнями сяє зал...
А там — утома лиш, і згас твій пал.
То краще в юності навік з ним розлучитись, —
Поки душа не звикла ще миритись
З його нікчемністю... і вмить
У потойбічний світ перелетіть,
Поки минулим ум не став іще журитись
І поки легка ще зі смертю боротьба.
Це щастя, та не всім дає його судьба.
Ніна
Ні, хочу жити я.
Арбенін
Дарма.
Ніна
Євгеній,
Я мучусь, хвора я!
Арбенін
О, муки є шалені,
Яких тобі повік не зрозуміть!
Ніна
Ах, лікаря!
Арбенін
Життя — це вічність; смерть — лиш мить!
Ніна
Та жити хочу я!
Арбенін
І душі незліченні
Там втіхи ждуть собі.
Ніна (злякано)
О, я молю ——
Пошли по лікаря скоріше!
Арбенін (підводиться, холодно)
Не пошлю.
Ніна (післямовчання)
Жартуєш ти... Але так жартувать — безбожно.
Умерти можу я — пошли мерщій.
Арбенін
То що ж? Хіба умерти вам не можна
Без лікаря?
Ніна
Ти лиходій,
Євгеній — я жона твоя.
Арбенін
Так! Знаю, знаю!
Ніна
О, зглянься! Лікаря скоріш!
Вогонь у грудях... я вмираю...
Арбенін
Так скоро? Ні, ще ні.
(Дивиться на годинник)
За півгодини лиш.
Ніна
О, ти мене не любиш! Ні!
Арбенін
А може
Любити той, кому ти вкинула страшне
У груди пекло? Ні, лиш веселять мене
Твої страждання... Боже, боже!
Ти, що любов не вміла шанувать, —
Ти зважилась любові вимагать!
Єдину мав я у житті відраду —
Тебе... великих жертв від тебе не жадав.
Твій ніжний усміх, зір, — ось все, чого бажав.
І що ж? Що я знайшов? Підступство й зраду.
Мене облеснику продать!
За поцілунок! О! Мене, який за тебе
Радий був душу всю, життя своє віддать!
Так зрадити мене! О, небо!
Ніна
Якби сама я зрозуміть свою
Могла провину, то...
Арбенін
Мовчи, мовчи, молю!
Я збожеволію від цих страждань і болю!
Ніна
Браслет мій князь знайшов, а ти
Став дослухатись клевеги —
Тебе обмануто...
Арбенін
О, так!.. Доволі!
Мене обмануто!.. А я гадав,
Що міг би знов щасливим бути... Мріяв
Любити й вірити... та долі час настав,
І, мов уяви хворий вияв,
Все вмить розвіялось... Я щастя осягти,
Можливо, міг би ще, і в серці повнім
Знов оживив би те, що в давнину цвіло в нім,
Ти не схотіла, ти!
Плач! Плач!.. Та що ті сльози, Ніно?
Що сльози женщини? Вода.
Я ж плакав? Я — мужчина!
Від люті й ревності... Не знаєш ти, шкода —
Страшна біда,
Коли від сорому, збезумілий неначе,
Мужчина в люті плаче.
О! Стережись його тоді — це ж^х —
У нього пекло й смерть у грудях і в руках.
Ніна
(у сльозах падає на коліна й здіймає руки до неба)
Творець всевладний в небесах!
Не чує він, а ти все чуєш — ти все знаєш,
І ти мені, всевладний, співчуваєш!
Арбенін
Хоч перед ним неправди не кажи.
Ніна
Його святині не порушу
Неправдою ніколи в світі я,
Йому я віддаю свою стражденну душу,
Мені захисник він — тобі суддя.
Арбенін
(який в цей час ходить по кімнаті, згорнувши руки)
Тобі пора молитись, Ніно,
Надходить час твій... так, ти вмерти мусиш тут,
І буде тайною для всіх людей причина
Твоєї смерті... Нас розсудить божий суд.
Ніна
Як? Вмерти? О!.. Сказав він правду... боже!
Арбенін (сміючись)
Я знав заздалегідь, що вас це так стривожить.
Ніна
Смерть! Смерть! Вогонь у грудях запалав!
Арбенін
На балі я тобі отрути дав.
(Мовчання)
Ніна
Не вірю, неможливо, ні, ти знов зо мною
Жартуєш... (Кидається до нього)
Ти не звір, о, ні!.. В душі твоїй
Є іскра добрості... З байдужістю такою
Мене ти не погубиш... Боже мій,
Євгеній, зглянься на моє благання,
Не додавай мені страждання,
Врятуй мене, розвій мій страх...
Поглянь сюди...
(Дивиться йому просто в вічі й рвучко відхиляється)
О! Смерть в твоїх очах!
(Падає на стілець і заплющує очі
Він підходить до неї й цілує її).
Арбенін
Так, ти помреш — і сам зостанусь я...
Навіки сам... Мине життя,
Помру... та буду все лиш сам! Жахливо!
Та ти не бійся, ти щаслива,
Тобі прослалася ясна на небо путь,
І ангели тебе в свій світ візьмуть.
(Плаче)
Так, я люблю тебе, люблю... Вже не зважаю
Я на минуле... помсті теж межа є,
І ось вона: дивись, твій вбивця — я
Ридаю над тобою, мов дитя.
(Мовчання).
Ніна (виривається й підхоплюється)
Допоможіть!.. Отрута! Я вмираю!..
Сюди... Не чують... Так, я знаю,
Ти завбачав... нема нікого тут.