— Немає про що балакати, — промовив повільно Балу, повертаючи голову до Мауглі. — Акела сказав біля річки, що Мауглі сам прожене Мауглі до Людської Зграї. Де ж саме говорив і я. Та хто тепер слухає Балу? Багіра, — де ж Багіра цієї ночі? Вона це також знає. Такий Закон.
— Коли ми зустрілися в Холодних Печерах, дитинча, я знав це, — почав Каа, повернувшись трохи на своїх величезних кільцях. — Людина кінець кінцем повертається до Людини, навіть коли Джунглі її не виганяють.
Чотири вовки переглянулися між особою, подивилися на Мауглі, збентежені, але покірні.
— То Джунглі не виганяють меле? — прошепотів Мауглі.
Сірий Брат і решта троє несамовито закричали:
— Поки ми живі, ніхто не посміє…
Але Балу стримав їх.
— Я навчив тебе Закону — і слово за мною, — промовив він. — Хоча тепер я не бачу навіть скель перед собою, зате бачу далеко. Маленьке Жабеня, іди своїм власним слідом, роби собі лігво із створіннями своєї крові, зграї ї племені. Та коли тобі буде потрібна лапа, зуб, око або слово, що хутко переноситься вночі, пам'ятай, Повелителю лісових гущавин, — Джунглі з'являться на твій поклик.
— Середні Джунглі також твої,— озвався Каа. — Я говорю не від Маленького Племені.
— Ай-ай, брати мої,— закричав Мауглі, піднісши догори руки, і заридав. — Я не знаю, що зі мною… Я б не пішов, але мене несуть ноги. Як мені залишити ці ночі?
— Не журися, Братику, — повторив Балу, — в цьому полюванні нічого соромитись. Виївши мед, ми залишаємо порожні вулики.
— Знявши шкіру, — докинув Каа, — ми не повертаємося в неї. Такий Закон.
— Слухай ти, хто найдорожчий для мене, — сказав Балу. — Немає слів і немає волі, які б могли утримати тебе в цих краях. Не журися! Хто сміє перечити Повелителю Джунглів? Я бачив тебе, коли ти бавився білими камінчиками, бачив і тоді, як ти ще був Жабеня. І Багіра, яка викупила тебе ціною забитого бика, також бачила тебе. Із свідків тих часів залишилося нас двоє, бо Ракша, твоя мати по лігву, померла, помер твій батько. Вимерла вся стара Вовча Зграя. Ти знаєш, де подівся Шер-Хан. І Акела поліг у битві з рудими собаками, від яких, коли б не твоя сила і мудрість загинула б і друга Сіонійська Зграя. Від них залишились самі кості. Тепер не Людське дитинча просить дозволу покинути Зграю, а Повелитель Джунглів міняє свої сліди. Хто посміє перечити Людині?
— Але Багіра і бик, яким викуплено мене, — промовив Мауглі,— я б не хотів…
Хлопець не встиг договорити бо мову його урвало ревіння і тріск у гущавині біля підніжжя скелі. З'явилася Багіра — легка, дужа і жахлива, як завжди.
— Ось чому я не приходила, — сказала пантера, показуючи закривавлену праву лапу. — Полювання було довге, зате він лежить мертвий в кущах — бик, якому мало не два роки, бик, що звільняє тебе, Братику. Всі борги сплачено. Що ж до всього іншого, то слова Балу — мої слова. — Багіра лизнула ноги Мауглі. — Пам'ятай, я любила тебе, — крикнула пантера й побігла геть. Біля підніжжя пагорка вона знов закричала гучно і протяжно:
— Доброго полювання на новому сліду, Повелителю Джунглів! Пам'ятай, Багіра любила тебе!
— Ти чув, — промовив. Балу— От і все. Рушай, але спершу підійди до мене. О мудре маленьке Жабеня, йди-но до мене!
— Нелегко міняти шкіру — озвався Каа.
А Мауглі ридав і ридав, притиснувшись головою до грудей сліпого ведмедя і обнявши рукою його шию. Балу кволо пробував лизнути юнакові ноги.
— Зорі тьмяніють, — промовив Сірий Брат, нюхаючи досвітнє повітря. — Де буде наше лігво сьогодні? Але тепер ми підемо новими слідами.
І це останнє з оповідань про Мауглі.
ПРОЩАЛЬНА ПІСНЯ
Ця пісня долинала до Мауглі з Джунглів, коли він знов повертався до хатини Мессуа,
БАЛУ
Ради вчителя старого,
Що проклав тобі дорогу
В Джунглі, як у рідний дім,
Йди тепер шляхом новим, —
Що собі створили люди,
Хай твоїм віднині буде,
Їх Законам підкоряйся,
Але й нас ти не цурайся,
Ради вчителя старого,
Вже безсилого й сліпого…
А як вчинить кривду Зграя,
Ти старе їй пригадаєш:
"Знов Табакі об'явився?",
"Ще один Шер-Хан завівся?"
Ніж у піхви поклади
І своїм шляхом іди.
(Мед, коріння й пальми тихі,
Бороніть його від лиха!)
Хай з тобою скрізь і всюди
Ласка Джунглів наших буде!
КАА
Злого завжди страхи точать,
Та ясні в пітона очі.
Кобра злюща, кобра люта,
І в словах її — отрута.
Мова ввічлива і щира
Свідчить про незламну силу.
Гілка трухла — не підпора:
Ляж на неї — буде горе.
Перед тим як щось ковтати,
Чи пролізе, треба знати,
Після їжі сон змагає?
Ситий довго спочиває:
Обирай зручну місцинку
І безпечну для спочинку.
Південь, Північ, Захід, Схід,
Прихистять тебе як слід.
(Ями, скелі й води тихі,
Бороніть його від лиха!)
Хай з тобою скрізь і всюди
Ласка Джунглів наша буде!
БАГІРА
Я у клітці народилась,
Вже дорослою звільнилась.
Знаю я стежки Людини —
То твої стежки, дитино!
Не наслідуй анітрішки
Вкрай ліниву дику кішку,
І шакала сторонися,
З ним нізащо не водися:
Це нероби і лакузи,
їм аби напхати пузо:
Вони завжди не від того,
Щоб покривдити слабого.
…Згасли зорі на світанні.
Закінчилось полювання.
Йди тихіш! Дивись під ноги!
Не кричи, як Бандар-Логи!
(Світлі ночі й ранки тихі,
Бороніть його від лиха!)
Хай з тобою скрізь і всюди
Ласка Джунглів наших буде!
ВСІ ТРОЄ
Йтимеш ти шляхом новим,
Вже не вовчим, а людським,
Де Квітки Червоні й дим;
Чи лежатимеш в хатині
Й о глухій нічній годині
Пісню вчуєш у долині;
А чи вийдеш лан орати
На світанні, любий брате,
Й будеш друзів споминати, —
Хай з тобою скрізь і всюди
Ласка Джунглів наших буде!
Примітки
1
Тут і далі віршовані епіграфи переклав Л. Солонько.
2
Гонди — один із найстародавніших народів Індії.
3
Царина — застава в селі, ворота на околиці.
4
Геліограф — світлосигнальний прилад, що працює дзеркалами, які відбивають сонячне проміння на великій відстані.
5
Карбункул — дорогоцінний камінь.
6
Тамариск — порода дерева.