– Ти зрозумієш, що я твій найбезпечніший друг, – сказав я.
– Найбезпечніший?
– Оскільки високо ціную свою свободу, то й твою цінуватиму не нижче. Я вельми вразливий. Якщо колись попрошу тебе зробити щось, чого тобі не хочеться, то ти тільки шепни: "Ні". Я зневажаю набридливих людей, які безцеремонно вдираються в чуже всамітнення. Ти тільки натякни, що я сам такий, і я зникну до того, як вимовиш свої слова.
Вона перекотилася на бік, сперлась на руку й розплющила очі.
– Це зовсім не схоже на пропозицію одружитися, Річарде.
– Не схоже.
– Дякую.
– У тебе було багато таких пропозицій? – запитав я.
– Навіть дві – це вже чимало, – відповіла вона. – Одного заміжжя досить. А в моєму випадку навіть одного разу було забагато. Декому краще перебувати в шлюбі. Мені – навпаки.
Я розповів їй дещо про свою невдалу спробу одружитися, яка перетворила щасливі роки на важкі й сумні. Я засвоїв ті ж уроки, що й вона.
Я поглянув на м'яке дзеркало затоки: чи не видно бува хвиль. Море лежало гладеньке, наче тепле морозиво.
– Шкода, Донно, що ми не можемо посперечатися.
Ми дрейфували ще годину, потім вітер розшукав вітрила і яхта схопилася з місця. До часу, коли знову ступили на сушу, ми стали приятелями, обіймалися на прощання, обіцяли одне одному ще колись зустрітися.
З Донною було так само, як і з кожною іншою жінкою в моєму житті. Повага до особистої недоторканості, до усамітнення, до повної незалежності. Ніжні альянси на противагу самоті, вони були холоднокровними романами без кохання.
Деякі з моїх знайомих жінок ніколи не були в шлюбі, але більшість уже встигла розлучитися. Деякі втрималися на плаву після нещасливого заміжжя всупереч жорстоким чоловікам, які били їх, всупереч залякуванням, усупереч глибокому стресові, безконечним депресіям. Кохання стало для них трагічним непорозумінням, пустопорожнім словом, позбавленим значення, знеціненим чоловіками-власниками, коханцями-тюремниками.
Якби заглянув у свої думки глибше, я б виявив ось яку загадку: словом "кохання" вже не можна визначати стосунки між чоловіком та жінкою. Але, Річарде, чи є в цьому сенс?
Я б не зміг відповісти.
Минали місяці. І одночасно з утратою бажання зрозуміти, що таке кохання, я втратив бажання продовжувати пошуки моєї таємничої спорідненої душі. Поступово його витіснила зовсім інша ідея. Така ж раціональна й непомильна, якими тепер оберталися мої справи в бізнесі.
Якщо єдина й досконала подруга – це та, котра завжди відповідає всім твоїм вимогам, а одна з таких вимог – потреба різноманітності, то жодна людина не може бути досконалим партнером!
Єдину справді споріднену душу слід шукати в багатьох різних людях. Моя досконала жінка – частково перебуває в тілі цієї моєї подруги, вона частково у вроді іншої, яка примушує прискорено битися моє серце, вона частково в безтурботності ще іншої. Якщо жодна з них неприступна сьогодні, тоді моя споріднена душа спалахує в інших тілах ще деінде, – бути досконалою не означає бути неприступною.
– Річарде, ця твоя ідея – суцільна химера! Вона ніколи не підтвердиться!
Якби внутрішній голос вигукнув ці слова, а він саме так і вчинив, то я б заткнув йому пельку.
– А ти доведи, що ідея помилкова, – сказав би я у відповідь, – доведи, чому вона неправильна. Але уникай таких слів, як кохання, шлюб, обов'язок. Можеш доводити з кляпом у роті, а я перекричу тебе, пояснюючи свої наміри щодо подальшого життя!
І як ви гадаєте? Проект досконалої жінки, пізнаної через багатьох, виграє конкурс без зусиль.
Безконечний потік грошей. Стільки літаків, скільки душа запрагне. Власна досконала жінка. Це щастя!
ОДИНАДЦЯТЬ
Помилок, власне, не буває. Пригоди, які трапляються з нами завдяки нам самим, хоч хай би якими неприємними вони були, потрібні нам для науки. Щоб дістатися мети, не зайвий кожен крок.
Я лежав на м'якому бурому килимі, заглибившись у роздуми. Останні три роки не були помилкою. Я старанно вибудовував кожен рік, приймаючи мільйони рішень: про літаки та інтерв'ю для журналів, про човни, подорожі й фільми, про справи, лекції й телевізійні шоу, про рукописи, банківські рахунки та ф'ючерсні угоди про мідь. За дня я міг перелетіти в новому реактивному літачку, ввечері – розмовляти з різноманітними жінками і торкатися їх. З кожною було дуже приємно, а все ж не так, як із тією єдиною.
Я впевнився, що вона не існує, однак її образ переслідував мене.
Чи, може, й вона була переконана, що я не існую? Чи бентежить її мій привид? Чи існує десь у цей момент жінка, що простяглася на м'якому килимі у будинку над ангаром, у якому стоїть п'ятеро літаків? (А ще три літаки на галявині перед будинком і гідроплан, який гойдається на озері.)
Я глибоко сумнівався. Хіба можна бути самотнім у зливі газетних статей і телевізійних шоу, в оточенні коханок і грошей, платних друзів, які перетворюються на обслуговуючий персонал, агентів, правників, менеджерів і бухгалтерів? Хоча цілком можливо.
Її килим міг бути іншого кольору, а решта... Вона могла перебувати з протилежного від мене боку дзеркала і розшукувати свого досконалого чоловіка серед цілої юрми, але все одно залишатися самотньою.
Я засміявся. Як важко вмирає старий міф про єдине кохання!
Внизу на галявині завівся двигун літака. То, напевно, Слім випробовує "Твін-Чесну". Правий компресор не давав потрібного тиску. Я собі думав: компресори старого зразка – це проблеми старого зразка, доточені до двигуна, який через це не назвеш гарним.
Там унизу осідає пилюка ще на двох літаках – на "Рапіді" і на моторному планері. Невдовзі "Рапід" доведеться ремонтувати, тож попереду багато клопоту, бо такого розміру біплан з кабіною... Краще його продати. Я майже не літаю на ньому. І взагалі надто мало літаю. Ці літаки чужі мені, як і все інше в моєму житті. І про що я хотів довідатися? Про те, що згодом, коли в тебе всього доволі, машини стають твоїми господарями?
Ні, заперечив я собі, урок полягає ось у чому: мати купу грошей – це все одно, що тримати в руках скляний меч. За лезо. Краще поводитися з ним дуже обережно, вельмишановний, розмахувати помаленьку, якщо вам цікаво знати, для чого він може знадобитись.