Саме з цих причин між обома частинами ОУН знялася велика ривалізація, і саме тому пожвавилася робота і на нашому секторі. Наради чергувалися, ми з Ольжичем мали їх також досить, і не лише офіційно на Зеленій, але й неофіційно у склепику на Маріяцькій площі, де подавали старопольський мед, а також під час прохідок на Плянтах. Дискутували про тактику нашої поведінки взагалі, про можливості походу на схід, про завдання, які нас там чекають. Наслідком цих розмов була моя подорож до Праги 26 червня, де я мав організувати велике громадське віче з моєю промовою, в якій я мав з'ясувати теперішні події без робленого ентузіязму, але і без великого песимізму. Це було конче потрібне, щоб зрівноважити настрої нашого громадянства.
До> речі, моя перепустка до Генерального губернаторства була . ще дійсна всього чотири дні, а іншої я не мав надії дістати, тому я мусів квапитися, щоб за ці чотири дні повернутися до Кракова. Далі я мав лишитися без перепустки лише з моїм чужинецьким пашпортом. Зрештою, пашпортові справи на цьому те-рені були досить заплутані, ними фактично не дуже цікавилися, свого приїзду до Кракова я ніде не реєстрував і не думав цього робити на майбутнє.
У четвер, о 8 годині 23 хв. вечора, прямим експресом я виїхав до Прага. Приємно було знов опинитися на чеській території.
Все таки я звик до цієї країни, і вона мені по-своєму імпонувала. Чехи між слов'янами найбільш формально, культурно і політично оформлений народ з розвиненим почуттям людської, національної свідомости й дисципліни. їх порядок, їх спокій, їх чемність — "ма уцта! Декую пєкнє! Просім уцтівє!" Ніяких заколотів, ніяких скандалів. Спокійна, довірлива, вільна атмосфера і величезна різниця між окупованою Чехією і окупованою Польщею. У Чехії лише глибокий загальний траур, але без гістерії і конвульсій. У Польщі натомість ніякого трауру, але повно метушні, лементу, неладу, бруду, мов на орієнтальному базарі. А разом повно підземного гострого гніву і протесту з бомбами, пострілами, де кожний спекулянт здається одночасно атентатчиком, і не відомо, чи в його валізі масло чи Гранати.
О восьмій рано я знов у Празі. Прага цих років чітко відрізнялася від її часів колишніх. Траурно тиха, скромно провінційна, свідомо замкнута в собі і посіріла. Але разом педантично непорушна у своїх формах щоденного побуту.
Як звичайно, радісна зустріч з Марусею, яка далі працює у своїй аптеці. Наше помешкання завжди порожнє, мовчазне, мій робочий стіл, моя писальна машинка, моя невеличка книгозбірня і купи моїх паперів сумно нечинні. Але я так мало маю часу, щоб на цьому зупинятися. Лише пара годин відпочинку, і я вже прямую доі УНО, яке знаходиться на Малій страні, на вулиці Юзефській 8, одразу побачення з його гадовою Миколою Ґалаґаном, і одразу на другий день у великій залі Народного дому на Віноградах призначене віче.
З Миколою Ґалаґаном, не дивлячись на різницю нашого віку, нас в'язала стара дружба. Колишній відомий діяч Соціял-демо-кратичної партії, політичний діяч УНР, український посол до Угорщини^ 'член правління відомого Українського громадського комітету часів Шаповала в Празі, тепер завжди активний діяч в рамцях націоналістичного середовища і довголітній голова Українського національного об'єднання.
Карпатські події, де він брав також активну участь, порядно його підкосили. Він був заарештований у Хусті, чудом уник розстрілу, перебув угорське ув'язнення в Тячеві, але, не дивлячись на це, не здавав позицій, був завжди активний, завжди у формі, його вільгельмівські рудуваті вуса були в найкращому порядку, а його чорний твердий капелюх був завжди на висоті завдання. Наші зустрічі були завжди радісні, ми мали про що говорити, і такою ж була наша зустріч тепер. Пригадавши собі, як ми разом з ним зустрічали початок війни в Берліні, ми одразу приступили до роботи.
Другого дня, о третій годині по обіді, велика заля Народного дому була вщерть виповнена публікою, дармащо на повідомлення ми мали всього один день. Це вказувало на надзвичайну гострогу зацікавлення подіями." Всі чекали чогось втішного. Але розпука — я не міг нічого втішного сказати. Багато менше, ніж на вічі у цій самій Празі, коли виникла справа Закарпаття. Тоді вірилось у перемогу, тепер була лише надія. Моїм завданням було довести це до свідомости публіки без паніки і без надто рожевих ілюзій.
Після промови було багато запитань. Усі хотіли знати, що буде. Також усі хотіли йти на Україну і боротися за її свободу.
Другий день — неділю, ми провели удвох з Марусею; со-няшний, гарний літній день. День, який ніколи не забувається.
0 десятій вечора вона провела мене на двірець Вільсона. я попрощався з Марусею і Прагою і другого ранку, біля восьмої, був знов у Кракові.
Увечорі того ж понеділка, ЗО червня, ми сиділи з Маланюком у каварні Бізанця, коли прийшла нагло вістка, що у Львові через радіо була проголошена самостійність України. У каварні, як звичайно, було багато публіки і ця вістка всіх наелектризувала. Я прийняв її мовчазно і спокійно. Усе це, розуміється, дуже гарно, але воно не дасть більше, ніж ще одну святочну дату, яких ми маємо так багато. Свідомість цього паралізувала мою радість.
Після цього в мельниківському таборі було помітне збентеження. Багато дискусій, бяі-ито коментарів. Не всім імпонував склад проголошеного уряду та його прем'єр Отецько. Ольжич прийняв цю справу мовчазно, а лише згодом висловив думку, що тепер нарешті німці відкриють свої карти. І вони дійсно в скорому часі їх відкрили. Усіх членів новопроголошеної влади, як також цілу верхівку ОУН (Б) було взято під контроль. Спочатку лише превенційно і делікатно, а згодом зо всією суворістю завойовника. Олена, як звичайно, була невдоволена, що проголошення зробили "вони", а не "ми"; чому це завжди так є, що "вони" скрізь перші. Я намагався пояснити, що це явище природне, і тут нема чого дивуватися. Ми ще молоді, а вони значно молодші.
У цей час я мав трохи вільного часу, мої подорожі з доповідями відпали, а тому я вирішив провести його знов у Брідській Кальварії, лише на цей раз я запропонував їхати зо мною також Маланюкові. Маланюк, що появився у Кракові у цих днях, мав також час, і він охоче прийняв мою пропозицію. У середу, 2 липня, ми виїхали.