С и д і р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба... бо полюбив тебе, моя старенька.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді...
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! І така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без'язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жінка?
С и д і р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.
ВИХІД З
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч і Г о р п и н а.
Г о р п и н а вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.
Г о р п и н а. Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.
С и д і р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Г о р п и н а. Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запаніли наші!
С и д і р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.
Г о р п и н а. Чули ми вже цієї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горілки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од біганини. Людям неділя, а мені все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщій самограй, чи самовар!
ВИХІД 4
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч,
Г о р п и н а й Х и м к а.
Х и м к а (виглядає з пекарні в двері). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нічого не помагає.
Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнів горілка?
Х и м к а. А хіба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.
Г о р п и на. То ке сюди на стіл цілий шинк.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стіл з шинком.
Х и м к а. Цій тітці все жарти. (Виходить.)
ВИХІД 5
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч і Г о р п и н а.
Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалакаємо!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой, не кричіть так здорово, Горпино Корніївно!
Г о р п и н а. А хіба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той індик перед смертю?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Явдохо... Знайшла Явдоху! Скажіть іще Вівде. Коли б іще дочка не навернулась.
Г о р п и н а. Є в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибі їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тітка перекупка! Свій хліб їм, не крадений.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Воно, бач, сестро, не те.
Г о р п и н а. Не те; а чоловіка скубеш за чуприну, як і я свого покійного Скавику скубла. Ви своїй Євфро-сині не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових віників.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корніївно, що інше.
Г о р п и н а. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури і хліб з того їв. Я торгую яблуками і хліб з того їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Євфросини. (Присікується до Рябка і б'є кулак об кулак.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)
Г о р п и н а. Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на голові чортячих рогів.
С и д і р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав під ваш очіпок? А може, й є?
Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі, сестро, годі. Хіба ж ти не знаєш, що мій старий вередує?
Г о р п и н а. Скубла вас жінка, та чортзна по-колишньому.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує. (Приспівує.)
Г о р п и н а (приспівує). Шеретує, обернеться й поцілує. Таке лиш по чарці! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що...
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні.) Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже. Ой, які ж слизькі язики у тих жінок: в однієї гострий як бритва, а у другої слиз-ький: так і лізе сам з рота. (Показує.)
Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твій чоловік вигадував!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!
Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж. Перебирали усі Кожум'яки, та й не знайшли ні одного панича дочці до пари.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячі та сотні ніколи в дівках не посивіють. Не бійся! Повиходять швиденько. От уже нам, бідним, зовсім друге діло, хоч моя Оленка красуня не то що на всі Кожум'яки, а може, й на ввесь Київ.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна і вчена, як баришня, то нігде правди діти, хоч, може, матері не приходиться своєї дочки хвалити.
Г о р п и н а. Тільки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хаті, то я б їй патли обскубла.
Дзвонять до церкви.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечерні дзвонять? Піду ж я поможу дякові співати. (Встає.)