— Ага, він не боїться трусу. Значить, усі гроші на мадамі. Роздягти її до голого тіла!
Кучерявий зараз же швиденько засунув гаманця собі за пазуху й охоче підійшов до панни Ольги. Вдаючи ґалянтного кавалера, він із церемонними вихилясами, самими кінчиками пальців узяв на плечах панни Ольги хустку й потяг до себе.
Тоді панна Ольга, спокійно відвівши його руки одною своєю рукою, повернулась до Єрємєєва всім тілом і скинула рухом голови хустку на плечі. Світло з сіней освітило всю її вирівняну, горду, впевнену у своїй силі постать. Сині, Наядині очі блищали знайомим докторові скляним блиском і притягали до себе своєю дивністю й нетутешньою якоюсь красою. А на устах була (також знайома) владна й обіцяюче мила посмішка.
— Товаришу, я все ж таки бачу, що ви серйозно нам не вірите? Правда?
Єрємєєв тільки тепер помітив її. Він поширив маленькі свої очі й кивнув до кучерявого:
— Ого! Та ця краля така, що я сам з охотою пошукаю в неї чогонебудь дорогоцінного. Ловку мадамочку старий пес придбав собі.
(На слова панни Ольги він навіть не зводив відповісти).
Кирпатий раптом зареготався й від задоволення сильно почухав себе на потилиці.
— А хвакт, що ловка мадамочка! Таки справді любопитно обшукати!
Сині очі на мент потупились, ховаючи щось у собі, і знову війнули на жовті, округло-навислі вуса.
— Послухайте, товаришу. Я вам кажу: ви робите велику помилку. Страшно шкідливу! Я вас дуже прошу подумати над цим. Ви можете мене обшукать, можете ображать, навіть розстріляти. Я вас цілком розумію й виправдую. Але...
Жовтовусий підкивнув салдатам:
— Хе! Навіть виправдує. Добренька! Ну, далі, далі! Кирпатий знову засміявся.
—... але уявіть собі на хвилину, на одну хвилину, що ви, дійсно, розстрілюєте ваших товаришів, які справді їдуть у штаб, щоб передати важливі відомості. Ну, уявіть собі це.
— Уявляю. Ну, далі?
Він собі просто грався. А рівночасно не без приємної пильности й ласого блиску в очах поглядав на таку чудну, таку прекрасну й таку надзвичайну тут у цій "камурі" постать.
— Далі? А далі, товаришу, вам треба відправити нас зараз же в штаб. Одправляйте під яким хочете караулом, стережіть нас, зв'яжіть, що хочете. Невже ви боїтесь, що нас там у штабі не розстріляють, як побачать, що ми брешемо? Хіба вам не все одно, де будуть розстріляні буржуї, коли ми, справді, буржуї? Хіба ні, товаришу? Ми ж не просимо вас звільнити нас, випустити. Будь ласка, тримайте, як хочете.
Чи логіка самих слів, таких простих, ясних і правдивих, чи логіка очей і посмішки, ще простіших, ясніших і правдивіших, зробили своє враження, тільки навіть кирпатий трошки дурнувато роззявив рота й серйозно слухав Наяду.
Жовтовусий пильно, допитливо, тісно стуливши вуста під вусами, тиснув сталевим поглядом у лице з синіми, чудно блискучими очима. Тиснув і мовчав. Панна Ольга вже замовкла, вже глянула на кучерявого й посміхнулась і до його, трошки сумно, трошки так, як посміхаються до людини, яка може зрозуміти, а Єрємєєв усе мовчав і свердлив поглядом.
— Гм! Так ви — партійна товаришка?
Панна Ольга твердо тріпнула головою й пасмо розкудовченого хвилястого темнокаштанового волосся хитнулось над чолом їй.
— Так, партійна товаришка.
— Сільська вчителька?
— Сільська вчителька!
— Ще раз питаю: сільська вчителька? Панна Ольга на мент (тільки докторові помітний мент) завагалась і знову кивнула пасмом волосся.
— Сільська вчителька.
І тут доктор із жахом почув, що Наяда посковзнулась у боротьбі, зробила помилку: пильність, допитливість, хмарність одразу зникли з худорлявого обличчя й запалих, металічно-сірих очей. Вони мигнули злим, лютим переливом і посміхнулись.
— Ага. Так. Ну, в такому разі, дорога "товаришко", будьте ласкавенькі пройти зо мною до мене. Прошу! І він широким, привітним жестом повів до дверей. Панна Ольга, розуміється, не рухнулась.
— Для чого я піду туди, товаришу?
— Для того, "товаришко", щоб дати мені ваші страшенно важливі інформації. А, крім того, може, й ваші всякі дорогоцінності.
І знову погляд убік кирпатого й салдатів. І салдати зрозуміли, облизнувшись масними посмішками.
Молодчина Наяда, вона все ж таки старалась устояти на ногах: спокійно, гідно, твердо похитала головою:
— На жаль, товаришу, вам я не можу дати цих інформацій. Мені доручено передати їх у штабі й то самому товаришеві Машкову. Як хочете, можете нас не допускати до нього, але відповідальність за це ви берете на себе.
Єрємєєв зробив страшенно злякане лице.
— Та не може бути?! Уй-ю-юй! Оце, дійсно, треба подумати. Гм! Що ти його будеш робити? Гм! Отто!
І раптом знайшов вихід:
— Ну, в такому разі поділимо відповідальність, "товаришко": ти сама прийдеш до мене й передаси мені важливі інформації, всі ваші гроші й усі дорогоцінності. Добре? Сама. Ми тебе й чіпати не будемо. Оттак сама прийдеш і скажеш: "Товаришу, візьміть, будь ласка, в мене всі мої інформації й дорогоцінності". Ге? Згода?
Кирпатий широко посміхався й жадно слідкував за кожним виразом лиця Єрємєєва, рефлективне повторюючи на своїм лиці всі його рухи. А двоє ніздрів довгастими дірочками виразно та весело чорніло над квадратовими зубами.
Кучерявий франтик із тонкою розуміючою посмішечкою відійшов набік і засунув праву руку за широкий лякований пояс.
У сінях, крім вартового з рушницею, стояло ще декілька салдатів, із цікавістю заглядаючи в "камуру".
Наяда мовчки, спокійно дивилася скляними очима в лице Єрємєєву.
Він здивувався:
— І так не подобається?! Ага: їм соромно! Високі пані не люблять, щоб про це знали інші. Вони все можуть робити, тільки щоб це було добре сховане. Вибачайте, вельможна пані, ми — люди прості, не знаємо високобуржуазних моральних звичаїв. Але я вас запевняю, що крім нас, ніхто не знатиме про це. І помрете, ніхто не знатиме, крім нас. їй-богу, будьте вже певні! А ми що! Мужичва, прості робітники, майже не люди. Чого нас соромитись? Ну, так як? Га? От-так вечерочком прийдете до мене і скажете...
Наяда блідо розтягла потемнілі, малинові уста.
— А? Ви сумніваєтесь, чи прийдете? Прийдете, предостойна пані, прийдете. Будьте спокійненькі. Ми вже це трошки знаємо. Так гарнесенько прийдете, що тільки любо буде подивитись. А ви, предостойний "товаришу", будь ласка, вже не задержуйте вашу небогу, чи коханку, чи утриманку, — я вже не знаю, хто вона вам, — нехай вона приходить і передасть мені всі ваші важливі інформації. Не бійтесь, я моментально перешлю їх у штаб. А вам зараз же нагорода прийде. Та нехай передасть уже й усі дорогоцінності свої. Хто знає, може, вони мені так сподобаються, що й вам од того приємно буде.