Після вечері Гарольд провів Нору додому.
Вже біля дверей вона запитала:
– Не хочеш пожити в мене, Гарольде?
– Я й не сподівався, що ти запропонуєш.
– На готель тобі грошей не вистачить. У мене є ще одна невеличка кімната, можеш жити там. Я дам тобі ключа, приходь, коли захочеш.
– З радістю, – погодився Гарольд. – Я заплатив у готелі всього за один день, отож переночую, мабуть, там, пригляну за своїми речами і ще раз викупаюся. А вже завтра перейду.
– Зайди на хвильку. – Вона дала йому ключа. – Гарольде, мене часто не буває вдома. Ну, ти ж розумієш...
– Не турбуйся, Норо. Що б ти там не робила, я тебе не засуджуватиму. По дорозі сюди я вбив собаку і продірявив одному дядькові плече, а скоро робитиму й гірші речі. Отакі-от справи.
– Не поспішай ставати Мисливцем. Смертність серед новачків і справді дуже висока.
– Однаково треба колись починати.
– Безумовно, – погодилася дівчина, але якось похмуро.
16
Майк Альбані виліз з-за керма свого білого "ламборджіні" з відкидним верхом, помахав рукою гарненькій сусідці з трирічною дитиною у візочку і підійшов до дверей свого будинку. Як звичайно, сторожко вгледівся: хто ж не знає, що родини загиблих Жертв часто мстяться Наводчикам, хоча це й суперечить громадянському й моральному кодексу. Не помітивши нічого підозрілого, він швидко відчинив двері і прослизнув усередину.
Його дружина Тереза дивилася телевізор. Ішов саме "Щоденник марсіанської колонії" – шоу, яке щодня передавалося станцією з Марса; воно приймалося ретрансляційними станціями Землі й показувалося по кабельному телебаченню. Терезу дуже цікавили найменші подробиці повсякденного життя в екзотичних місцях. Вона була невимовно терпляча. Годинами могла сидіти на городі й спостерігати, як ростуть помідори. Хіба ж можна бути терплячішим?
– Ну, як справи сьогодні? – поцікавилась вона.
Альбані гепнувся на стілець. Удома вся його блискуча самовпевненість де й поділася.
– Підвіз хлопця з аеропорту. Якщо він вирішить стати Мисливцем, то, може, візьме мене за Наводчика.
– Чудово. А як там той, що ти йому зараз допомагаєш?
– Джеффріс? – Майкове обличчя трохи пожвавішало. – Сьогодні він узяв вихідний. Каже, що не здатен як слід полювати з нежиттю. А на завтра я придумав чудову засідку. Не хвилюйся, нікуди його Жертва від нас не втече.
– Як він, той Джеффріс, нічого собі?
– Поки що на його рахунку одне вдале Убивство. Однак, як казали, йому просто поталанило, бо куля влучила рикошетом.
Тереза зітхнула:
– Тобі дійсно доведеться самому шукати їх, так?
– Не я ж шукав Джеффріса. Він мене знайшов. Мені доведеться працювати на цих невдах, поки не трапиться хтось, хто доконає і справді гарне Вбивство, тоді ми одержимо додаткову винагороду. Хай то тебе не турбує, гаразд?
Тереза стенула плечима. Альбані налив собі склянку вина. Клопотів у нього вистачало, бо справи йшли до біса погано. Доля відвернулася від нього.
Майку Альбані виповнилося тридцять шість років, походив він із Дорчестера, штат Массачусетс. Його батько, Джанкарло Альбані, італійський іммігрант з Кастельмаре, перш ніж переїхати в Дорчестер, працював механіком в Провіденсі. Джанкарло і його дружина Марія мали шестеро дітей. Майкова мати працювала у пральні на сусідній Непонсет-авеню. Майкові брати й сестри жили тепер у різних частинах Сполучених Штатів, але їх вже лишилося четверо. Анджело загинув при спробі пограбувати банк в Каєнні, штат Вайомінг, а Тіто – в автокатастрофі біля Сіокського водоспаду.
Ще в дитинстві у Майка виявився талант організатора дрібних крадіжок. Отож і в Дорчестері, і далі в Бостоні йому жилося непогано, аж поки один із членів його банди – Скажений Собака Лонніган – попався на грабунку взуттєвого магазину фірми "Том Мак-Кенн" у Брукліні і дав проти нього свідчення, сподіваючись, що це пом'якшить вирок суду. По своїх каналах Майк про це дізнався і зник із міста саме вчасно. У 2081 році він приїхав у Мисливський Світ.
Попрацювавши потроху то тут, то там, він пішов учнем до Луїджі Ваніллі – старого хитрого Наводчика з Сицилії родом. Коли Ваніллі загинув від кулі сусіда, з яким сперечався за персикове дерево, що росло в сусідському дворі, але вітами перехилялося через паркан до його ділянки, Тереза успадкувала всіх батькових клієнтів, білий "ламборджіні" й будинок. Вони з Майком вже давно порозумілися, тому й одружилися невдовзі.
Перший же рік самостійної роботи приніс Майку шалений успіх. Його друге Вбивство було занесено до книги рекордів. А тоді йому пощастило працювати з неперевершеним Убивцею Джуліо Санчесом з Коста-Ріки. Через два роки після прибуття на Есмеральду Альбані мав усе, про що лише може мріяти людина.
А потім Санчеса вбили – навіть з найкращими це рано чи пізно трапляється – і відтоді почався поступовий спад. По місту поширилися чутки, що Альбані втратив свій шик, фантазію й чуття, що робили його засідки такими цікавими. Робилися припущення, що він переживає "Наводчицький зрив". Ніхто не бажав користуватися послугами Наводчика-невдахи. Справи йшли так погано, що Альбані був змушений ошиватися в аеропорту, пропонуючи послуги новачкам.
У Мисливському Світі піднесення й падіння відбуваються дійсно миттєво. Альбані будь-що намагався видертися на вершину знов. На той час Джеффріс був його єдиним клієнтом, однак цей ексцентричний англієць не подавав майже ніяких надій.
Альбані був конче потрібен успіх. Наводчикам за кожне Вбивство платили не лише клієнти, а, так само як і Мисливцям, держава. Однак, якщо Мисливець гинув, з Наводчика стягався штраф у розмірі винагороди, яку він мав би одержати, плюс десять відсотків на судові витрати. Отож зараз він був на лезі бритви. Три останні клієнти Альбані були вбиті. Кожна поразка дедалі збільшувала тягар штрафів. Якщо виграє Джеффріс, Майку вдасться відстрочити повний крах свого підприємства іще на якийсь час. А якщо програє, його знов оштрафують, що наблизить його до остаточного краху.
Крах у Мисливському Світі означав проходження крізь формальну процедуру позбавлення громадянських прав, по закінченні якої людину буде проголошено рабом, уся її власність перейде у володіння держави, а їй самій доведеться виконувати визначену урядом примусову роботу, може, й гній на свинарні розгрібати.