— Просто не хочу, щоб він мав гроші, бо мені відомо, як він їх використаєм
— Але ж він має право розпоряджатися власними грішми, навіть якщо вони залишаться у фірмі.
— Ні. Він може розпоряджатися лише процентами з капіталу. Я не хочу, щоб він використав ці гроші на свій розсуд. Отож прошу передати йому це з усією рішучістю.
— Я навіть не знаю, де він зараз.
— Він повернувся додому,— сказав Лілл.
— В такому разі він уже продав акції;-..
— Ні, не продав. Поки що...
— Невже ви думаєте, що мені вдасться переконати його?
— Ні, не думаю. Але після всього, що трапилось, він, може, порозумнішав.
— Навряд,— заперечив я.— Ви не знаєте, який він упертий.
— Що ж, я розкажу Рендолфу про його вчинок, і тоді він не матиме нічого. Хоч мені не хочеться цього, Джеку. Ій-право, не хочеться. Поясніть йому це і скажіть, що я прошу його не робити дурниць. Нічого більше від нього не вимагають...
Я ненавидів адмірала, проте вважав, що Рупертові доведеться прийняти його пропозицію. Зізнання і втеча Джо змусять Руперта піти на компроміс, якщо тільки він не засліплений ненавистю до дружини.
— Добре,— здався я,— Я поговорю з ним. ——І сьогодні ж,— наполіг адмірал.
— Гаразд, гаразд. Але все, що з ним трапилось,— діло ваших рук.
Я чекав категоричних заперечень, проте адмірал, глянувши мені у вічі, признався:
— Можливо, Джеку. Однак, знаючи ставлення Руперта до нашої установи, як би ви інакше вчинили?
— Я все одно довіряв би йому.
— Я теж довіряв, поки було можливо.
— Не досить. Ви загнали його у безвихідь.
Лілл стояв біля холодного каміна, стрункий, підтягнутий.
— Видно, ви мало знаєте Руперта. Це дуже рішуча й наполеглива людина. Коли вже щось зайде йому в голову, то цього нічим не виб'єш.
— Знаю. Але в наш час більшість людей не терплять, коли їм щось нав'язують.
— То що ж, по-вашому, я мав робити? Спокійно дивитись, як він стає на бік ворога? Може, я й допустився помилки, але змушений був користатися наявними засобами. На моєму ж боці не.було такої ідейної жінки! Наші Ідеї стали вже надто традиційними, звичними й не можуть бути зброєю в боротьбі. Руперт відкинув їх і тому став небезпечним.
Все це звучало переконливо, і'гі розумів, що Лілл по-своєму ма$ рацію. Коли Руперт повірив у правду противника, то буде обстоювати її до кінця. Ось чому адмірал так його боїтьсй. А оскільки це зачіпало інтереси Джо, то Лілл і вхопився за неї, мов за рятівну тріску.
— Може, він і погодиться,— сказав я,— але це вже його справа.
— А я й не вважав, що ваша,— кинув адмірал на прощання: він усе ж таки втратив терпіння.
* * *
Та Руперт не мав ніякої переваги. І коли я сказав, чого вимагає Лілл за мовчання щодо п'яти мільйонів, він і сам це зрозумів.
— Мені потрібен лише підпис матері^— заявив він,— а вона навмисне відлетіла сьогодні в Афіни. Вони з Ліллом не гаяли часу.
Ультиматум адмірала його не здивував. Я поцікавився, що він робив і як себе почуває, та Руперт відмовчувався. Він вечеряв сам за столиком, накритим склом, і, читаючи газету, гладив Фіджа, який простягся біля його ніг., В будинку було нестерпно тихо. Коли з'явилася Анджеліна, я попрохав приготувати мені яєчню. Італійка була заплакана, що зовсім не відповідало її калабрійському темпераменту, та, видно, всі тепер розуміли, що сталося непоправне.
— Що ви масте намір робити?— запитав я.
— А що мені лишається... Я, мабуть, програв.
— То ви не піддастеся Ліллу?
Коли він і вагався, я цього не помітив.
— Навряд...
— А що буде з Джо?
Він мовчав. Анджеліна принесла мені пляшку й келих.
— Містер і місіс Ройс — дуже дурні,— кинула вона й квапливо пішла з кімнати.
Руперт глянув їй услід, але промовчав. Я знову запитав, що буде з Джо, бо не збирався виявляти традиційної витримки.
— Не треба про це,— ухилився він.— Тепер уже нічим не зарадиш...
— Через Бонні?— спивав я.
— Звідки ви знаєте про Бонні?— не втримався він.
— Я здогадувався про це ще в Пекіні, коли ви роздавали оті п'ять мільйонів.
Він не розсердився і навіть не захищався.
— Ви б поїхали й привезли Джо...— порадив я.
— З якою умовою? Вона мені прощає чи я їй?
— .Обоє.
— Згоден.. Ну, а що потім? Причина нашого конфлікту не лише в цьому...
— І все ж треба спробувати... Він похитав головою.
— Ні. У нас надто глибокі розходження, Джеку, щоб починати все спочатку. Джо хоче, щоб я жив бездіяльним життям, як багатій, а я не можу.
Судячи з усього, він змирився з крахом сім'ї, до того ж не мав ані найменшого бажання знов заводитися з Джо.
— Якщо ви зволікатимете, вона вам ніколи не простить,— зауважив я.
— А що мені їй казати?
— Ви ж винні більш, ніж вона.
— Я її не звинувачую. Але від минулого нічого не лишилося,^ певен.
Відрадити його було неможливо; я зрозумів, що він не поїде й не буде її вмовляти. Бонні надто міцно засів у нього в голові. Колишній образ Джо розбився на скалки, і Руперт не знав навіть тепер, як їх зібрати докупи.
. Розділ тридцять дев'ятий
Руперт не прийняв ультиматуму Лілла і полетів до матері в Афіни, щоб ще раз спробувати вплинути на неї. Поки він повернувся, Рендолф уже знав про п'ять мільйонів і мобілізував усе, щоб накласти секвестр на Рупертові акції. Фредді запекло опирався, і між ними відбулася жорстока сутичка, та Фредді навряд чи міг розраховувати, що іншим членам родини сподобаються його наміри. Таким чином, Руперт програв.
Хоч це був лише початок. Того вечора я відвідав Фредді, і, поки він розмовляв з якимсь американським юристом, Пеггі спитала мене, що чути в Руперта.
— Помчав до Афін. Ось і все, що я знаю.
— Ви чули, що Рендолф хоче встановити опіку над його акціями? Роланд і Тесе отримають їх, коли їм сповниться дгадцять один рік. На той* час капітал досягне трьох-чо-тпрьох мільйонів.
— Невже Рендолф у це вдасться?
— Вони ладні на все,— здвигнула плечима Пеггі.
Я ніколи ще не бачив її такою пригніченою. Поки ми їздили до Китаю, Пеггі призналася Фредді, що Пінк Бендіго її кохацець: вона думала, це І з'ясує їхні стосунки. Про? те Фредді не зронив ані слова: скандал з майбутнім партнером знову поламав би всі його, плани, тому він змовчав, а Пеггі була добита його черствістю і байдужістю.
Та мене більше турбувала Рупертова доля. Він тепер всіх уникав, але я домовився з Анджеліною, що вона, подзвонить або напише мені, як тільки він з'явиться.* Дома я побачив записку мішаною англо-італійською мовою і вранці відправився до Руперта;.того ж таки дня я збирався поїхати до в'язниці і освідчитися нарешті Пепі.