НІЧ НА ПОЛОНИНІ
Драматична поема на 4 картини
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Іван — молодий вівчар.
Марійка — його наречена.
Мавка І — гірська красуня.
Степан — колишній вівчар.
Лісовик.
Лісовий чорт І, закоханий у Мавку-красуню.
Мавки, чорти й інші лісові потвори.
І КАРТИНА
Полонинська галява. Колиба. Зрідка дерева, що переходять в праліс.
Поволі вечоріє.
Іван і Степан сидять на колоді під колибою.
Степан
Так я піду... Навідаюсь колись ще...
Не так вже йдеться, як колись.
Та й далечінь... коли б це ближче,
Хоч і щодня б удвох зійшлись...
Це будеш вперше ночувати
На полонині? Страшно? Ні?
Воно, хто звик лише до хати,
Тому не дуже...
Іван
Це мені?
Я не боюсь нічого в СВІТІГ
Вола на ребра покладу,
А як заграю на трембіті...
Встають. Іван бере його за руку
Степан
Ось ти який!.. Ну, я піду.
Іван
Постійте, діду... Ви казали,
Що тридцять років пасли тут.
Якісь там випадки бували?
Опришки, може? Хай ідуть!
Для них у мене стане бука,
А в стайні є ще й інша штука!..
Степан
Не про опришків в мене річ...
Я б розказаві та швидко ніч.
Іван
Ану, кажіть.
Степан
Та пізно, сину...
Ти вперше бачиш полонину...
Тут дива творяться такі,
Що, може, скажеш ти: "Байки!"
...Там, в долах, люде...
скрізь церкви.
Ну, все нечисте й подалося
На гори, в праліс, до трави
І тут осіло й розвелося...
От люде кажуть, може, й ти:
"Перевелися вже чорти",—
А це не так! Нечиста сила
Всі полонини полонила!
І варт вночі лиш не заснути —
Все будеш бачити і чути.
І я не вірив, та на горах
Переконавсь я сам в потворах.
Іван
Ну, що ж ви бачили? Скажіть.
Степан
Сказав би я, та час біжить,
А йти далеко ще додому.
Мені не те, що молодому...
Ну, та сідай... хоч пам'ять вже
Не всі пригоди береже.
Сідають.
Іван
Але скажіть... Наставлю вуха.
Степан
Та ти не смійсь... сиди та слухай.
Давно колись на полонину
Пригнав уперше я маржину '
Не спалось... боязно вночі...
Сміялись десь в лісах сичі,
Літали чорні кажани...
Ну, сумно так, як восени...
Та місяць враз осяяв ніч,
1 стало якось веселіш.
Підвівся я... Дивлюсь: здаля
Заворушилося гілля.
Хоч вітру не було й малого!
Чекаю: що то буде з того?
Аж зирк! Дивлюсь: із-за кущів
Чугайстер вискочив і сів!
Кругом оглянувся з пенька,
А в його мавчина рука!
Раз-лва вкусив її і втік,—
Лиш залунав по лісі сміх.
Я не злякався, встав, пішов
І на пеньку побачив кров.
І кожна, бачу я, краплина
Горить, як в день ясний калина.
Вернувся я, сховавсь і жду:
Кортить побачити біду!
Дивлюсь: дві сарни з лісу: скік!
(Чому я кріс не взяв на їх?)
Став приглядатись: що таке?!
Дві мавки плачуть: ме-ке-ке!
А потім сіли на гілки
І загойдалися мавки.
Зачаїв духа... Враз з кущів
Аж троє вибігло чортів!
1 зараз битись! Галас, крик!..
Коли виходить Лісовик:
"Ви що це робите, чорти?
Отак самих вас і пусти!
Щоб зараз в нетрі, у куші,
А то дістанете лящі! '"
Втекли вони... і галас стих.
Стоїть, замисливсь Лісовик.
Зненацька я поворухнувсь...
А він у кума обернувсь...
Я встав, питаю: "Хто тут є?"
А він: "Я, серденько моє,
Тебе шукаю цілу ніч...
Тут вдвох нам буде веселіш..."
А я йому: "Іди здоров,
А то чиясь проллється кров!"
І що ж? Як в землю проваливсь!
А я гарненько помоливсь,
Ще чарку випив і заснув...
І вже не бачив і не чув...
Що скажеш, легіню, на те?
Ага! Замислився...
Іван
Пусте!
Коли надміру хтось нап'ється,
1 не таке ще приверзеться.
Степан
Та кварту вихилиш, бува,
А в мене свіжа голова!..
Ну, вже піду я, а в неділю
Пришлю тобі сорочку білу,—
Сюди Марічка буде йти,
Щось батьку має принести,
Він тут, за милю навпростець,
Отак, як ти, пасе овець.
Зайди колись до нього й ти...
Іван
Отару треба стерегти...
...Та й не люблюся я йому...
Степан
Та я вже знаю і чому...
Марійка винна!.. Не вчащай!
Або сватів вже посилай!..
Колись я дівчину пізнав...
Не став ловити довго гав!
За тиждень щось і шлюб взяли.
Не ті часи колись були!
Іван
За мене він би не віддав,—
Я б старостів сю мить послав!
У його ґазда у думках,
Воли у ярмах, у возах.
На луках коней табуни,
А в мене — подрані штани.
Степан
А приклад ти бери від газд:
Роби, і буде все гаразд!
Самому лише гультяю...
Іван
Чи я гуляю? Не роблю?..
Степан
Та я про тебе не кажу...
Ну, так, нарешті, побіжу.
Бувай здоровий!.. Боже мій,
Заговоривсь, а шлях який!
Смеркає... Треба поспішати.
Іван
Загляньте там колись до хати.
Скажіть, щоб кухлика дали.
Бо вже мого чорти взяли.
Також не щедро в мене з сіллю.
Степан
Марійка прийде у неділю,—
Що потребуєш, те усе
Тобі Марійка й принесе.
Іван
Та ні, здається, більш нічого.
Степан
Піду,— бувай здоровий!
Іван
З Богом!
Степан пішов.
Іван (встає і лаштується спати)
Пішов старий... Як не бувало.
І якось моторошно стало...
...Це смішно: вірити в чортів,
В якихсь мавок, лісовиків!
Учитель в школі нам казав,
Що інший світ тепер настав,
Що слід по відьмах, по чортах
Лишився тільки у казках...
Це справді смішно... але знов
Холоне наче в жилах кров...
Візьму й засну на злість чортам!
Та я їх всіх здолаю сам!
Ух, холодно!.. Лягти б мерщій,
А там і сонце, й день ясний!
(Лягає).
...Марійка! Тиждень лиш мине,
І прийде вгледіти мене!
Пізнались ми — неповний рік,
А як до неї я вже звик!
Ввесь день летять думки мої:
Коли б угледіти її!
А вечір прийде — і вона
Цвіте мені вже, як весна!
Не наговоримось, а час
Летить потоком мимо нас.