– Дарію!.. – крикнув він, навіть не бачачи, що по його руці тече й з ліктя крапає на долівку кров мага. – Той, хто захопив перський престол, уже мертвий!
І тільки тут убігли до них товариші по змові – Мегабіз, Отан і Гідарн. Мегабіз тримав на кінці кинджала відрубану голову другого мага. І теж по його руці текла чорна кров мага і з ліктя лунко крапала на мозаїку долівки.
– Маг мертвий!
– Треба негайно про все, що сталося, розповісти люду, – сказав Дарій, і вони, захопивши голови магів, вибігли з палацу (поранені двоє змовників – Інтафрен та Ардуманіш лишилися у покоях). Вже за ворітьми царського палацу змовники, розмахуючи кинджалами із головами магів, почали кричати:
– Перси!! Славні мужі нашого царства!! Трон Персиди врятовано, маг мертвий! Бийте спільників мага! Винищуйте їх до ноги! З нами Ахурамазда!!!
На п'ятий день змовники знову зібралися і почали радитись, як бути: законний цар Персії Камбіз мертвий, а царство без царя не може довго зоставатися. Із семи змовників тільки один Дарій мав законні права на перський престол, адже походив із роду Ахеменідів, правлячої династії перських царів.
"Мій батько Віштасп, – думав він. – Батько Віштаспа – Аршама, батько Аршами – Аріарамна, батько Аріарамни – Чішпіш, батько Чішпіша – Ахемен. Тому ми й називаємось Ахеменідами. Тому наш рід споконвіку є царським.
Вісім душ із мого роду були царями до мене. Я мушу стати дев'ятим".
Так думав Дарій, але вголос не прохопився й словом про свої права на перський престол, гадаючи, що друзі-змовники і самі про те добре відають. І Дарій запитливо глянув на Отана: ти, мовляв, знаєш, чийого я роду, тож говори.
І Отан попрохав слова.
На превеликий подив Дарія, він сказав:
– Думаю, що не треба знову віддавати владу в руки одного самодержця. Ви добре знаєте, до чого доводило нас свавілля Камбіза. Невже ви знову хочете мати такого царя? Самодержець чинить що хоче, він творить зло, слухає нишпорок і шептунів, а кращих людей переслідує, губить їх без суду, а підлоту ще й підтримує.
– Лишити царство без правителя? – здивовано звів брови Дарій.
– Чому без правителя? – спокійно перепитав Отан. – Давайте запровадимо народне правління. Адже народ-правитель не творитиме нічого із того, що дозволяє собі самодержець, бо всі рішення будуть залежати від народних зборів. Отже, – закінчив Отан твердим голосом, – я пропоную знищити єдиновладдя і зробити народ владикою!
Дарій потемнів на виду, але й слова не мовив. Тільки подумав:
"Ач, куди занесло Отана! Народовладдя йому забаглося. Щоб чернь доконала Персію, щоб худорідні захопили верховну божеську владу? Щоб усякі цвиндрики у царі пнулися, а ми щоб, знатні, у їхні слуги пошилися?"
Хто-хто, а Дарій добре знав ситуацію в країні. Внаслідок безкінечних війн, які вів ще Кір, батько Камбіза, знать розділилася на два протилежні табори: знать Заходу поривалася до влади й одночасно намагалася покінчити з положенням "народ – військо", а на Сході царства воєнно-племінна демократія намагалася не допустити до влади знать. По всьому царству або визрівали, або вже спалахували бунти, всюди непокора, невдоволення, ворожнеча… Не сьогодні-завтра розпадеться царство, з таким трудом створене Ахеменідами, а Отану забаглося народного правління.
Другим слова попрохав Мегабіз.
– Те, що сказав Отан про відміну самодержавної влади, підтримую і я, – почав він упевнено, але неясно було, куди він буде хилити. – Але щодо другої пропозиції – віддати верховну владу народу – то це, мені здається, не краща порада. – ("Молодець, Мегабіз", – подумки похвалив його Дарій і, не втримавшись, схвально кивнув головою). – Адже немає нічого жахливішого за розгнуздану чернь, – говорив далі Мегабіз, і Дарій удруге схвально кивнув головою. – Тож чи гоже нам, рятуючись від тирана, попасти під владу черні? Адже тиран хоч знає, що творить, а народ навіть і не знає. Бо звідки у народу розум, як він невчений і не має ніякої природженої доблесті. Галасливою юрбою-юрмиськом кинеться народ до кормила влади, і тоді нам, знаті, хоч світ заочі втікай. Та й що нам доброго чекати від тлуму людського? – Він мить помовчав, ніби збирався із силами, і вигукнув: – Хай цінить народне правління тільки той, хто бажає зла Персії! Ми ж наділимо верховною владою тісне коло найвищої знаті, а в їх числі будемо й ми самі. А від кращих людей буде виходити і державна мудрість.
Добре почав Мегабіз, але й він не туди повернув. Дати владу знаті? Та завтра ж почнеться в Персії розбрат, і царство розпадеться на ворогуючі табори.
Далі мовчати Дарій уже не міг.
Але почав стримано, із похвали Мегабізу:
– По-моєму, Мегабіз правильно відгукнувся про народ, а ось на знать, бодай і найвищу, в мене інший погляд. Якщо ми візьмемо на вибір форми правління, кожну її в найдосконалішому вигляді, тобто найдосконалішу демократію і найдосконалішу монархію, то остання заслуговує найбільшої уваги. Адже нічого немає кращого за правління одного найкращого владаря. Він бездоганно керує народом, і при такій владі краще всього можуть зберігатися в тайні рішення проти ворогів. Між верховною знаттю, якою б вона не була справедливою, неодмінно виникнуть розбрат, зваби, чвари. Бо кожен захоче главенствувати, тож спалахне ворожнеча. А від неї до кровопролиття – один крок. При демократії пороки теж будуть, адже в громадські справи проникне підлість. Виникнуть таємні спілки, змови. Аж доки який-небудь народний вождь не покінчить із демократією. І потім цей вождь швидко стає самодержцем. Отже, єдиновладдя – найкращий спосіб правління. І потім: звідки у нас, персів, свобода? Хто нам її дав? Народ чи самодержець? По-моєму, якщо свободу нам дав володар, то й мусимо міцно триматися за цей спосіб правління і не порушувати добрих батьківських заповітів і звичаїв.
Дарія першим підтримав Гобрій.
За ним, щоправда, повагавшись, до Дарія пристала й решта змовників. І Отан зрозумів, що ввести у персів демократію і не світить, а тому сказав так:
– Друзі! Отже: один із нас стане царем. Буде він вибраний жеребкуванням, чи рішенням перського народу, чи ще якось – я, у всякому разі, сперечатися з ним не буду. Сам я бажаю бути вільним. Я відмовляюсь від престолу з тією умовою, щоб ні я сам, ні мої нащадки не підкорялися нікому із вас.