Секлета Семенівна. Пів до п'ятої.
Гуска. Нічого подібного! Зараз, я проходив, сімнадцять хвилин на п'яту. (До Івді тихо). Що чути од його?
Івдя (засичала). Цс-с-с! Всеньку ніч читав чорні книги та скреготав зубами йорданськими. А зараз заснув.
Гуска. Саме слушний час... Надумав я... (Дослухаючись). Хух!.. Сни, між іншим, погані приснилися, дарма що не спав сливе. Перший сон: немов його превосходительство генерал-майор Телей-Теліпатов, наш покійний повітовий маршалок, кругом церкви плащеницю сам-один носив і псалом "Векую м'я отринул еси" замість належного йому баса дискантом співав. Приходить свиня наша Маргарита, ніби захворіла, сердешна, аж вуха посиніли,
216
приходить до нас у спальню, це, між іншим, другий сон, і кашляє. Третій, як півні заспівали, приснився: немов у мене ще одна голова виросла, га?..
Івдя. Радійте, йорданський, це к тому, що ви розумніший станете!..
Гуска. Секлеся ніби теж отак привітала: тепер ти, говорить, ще розумніший станеш... А я немов, дві голови свої обмацавши, у відповідь на вищесказане одказую точно й непохитно: чи розумніший стану, а дві шляпи купувати треба. А де їх тепер купиш, коли всі магазини конфісковано!.. І все ж таки, незважаючи на такі злопогані сни, я надумав... (Витяг з-під поли свердло). Просвердлити до його дірочку...
Секлета Семенівна (з жахом). Навіщо, Саваси-ку? Навіщо ще й дірочку?..
Гуска. Щоб підглядати, що він там робить, що навіть думає, і коли його вдома нема!..
Секлета Семенівна. Не треба, Савасику! То він нас хоч не бачить, а тоді почне й собі підглядати...
Гуска. Не зможе він підглядати, дурелю, бо дірочка буде з нашого боку!
Секлета Семенівна. Ах, Саватію, як ти сам не розуміш, що дірочка — вона ж з обох боків дірочка!..
Гуска (розгубився). Гм... є дірочка ж і з одного боку, наприклад, вухо тощо... Га?
Івдя (не розгубилася). Ой, по-дурному вас збила Семенівна, голубе мій воздуховний! Дірочку ж можна буде, подивившись, заткнути або замазати...
Гуска. Авжеж! Кожну дірочку можна заткнути й замазати. І не мене цього вчити!.. (Накинувшись на жінку). А все через тебе збиваюсь!..
Секлета Семенівна. Савасику!
Гуска. Мовчи! Електричні дзвонки казав у куми сховати, так в капусту заквасила, срібні ложки теж — а тепер бійся! Свиню Маргариту казав заколоти, дак ні,—у старий льох закопай, а вона ще чуткіше там хрокає! Гардероб на горищі! Ковбаси смердять! А там же і його величества портрет захований, га?
Секлета Семенівна. Мовчи!.. Почує!..
Гуска. Я мовчу. Ти не кричи! (Піднесеним голосом). Бо дід мій Опанасій Іванович Гуска, може, биндюжником був і п'ятипудові лантухи, як подушки, носив, а бабушка, дак це ж факт,— яблуками на базарі торгувала і старшого городового Інокентія Частила привселюдно побила!.. (Показав Івді на двері, щоб підслухала).
Івдя (вухом до дверей припала). По-сонному дихає. Спить.
Гуска. Ага! Не хоче підслухувати тоді, як треба... Так от же тобі!.. (Засвердлив свердлом у двері).
Секлета Семенівна ухопилась, сердешна, за серце.
4
Аж тут раптом Устонька.
— Мамонько, нянюшко! Ой, який мені...
У Гуски з несподіванки випало з рук свердло:
— Хух! Як з гвоздя зірвалася... Чого? Устонька (й сама перелякалась. Долепетала). Мені приснився сон!..
Гуска (перекривив). їй приснився сон! А не можна, щоб без снів. Тридцять перший стукнув у голову! Пора, я думаю!..
Секлета Семенівна. А може, Савасику, їй такий приснився сон, що не можна нам, не можна свердлити дірочки!..
Гуска (подумав. По паузі до Устоньки). Говори який!..
Устонька. Ніби церковця. Горить свічечка. І ніби наш диякон, отець Христофор, ходять по церковці з гусаком під полою. Коли щось у вівтарі бу-бух. Дивлюсь— отець Христофор додолу гу-гух! А гусак ніби до мене. Дивлюся, аж то вже не гусак, а білий, білий лебідь і просто до мене ніби пливе...
Івдя. А хороший сон, голубівно. Це (до Секлетц Се-менівни) небезпремінно к вінчанню їй, моя голубице! Лебідь — це жених, іде вже до неї, десь близько... Білий жених.
Секлета Семенівна (шепнула Устоньці у вухо). Кирпатенко П'єр!
Івдя. А отець Христофор повінчають...
Гуска. Коли б навпаки не вийшло. Замість білого оцей (на двері) щоб не припав та не бубухнув з гармати. Агент з гран-чеки, чули? А отець Христофор поховає. Обов'язково треба просвердлити!.. (Узявся знов свердлити).
Секлета Семенівна і Устонька вхопились за серце.
5
Тут вскочила Пистонька:
— Івдонько! Мамонько! Сон!..
Гуска (знов перелякався). Хух! Як з гармати — сон! Не можна тихіше?..
Івдя (пошепки). Папонька, Саватій Савлович, голуб наш йорданський, пробивають до агента дірочку...
Гуска. Говори який? Тільки скорочено!
Пистонька. Ніби революція перестала. І от стало тихо-тихо, як колись. І от ніби ніч. Усі сплять, одна я не сплю. І от ніби чую — ніби під'їздить хтось до наших дверей. Кінь дихає. Подивилась у вікно, аж хтось у студентському кашкеті...
Устонька. П'єр Кирпатенко, думаєш? Він уже мені першій приснився!
Пистонька (огризнулась оком). Серце раптом: приїхав, і саме по тебе, Пистонько, щоб викрасти і без благословення повінчатися в церковці, що на кладовищі... А-ах! Я б їхню революцію на шматочки всю порвала і ногами потоптала! Отак! Отак! (Розірвала хусточку, кинула, ще й ніжкою туп-туп).
Гуска, замахав руками. Засичав. Засичала й Івдя. Засичали страшно:
— Цс-с-с!.. (Показали на двері).
Гуска. Революція не хустка, дурепо, її не порвеш. А хустка ж не революція, ідійотко, що ти її рвеш. Двадцять сьомий, здається, у голову грюкнув... Пора вже, я думаю! (На Івдю). Підслухай!..
Івдя (припала знов ухом до дверей, як лікар до гру дей). Цс-с... Серце як б'ється у нього! Проте спить.
Гуска знов приставився свердлом. Секлета Семенівна й доньки ще дужче вхопились за серце.
6
Ускочила Настонька:
— Боже! Невже ще не?.. Гуска (трохи не впав). Що? Настонька. Не пробили дірочки? Гуска. А... що?
Н а с т о н ь к а. Та це мені приснилося. Ніби ви, папонько, не то П'єр Кирпатенко поза мене пройшов, не торкаючись навіть підлоги ногами, ніби на крилах, і свердло в руках. Мене зразу бах у серце передчуття: це двері! Папонько не то ГГєре! Питаюсь... Так! Двері!.. І пройшли. Чую: трісь-трісь... Боже! Невже уже? Гуска. Ну?