Яго
Генерале,
Ви знаєте, що я люблю вас.
Отелло
Знаю;
І через те,— бо певний я цілком,
Що вдачу маєш віддану і чесну,
Що важиш ти слова раніш, ніж дати
їм повну волю,— Яго, я тривожусь!
Мене лякають ці твої слова
Уривчасті і невиразні. Це
Звичайні хитрощі в падлюк нечесних;
Слова ж такі в устах людей порядних —
Прихований то натяк, що із серця
На денне світло рветься що є сили,
Бо стерпіти не може він мовчання.
Яго
Про Кассіо заприсягнувся б я,-
Мені здається, він людина чесна.
Отелло
Я думаю так само.
Яго
Певне ж, люди
Повинні бути, чим вони здаються,
А не здаватись тим, чим буть не можуть.
Отелло
Це правда. Тим повинні бути люди,
Чим нам вони здаються.
Яго
Тож я вірю,
Мікеле Кассіо — людина чесна.
Отелло
Ні, криється в твоїх словах щось більше;
Прошу тебе, розкрий свої думки,
Найгіршу із думок своїх мені
Перекажи найгіршими словами.
Яго
Мій добрий генерале, я, пробачте,
Хоч і повинен вам служити вірно,
Проте мені здається, вільний в тому,
У чому вільні навіть і раби.
Мої думки розкрити? Що, коли
Думки оті гидкі, облудні? Де
Палац отой, що в нього не змогла б
Залізти підлість? Де ті груди чисті,
В яких би із правдивим міркуванням
Брудні підозри поруч не сиділи
І не творили б разом суд?
Отелло
Ти, Яго, в змові проти друга, мабуть,
Якщо його ображеним вважаєш,
А слух його ти робиш чужоземцем,
Ховаючи свої думки від нього.
Яго
Благаю вас, хоч, може, й помиляюсь
У здогадах моїх — та признаюсь,
Що маю хибу гріх вбачати скрізь
І злу плекать підозру там, де зла
І не було ніколи. Ось чому,
Благаю вас, уваги не звертайте
На ці недосконалі міркування;
І здогади мої, хисткі й непевні,
Нехай вас не бентежать. О, ніщо...
Ні спокій ваш, ні власний ваш добробут,
Ні досвід мій, ні честь моя, ні мудрість —
Ніщо мені не дозволяє вам
Думки мої розкрити!
Отелло
Що ти кажеш?
Яго
Для жінки й чоловіка — честь, їх добре
Ім'я — то найцінніший скарб душі.
Хто вкрав мій гаманець — украв дрібницю;
Він мій був, став — його, а був до цього
Уже рабом у тисячі людей.
Та хто у мене добру славу вкраде,
Украде те, чим сам не збагатиться,
У мене ж відбирає все.
Отелло
Клянусь! Я хочу знать твої думки.
Яго
О ні! Не знати вам, коли б ви навіть
Моє в своїх руках тримали серце;
Тим більше — поки тут воно, у грудях.
Отелло
Ха!
Яго
Стережіться ревнощів, мій пане!
То гад страшний з зеленими очима,
Який глузує з власної поживи!
Блаженні ті чоловіки рогаті,
Які, упевнившись у прикрій долі,
Кохати зрадницю перестають.
А скільки терпить мук пекельних той,
Хто любить, і підозрює, й не вірить,
Хто сумнівається й кохає палко!
Отелло
О лихо!
Яго
Бідак вдоволений — то багатій,
І бідний, як зима, отой багатий,
Що повсякчас боїться в злидні впасти.
О небо! Захисти увесь мій рід
Від ревнощів!
Отелло
Стривай! До чого це?
Чи думаєш, що ревнощами жити
Захочу я й мінятимусь, як місяць
Із кожним сумнівом новим? О ні!
Зазнавши сумніву, його відразу
Я розв'яжу. Назви мене козлом,
Як душу я свою віддам твоїм
Нікчемним і порожнім підозрінням.
Ревнивцем не зроблюсь, хоч би й сказали,
Що жінка в мене гарна, їсть усмак,
Легка в розмові й любить товариство,
Співає, грає і танцює гарно;
Де є чеснота — нахили такі
Чесноту тільки прикрашають. Хай
І невеликі я заслуги маю,
Та не боюсь і в ній не сумніваюсь,
Бо має очі й вибрала мене.
Ні, Яго: мушу я раніш побачить;
Побачу я — тоді візьму під сумнів;
А сумнів довести мені ще треба;
А вже коли я маю справжній доказ,
Тоді кохання вирву я з душі,
А з ним і ревнощі відразу знищу!
Яго
Я радий, що тепер нагоду маю
Вам виявить любов мою й пошану
Із щирим серцем; і скажу вам те,
Що я сказать повинен вам, дарма що
Я певних доказів іще не маю.
Слідкуйте за дружиною, синьйоре;
За нею й Кассіо уважно стежте —
Без ревнощів, але й не вірте в чесність;
На оці майте їх обох, бо я...
Я не хотів би, щоб така людина,
Шляхетна й щира, та зазнала кривди
Лиш через власну добрість; тож пильнуйте!
Я знаю звичай нашої країни:
Венеціанки богу появляють
Таке, що й чоловіку не покажуть...
Сумління їх не стриму научає,
А як нечестя скоєне таїти.
Отелло
Ти так гадаєш?
Яго
Адже вона вже одурила батька,
Коли пішла за вас; і не лякав
Ваш вид її — подобавсь їй насправді.
Отелло
Так, це було...
Яго
Ось бачите самі!
Така ще молода і так лукаво
Уміла прикидатися вона.
І очі батькові мов засліпила,
Свій замір затаївши так, що той
Все пояснив чаклунством... А проте,
Зайшов я задалеко... О, простіть!
Простіть мені, що— надто вас люблю!..
Отелло
Повік тобі я дякувати буду.
Яго
Я бачу — це вас трохи стурбувало.
Отелло
О ні! Нітрохи!
Яго
Я боюсь, що так.
Ви розумієте, я сподіваюсь,
Що відданість примусила мене
Так говорити. Ні, я бачу, ви
Схвильовані насправді. О, благаю,
Не надавайте ви моїм словам
Ні значення великого, ні сили,-
Це все лише підозри.
Отелло
Ні, ні!
Яго
Якщо це станеться, синьйоре,-
Мої слова спричиняться до лиха,
До наслідків небажаних, що їх
Не мав на думці я. Адже, повірте,
Мікеле Кассіо— мій друг достойний.
Я бачу, ви хвилюєтесь, синьйоре.
Отелло
Ні, ні, не дуже! Певен я, проте,
Що чесна і невинна Дездемона.
Яго
Пошли їй боже довгий чесний вік!
А вам вік довгий — вірити в ту чесність!
Отелло
А що, як зрадила себе природа...