Кассіо
До вас я знову зі своїм проханням.
Благаю вас, синьйоро, заступіться,
Щоб міг я жити так, як жив раніш,
І ласку повернув того, кому
Я відданий всім серцем і душею.
Не зволікайте справи! Бо коли
Такий тяжкий смертельно злочин мій,
Що ні колишня служба, ані жаль,
Що душу нині огорнув мені,
Ні обіцянка доблесті в майбутнім
Мені не можуть повернути ласки,-
То хай я хоч довідаюсь про це,
І те вже буде ласкою для мене,
Тоді я примирюся хоч-не-хоч,
Щоб милостині десь на іншій ниві
У щастя жебрати.
Дездемона
На жаль, о Кассіо мій благородний,
Моє заступництво не має сили!
Мій муж тепер не муж мій; не впізнала б
Його, якби й лицем змінивсь, як духом.
Хотіла б я, щоб янголи святі
Просили так за мене, як за вас
Просила я, хоч і стягла неласку
На себе я за слово щире. Ви
Повинні ще потерпіти. Для вас
Я все зроблю, що зможу, навіть більше,
Ніж я для себе зважитись могла б.
Цього для вас хай буде досить.
Яго
Як?
То генерал сердитий?
Емілія
Дивно якось!
Він вийшов роздратований до краю.
Яго
Хіба він гніватися може? Ні...
Я бачив, як йому ядро з гармати
Скосило вояків хоробрих лаву
І брата рідного йому із рук
Мов пекло вирвало... І гнівний він?
Щось, певне, сталось. Я піду до нього.
Для гніву має він якусь причину.
Дездемона
Прошу тебе, піди.
Яго виходить.
Напевно, звістка
Яка з Венеції, а може, то
Ворожа змова, що її на Кіпрі
Він сам розкрив, йому вразили розум.
Чіпляємось ми часто до дрібниць.
Це так і є: хай заболить нам палець,
А відчуваєм біль у всьому тілі.
Не треба забувати ще й того:
Людина є людина, а не бог.
Чоловіки не можуть бути завжди
Такі уважні, як були до шлюбу.
Картай мене, Еміліє, картай,
Бо я сама, як воїн непорядний,
Розсердилась на нього за неласку;
Та бачу я сама тепер, що свідків
Я підкупила й зовсім не по правді
Обвинуватила його.
Емілія
Дай, небо,
Щоб тут були причиною лише
Державні справи, а не сумнів злий,
Не ревнощі безглузді.
Дездемона
Я ж не давала приводу ніколи!
Емілія
Ні, де не відповідь ревнивим душам:
Ревниві зовсім не тому ревнують,
Що є для того привід чи нагода,-
Вони ревнують, бо ревниві, й край.
Сама себе зачне, сама й породить
Потвора ця.
Дездемона
Мій боже, від потвори
Тієї збережи Отелло душу!
Емілія
Амінь, синьйоро!
Дездемона
Піду до нього. Кассіо, тим часом
Побудьте тут. Якщо спокійний він —
Я знов почну його просить і все
Зроблю, щоб він бажання ваше вволив,
Кассіо
Уклінно дякую, синьйоро!
Дездемона й Емілія виходять.
Входить Б'янка.
Б'янка
Вітаю, Кассіо!
Кассіо
А ви не вдома?
Як поживаєте ви, Б'янко люба?
Я, слово честі, просто йшов до вас.
Б'янка
А я, мій Кассіо, до вас Ішла.
Як? Цілий тиждень не прийти до мене?
Сім день і сім ночей не бачить васі
Без любого сто шістдесят годин!
Вони ж в сто шістдесят разів нудніші,
Аніж звичайні. Сумно їх лічити!
Кассіо
Пробачте, Б'янко, я турботи мав
Тяжкі... Та на дозвіллі все сплачу
За довгі дні розлуки. Б'янко, мила,
(Дає їй хустку Дездемони)
Зніміть для мене цей узор, будь ласка!
Б'янка
Де ви взяли її? Напевно це
Дарунок подруги нової? Ах!
То ось причина довгої розлуки!
Кассіо
Кинь підлий здогад чортові у зуби,
Котрий послав тобі цю думку. Годі!
Ревнуєш ти, подумавши, що це
Мені дарунок іншої коханки?
Ні, Б'янко, вір мені.
Б'янка
Чия ж вона?
Кассіо
Не знаю, люба. Я знайшов ЇЇ
У себе у кімнаті. Гарна хустка!
Раніше, ніж її почнуть шукати
(А буде це напевно), я хотів би,
Щоб був такий узор і в мене теж.
Візьми її й зроби,як я прошу;
А поки що лиши мене самого.
Б'янка
Лишити вас? Навіщо?
Кассіо
Бо дожидаю генерала я,
І не годилося б, та я й не хочу,
Щоб тут мене він з жінкою застав.
Б'янка
Чому? Скажіть, будь ласка!
Кассіо
Не тому,
Що не люблю...
Б'янка
Боюся, що тому.
Прошу вас, проведіть мене хоч трохи...
Скажіть, вночі я скоро вас побачу?
Кассіо
Далеко провести тебе не можу:
Чекати мушу. Ввечері прийду...
Б'янка
Ну, що ж, гаразд: я вам коритись мушу.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Кіпр. Перед замком.
Входять Отелло і Яго.
Яго
Ви думки, отже, не змінили?
Отелло
Думки?
Якої думки, Яго?
Яго
Що разок
Поцілувать таємно...
Отелло
То є злочин!
Яго
Або щоб голою у ліжку з другом
Полежати годинку й більш, проте
Без замірів гріховних і порочних?
Отелло
Як, як? У ліжку голою, одначе
Без замірів гріховних і порочних?
Адже це лицемірство перед чортом!
Хто чинить так, немов і непорочно,-
Тих спокуша диявол, а вони
Тоді самі вже спокушають небо!
Яго
Якщо вони нічого більш не роблять —
То гріх простимий. Та коли дарую
Моїй дружині хустку я, тоді...
Отелло
Ну, що ж тоді?
Яго
Ну, що ж, тоді — її то власність, пане,
І може дарувать її вона
Кому захоче...
Отелло
Адже і честь її належить їй,
Чи і її віддати може також?
Яго
Честь, генерале, річ легка й незрима...
Буває, честю хваляться і ті,
Які її не мають. Щодо хустки...
Отелло
Клянуся небом, радо б я про це
Забув. Що ти казав... Воно кружляє,
Мов ворон над зачумленим будинком,
У пам'яті моїй... Зловісний ворон!
Та хустка в нього, в нього!
Яго
Ну, то й що?
Отелло
О, це недобрий знак!
Яго
А що, коли б
Сказав я вам, що бачив сам, як він
Чинив вам зле? Або від нього чув,
Бо є чимало жартунів таких,
Які, переконати встигши жінку
Настирливим благанням, упаданням,
Чи то вона далася їм сама,-
Її й свої бажання вдовольнивши,
Про це промовчати ніяк не можуть...