Поки з вуст нещасного юнака злітала така маячня, в кущах почувся шелест.
— Мені лишилась одна дорога! — крикнув Конахар, вискакуючи на кам'яну огорожу і злякано озираючись на чагарник,— крізь нього підкрадалося кілька слуг, щоб його схопити. Та тільки-но юнак побачив за кущем людську постать, він відчайдушно махнув руками над головою і з криком: "Bas air Eachin!" — кинувся з урвища у спінений водоспад.
Зайве казати, що тільки порошинка не розбилася б, упавши з такої висоти. Але річка в цю пору була глибока, і Конахарового тіла не знайшли. Людські домисли додали до його історії чимало всіляких легенд. За однією з них юний вождь Кугілів багато нижче Кемпсійських порогів щасливо виплив на берег ; невтішно блукаючи в нетрях Ранноха, він натрапив там на отця Клімента, що поселився самітником у пустелі й жив за законами давніх аскетів. Він, каже легенда, навернув зламаного духом Конахара у свою віру, взяв до своєї келії, і вони вкупі терпіли скруту й молилися, поки смерть забрала одного по одному обох.
Інша, менш вірогідна, легенда розповідає, ніби Ехіна вкрали у смерті ельфи, звані Дуун-Ші. І відтоді він блукає лісами та чагарями, озброєний, як давні горяни, але з мечем у лівій руці. Його привид з'являється завжди в глибокій скорботі. Часом здається, наче він має намір накинутись на подорожнього, та, спіткавши рішучий опір, щоразу втікає.
В основу цих легенд лягли дві характерні риси його історії: Конахар виявив легкодухість і наклав на себе руки. Обидві обставини не мають прикладів у житті горянських вождів.
Улаштувавши Генрі в себе на Керф'ю-стріт і впевнившись, що про товариша як слід подбають, Саймон Главер прибув увечері того самого дня до Кемпсійського монастиря. Катаріну він застав у страшній лихоманці — так глибоко вразили її події, свідком яких дівчина стала за останні дні, і особливо смерть товариша дитинства. Луїза доглядала Катаріну, мов турботлива нянька, і старий Главер, зворушений такою любов'ю до його дочки, ска-р&в, що зробить усе, аби француженці більш не доводилося заробляти на життя своїм ремеслом.
Минуло чимало часу, перш ніж Саймон зважився розказати дочці про останні подвиги Генрі та про його тяжкі рани. Розповідаючи, він уперто наголошував на одній обнадійливій обставині: що зброяр відмовився від честі й багатства і не пішов служити у війську Дугласа. Катаріна глибоко зітхала й похитувала головою, слухаючи про криваву вербну неділю на Північному Лузі. Та вона, очевидно, таки усвідомила, що ц своєму культурному розвитку люди рідко підносяться над поглядами свого часу й що в ті жорстокі дні, коли їй випало жити, краще віддати перевагу нерозважній, надмірній хоробрості — такій, як у Генрі Сміта,— над слабодухістю, що призвела Конахара до ганебної загибелі. І коли в дівчини й лишилися щодо цього сумніви, то Генрі розвіяв їх переконливими доказами, як тільки здоров'я дало йому змогу самому заговорити на свій #ахист.
— Мені соромно, Катаріно— але я мушу все ж таки тобі сказати: я навіть подумати не можу про те, щоб знов устряти в битву. Того разу на арені стільки пролилося крові, що наситився б і тигр. Тому я дав собі слово почепити свій меч на стіну й ніколи більше його не оголювати, хіба тільки проти ворогів Шотландії.
— Якщо Шотландія покличе,— сказала Катаріна,— я сама подам тобі меча.
— І знаєш що, Катаріно,— мовив зраділий Главер,— ми замовимо не одну месу за упокій душі тих, хто впав від меча Генрі, й щедро за це заплатимо. Так ми й заспокоїмо своє сумління, й знов засягнемо ласки в матері церкви.
— На це добре діло, батьку, ми пустимо скарби нещасного Двайнінга. Він заповів їх мені, але, гадаю, ти не схочеш змішувати його мерзенне, просякнуте кров'ю золото з тим, що сам надбав чесною працею.
— Скоріш я принесу чуму в свій дім! — твердо сказав Главер.
Отож скарби злого аптекаря Катаріна з батьком роздали чотирьом монастирям; відтоді ніхто вже не мав сумніву в правовірності старого Саймона та його дочки.
Генрі з Катаріною побралися через чотири місяці після битви на Північному Лузі, і ще ніколи цехи рукавичників та ковалів не танцювали танок з мечами так весело, як на весіллі найвідважні-шого громадянина і найвродливішої дівчини Перта. Минув час, і в гарненькій колисочці лежало чарівне немовля. Його приколисувала Луїза, наспівуючи:
О вірний мій, Хоробрий мій! Він ходить в шапці голубій.
Імена хрещених батьків хлопчика були записані так: "Високо-родний і могутній лорд Арчібальд граф Дугласький, вельможний і добрий рицар сер Патрік Чартеріс із Кінфонса, її високість принцеса Марджорі, вдова принца Давида, покійного герцога Ротсей-
ського". Не дивно, що під такою опікою сім'я швидко піднеслася. І чимало вельми шанованих родів у Шотландії, надто в Перт-шірі, а також багато славетних людей, які відзначилися в ремеслах чи на війні, з гордістю вказують, що ведуть свій рід від Гоу Хрома та Пертської Красуні.