* * *
Наладнавши свій похід на Білу Русь, Кричевський мав іще зробити одну тяжку для нього річ — попрощатися з Оленкою.
Оленка зраділа, побачивши його в розмовниці.
— Дожидала я тебе, Стаху, хоч і знала, що ти далеко від мене, й не зараз сподівалася тебе побачити. Наші війська пішли на панів, а ти не з ними?
— Ні, Оленко, мені припало інше завдання.
— Отже, Україна ще не вільна, ще війна не скінчилася?
— Ще ні, і не зараз скінчиться...
Він помітив, що ті слова Оленку дуже засмутили, тим-то хотів звести розмову на іншу тему.
— Як тобі живеться, Оленко?
— Добре. Сказати б, у раю, коли на землі може бути рай. Одна ще тільки думка мене мучить, мов те терня у здоровому тілі: що буде з нашою бідною Україною? Так багато крові ллється...
— І ще чимало проллється. Тепер наше становище гірше, ніж було спершу.
— Твої слова непокоять мене,— обізвалась Оленка.— По таких славних перемогах...
— Це правда, але ж ті славні перемоги треба було згаряча використати. Не можу тобі всього казати. Може, й моєї вини тут чимало. Та я за чим іншим сюди прийшов. Знати тобі, Оленко, треба, що на нас насувається чорна хмара з півночі. Зрадницький литовський гетьман Радивіл іде на нас із литовським військом, щоб зайняти Київ і встромити нам ніж у спину. Мені припало важке завдання спинити той похід.
— Я рада, що воно тобі припало. Вірю, що мій дорогий Стах, мій вимріяний лицар, його виконає.
Вона стиснула його руку.
— Дай Боже, щоб це твоє передчуття здійснилося, та я надії не маю. Я прочуваю свій кінець там, на білоруських багнищах. Тим-то прийшов попрощатися з тобою... навіки. Бачу я, моя дорога Оленко, що не судилося нам жити в парі. Я звільняю тебе від присяги. Хай тебе Господь у всіх твоїх задумах і починах благословить...
Йому затремтів голос. Із очей покапали сльози. Оленка поблідла. В неї почали труситися руки. Кричевському стало сердеги жаль. Він хотів її розважити.
— Оленко, ти не так мене зрозуміла. Я лише на той випадок звільнив тебе від присяги, коли б я в цьому поході наклав головою. Тоді ти мала б свобідну волю полюбити іншого й вийти по свойому серцю заміж.
— Як ти, Стаху, міг собі щось подібне подумати!— сказала Оленка з докором.— Я мала б виходити заміж за іншого!? Сама така думка з твоїх уст мене страшенно болить, Стаху. Цього я не сподівалася... Та я вже тепер саме вирішила, як воно має бути. Я приймаю те, що ти звільнив мене від присяги. Тепер я можу хоч і зараз постригтися в черниці й ніколи поза поріг цієї святої обителі не вийду. Залишусь тут до смерті й буду молитися за щастя України й за тебе, Стаху мій дорогий.
Вона обняла його й повисла на його шиї. Обоє плакали.
Потім вона вийшла прожогом, не оглядаючись. Кричевський не відривав від неї очей, поки за нею двері не замкнулися.
З Києва Кричевський вивів лише десять тисяч кінного війська зі свого київського полку. По дорозі мав доповнити свої сили, забираючи зі собою козаків, порозкиданих на постоях у пограничних містах та містечках. До нього мали пристати недобитки Голоти та полк Подобайла, що його гетьман післав був заздалегідь на Білу Русь.
Післав до Хмельницького листа, що йому потрібна артилерія й підмога в людях, що самою легкою козацькою кіннотою Річиці взяти не зможе.
Гетьман відповів, що поки що нічим йому помогти не може. Він саме облягає панів у Збаражі і, певно, місто здобуде. Як тільки тут покінчить, зараз пришле йому в підмогу тридцять тисяч козаків і тілько само татар, пришле і гармати. Гетьманів лист кінчався словами: "Поки що, дорогий Михаиле, рятуй Україну всіма силами!"
Кричевський почав переправу через Прип'ять. Одній частині наказав зачепити Радивіла з півдня. Маневрував так, щоб Радивілові могло здаватися., немов козаки наступати будуть із півдня.
Радивіл порозсилав на всі сторони роз'їзди, та вони в переважливій частині не верталися. їх козаки розбивали.
Нарешті йому донесено, що козаки вже переправилися через Прип'ять і йдуть усею силою на Річицю. Треба було план змінити та боронити Річицю. Бо коли б вона попала в руки Кричевському, тоді всі Ради-вілові плани валилися. Коли б пропала Річиця, то пропадали б усі воєнні припаси. Він вислав як стій велику частину свого війська обороняти головний обоз. З рештою війська став на місці під Лоєвом і почав нашвидку окопуватися.
Кричевський лише того ждав, коли литовське військо розділиться. Він поклав собі зараз уночі заата-кувати Радивіла. Вислав до Подобайла наказ, щоб найближчої ночі зачепив Радивіла й поспішав до нього з підмогою.
Та тепер стрінув Кричевський таку перешкоду, якої досі ніколи не зазнав. Старшина заявила йому волю всього війська, що даремний труд кривавитися, коли всі знають, що Радивілові ради не дадуть. Краще його не зачіпати — відступити й вернутися додому, а то всі загинуть без ніякої користі для України...
Цієї заяви Кричевський більше налякався, ніж усієї Литви. Це вказувало на знехтування військової дисципліни. Досі козаки йшли за ним без застереження...
Кричевський пояснив, що незабаром прийде їм підмога від Хмельницького: тридцять тисяч козаків і тілько само татар; повідомив, що Хмельницький під Збаражем замкнув поляків і ось-ось примусить їх здатися, бо там нема харчів. А у Збаражі замкнувся Ярема — найбільший ворог України, спричинник цієї великої війни...
— Хто ще знає, як воно буде з тією підмогою,— завважив один старшина,— і коли вона надійде. А тим часом ми погинемо, як руді миші. Краще буде, коли завернемось,— литовці навіть не будуть знати, коли.
Тоді Кричевський звернувся до війська:
— Браття козаки! Невже ж ви хочете покинути мене, не зробивши дце нічого? Хочете вподобитися панам-магнатам під Пилявцями. Не дивувався б я, коли б мав під рукою нездисципліновану чернь, що тільки на грабунки ласа. Але мені було б дивно, якби моє козацьке військо могло тільки подумати собі щось таке, що мені ваші старшини саме сказали! Ви хотіли б під Лоєвим уладити українські Пилявці!? Браття, козаки! Вся Україна покладається на вас, від вас порятунку чекає! Ви, товариші славного першого Київського полку, хочете уступитися без бою? А що ж тоді буде з іншими полками, котрим з вами не рівнятися!? Послухайте мойого голосу: не дайте себе осоромити перед усею Україною. Вдармо'тепер на ворога, поки він розділив свої сили. Коли його переборем — перемога буде за нами!