А як же бути з Чуйком? Попросити діда, щоб приїхав сюди? Кажуть, він ні до кого не їздить. Поранений ще на війні, не рухається з місця. Що ж їй робити?
Галка надумала таке. Знайшла чорний пакет, в якому колись одержувала в фотоательє їхній знімок з чоловіком (де цей нещасний п'яниця?), гарно вимила вранці гранчак, підставила його Чуйкові під долоню, потримала кілька хвилин, тоді щільно накрила чорним папером, обв'язала, закутала в хустку, обережно поставила в сумочку так, щоб не перекинувся, і побігла на ранкову електричку.
Тетерівський дід нездужав, нікого не приймав, але Галку прийняв, пам'ятаючи, як вона возила до нього льотчиків.
— Що з вами, дідусю? — стривожилася Галка. — Коли б я знала, то й не їхала. Горе мене погнало, в людей свята, а в мене…
— На мене не зважай, небого, — заспокоїв її дід, — у мене воно й не хворощі, а так — переживання… Отож бачиш, на Новий рік люди чарку п'ють, а я хоч і не п'ю, та за всіх своїх пацієнтів у мене ніби похмілля…
— Ой лишенько! Це ж у мене те саме. Лікарі в один голос: похмілля та похмілля в нього! А я бачу: не те, не похмілля. А що воно — не знаю…
Вона дістала склянку, поставила перед дідом, стала розкутувати. Дід заспокійливо усміхнувся.
— Не розмотуй, вже й так бачу. Бач, здогадалася. Ще ніхто так не здогадувався… Ну, та тобі ж їхати близько, скло ще не випустило духу, зберегло… Що я бачу? Здоровий буде твій — як його? Василь? — Василь, кажу, буде здоровий, і тепер він здоровий теж, усе в ньому світле і ясне, а що напало на нього? Напало те, що в нім живе й житиме, а що воно таке — не бачу. Темне, тяжке й страшне дуже бачу, а що саме — не розберу, бо не знаю, ніколи не зустрічав…
— Може, то від чорного паперу?
— Папір що? Чорний чи білий — однаково ж папір. А це, дівко, темніше за всі папери. От була в нас на фронті граната. Звалася так: граната Ф-1 з запалом Ковешникова. Ми її звали просто "фенькою". Ну, то, коли отой запал Ковешникова висмикнути і кинути "феньку", прилетить вона, для прикладу, тобі під ноги, і ти вже бачиш її і чуєш, як вона сичить і ось-ось шарахне й рознесе тебе на шмаття, а ні зарадити, ні порятуватися, ні зворухнутись не можеш. Отакий і твій Василь. Як висмикне якась сила з нього запал, тоді кінець!
— Що ж його робити? — прошепотіла Галка.
— Бережи його, дитино. Бережи його від самого себе, а себе бережи від нього, та й не тільки себе, а може, й цілий світ. Бо щось таке в ньому, щось таке… Спаси й помилуй!..
— Може, хоч трави якоїсь?
— Трави я тобі дам. Чом би не дати? Та не поможе ніяка трава. Він її й не прийме. І їжі не прийме. Не приймає ж?
— Ні.
— Ну, не біда. Воно йому без надобності. В нього свій харч. Для нас невидимий, а для нього сущий, так що ти не переймайся, небого. Скоро він стане на ноги. Коли хоч, то приїдьте до мене.
— Приїдемо, дідусю, неодмінно приїдемо!
— Це вже як воно покаже, оте темне…
Після дідових слів Галка вже й не вірила, що застане Чуйка живого. Електричка, мов навмисне, ледь повзла, довго стояла на зупинках, в Ірпені не було на вокзальній зупинці автобуса, Галка не стала ждати, майже побігла додому.
Чуйко лежав як лежав. Ні живий, ні мертвий, армійська бавовняна білизна (сорочка з трикутним великим вирізом — радянське солдатське "декольте", підштаники з поворозочками), руки по швах, підборіддя задерте, як на параді, і прекрасна голова, з якої треба ліпити пам'ятники.
Не роздягаючись, Галка стала обціловувати ту голову, груди, руки Чуйкові, плакала і цілувала, цілувала, плакала і задихалася від тривоги: як його вберегти, чим, якою силою?
17
В "Затишку" доктор Аля призначила день англійського джину з тоніком — напою, завдяки якому британські моряки захопили півсвіту, бо він пригальмовує всі пристрасті, і чоловік може плавати хоч цілий рік, забувши про природні бажання і пам'ятаючи тільки про кінцеву мету.
— Помилка наших комуністичних вождів, — лукаво позираючи поверх високої склянки на Оксану, засміялася доктор Аля. — Вони хотіли збудувати комунізм, а про джин не подбали. Дай радянським людям такий напій — вони перевернуть світ!
— Перевернули його й без джину, — зауважила Оксана, — і так перевернули, що тепер ніяка сила, мабуть, не зможе поставити на місце.
— Все ж, як фахівець, повинна вам сказати, що стимулятори грають неабияку роль. От хоч би взяти наших мужчин. Ми їх відпустили, сподіваючись, що вже за кілька годин почуємо від них втішні вісті… Але без відповідних стимуляторів, як бачите, сподівання наші не справдилися. Як ви вважаєте, чи не час потурбувати наших мужчин?
— Все тут у ваших руках, — знизала плечима Оксана.
— Ну коли так, — доктор Аля підняла праву руку, впіймала телефонну трубку, яка слухняно припливла на її виклик, замовила номер генерала Куща, засокоріла до свого невидимого співрозмовника: — Мій любий генерале, як ся маєте? Чим зможете втішити двох усамітнених жінок? Ах, все піднято на ноги? І це все через мене? Даруйте за клопіт… Розумію, все розумію… Але йдеться не про мою безпеку… В "Затишку" я невразлива… Йдеться про всіх вас… Ви все можете? Як це чудово і доблесно! Найдетальніші плани? І навіть нюанси? Непередбачені, але передбачені? Це щось просто фантастичне! Що, що? Прошу вас, повторіть. Щось з телефоном… Ви хочете… Можуть бути накладки? Що це таке? Ах, можуть перестаратися і… Ви хочете, щоб я? Точно визначити, хто справжній майор Чуйко, а хто несправжній? Але ж, мій любий генерале, в нас не було такої домовленості! Не було й не могло бути ніколи! Ви самі? Це вже говорить справжній генерал і справжній мужчина!.. Що, прошу? Коли ви його затримаєте, то?.. Майора Чуйка мені?.. До мене?.. Але ж, генерале!.. Хіба я просила про це? Я просила: затримати і… Ну, це вже ваша термінологія… Коли з бомби знято всі запобіжники, то… Не мені вас учити, мій любий генерале… Я жду тільки втішних вістей… Тільки вістей, і більше нічого… Ні, ні, зі мною зв'язатися ніхто не… Я сама… Це не підлягає обговоренню… Вітання вам від Оксани. Вона чудово проводить тут час! Чудово і плідно! Ми цілуємо вашу мужню голову, генерале!..
Тепер уже не було ні сумнівів, ні вагань. Оксана переконалася: доктор Аля хотіла вбити майора Чуйка! Але вбити не власними руками, а чужими, а самій байдуже, з холодним серцем відвернутися очима й плечима від того вбивства, а тоді нетерпляче очікувати, коли вб'ють і решту її нещасних піддослідних, її "контингенту", але знов щоб не вона, а хтось, а вона чистенька, вона завжди з ласкавим голосом, шовковим усміхом, вона доктор Аля — і більше нічого.