Шевченко заповідав нащадкам віру в Бога як найкоштовніший скарб життя, про який нагадується постійно в цілому "Кобзарі"; заповідав, знаючи, що від віри живої — спасіння: в цьому житті і той-бічному.
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Поклоняться всі язики
Вовіки і віки.
Злагодивши шкільний Буквар, Шевченко сам написав до нього повчення про віру Христову і подав разом з молитвами. Читаємо:
"Ширилось і ширилось святеє слово Христове, на опоганеній землі. Огнем і кров'ю людською очистилося, яко злато в горнилі, теє святеє Божеє слово, але своїм святим тихим, ясним світом, тоді ж осліпило очі людей поганих; найшлись лжеучителі і лжепророки. Тоді, 315 року по воплощенії сина Божія, в городі Нікеї зібрались пресвітери і єпископи, ревнителі святої Христової заповіді, і одностайне, однодушне написали Християнам символ віри".
"Беззаконіє і неправда вкрались знову в душу людськую, і Правдоучителі сховалися в дебрі і вертепи; побудували собі скити, келії, і святії монастирі; і в своєму святому пристанищі молилися Богу; і іноді подавали святеє правди слово беззаконним темним людям. Тоді, коло 372 року, в тихій своїй келії, озвався за слово Христове Едеський диякон Єфрем Сірін, і повчав людей і в Церкві і на улиці, яко заповідь Христову передав нам свою святую молитву".
Ці слова Шевченко написав незадовго до смерти, в кінці 1860 року, і вони мають значення його духовного заповіту для всіх молодих поколінь в Україні.
Отже, комуністи через Академію Наук і видавництва в Києві і всьому СРСР вчинили вражаючий фальш супроти "Кобзаря", розповсюдивши силу друків про нього, ніби про твір поета-безвір-ника.
Треба визволяти Шевченка з каторжної омани; розбивати бронзові накладки-міти, з яких зложено підмінну личину.
Ось — міт про Шевченка як поклінного школяра в "революційних демократів", Добролюбова і Чернишевського.
З численних прикладів візьмем характерний, видання Академії Наук СРСР: "Общественно-политические и философские взгляды Т. Г. Шенченко"; друковано в Москві 1954 року. Тут скрізь означення про поета: "солідаризуючись із Чєрнишєвським і вторячи йому"; "як Бєлінський, Чернишевський, Добролюбов, він (себто Шевченко)..."; для Шевченка від Чернишевського — "надхненна сила"; "ве личезний вплив", "теоретична зброя"; дружба з ним "помогла піднятися"; Шевченко "перетворює в життя" його "формулу", і т. п. Словом, наш Шевченко тільки слідоступ за плечима росіян — Добролюбова й Чернишевського. Чи ж так воно насправді?
Ану пригляньмося до бронзової вигадки! Коли народився Добролюбов? — 1836 року; а коли в світ вийшов "Кобзар" Тараса Шевченка? — 1840 року; і коли закінчена поема Шевченка "Гайдамаки", в якій цілком виразилися його погляди і на минувшину і на сучасність України? — 1841 року.
Скільки віку тоді було Добролюбову? — 4 чи 5 років; пішки ходив під стіл, на якому лежав "Кобзар" Тараса Шевченка.
Коли народився Чернишевський? — 1828 року. Скільки віку було йому, коли вийшов "Кобзар"? — 12 років; школярем сидів біля стола, на якому лежав Шевченків "Кобзар".
В 1845 році з'являються твори Шевченка, в яких всьому світові видно цілком зформований світогляд з концепцією філософською, історіософічною, мистецькою, соціяльною, релігійною: "Великий льох", "Іван Гус", "Кавказ", "І мертвим, і живим, і нена-рожденним", "Заповіт", "Псалми", "Холодний яр", "Наймичка", "Сліпий" та інші.
Скільки років було Добролюбову? — 9 років: міг читати ті твори, водячи пальцем і не розуміючи. Скільки років було тоді Чернишевському? — 17 років: міг читати і частинно ,трішечки розуміти концептивну сторону.
В 1847 році Шевченка заарештовано, суджено і вислано. Через десятиліття, в 1857 році, приходить наказ про звільнення. Наступного року, як записав Шевченко, "громоносний локомотив", зупинився в Петербурзі.
Чи поезія Шевченка в цей час співзвучна світоглядові затятого атеїста і противника християнства — Чернишевського?
Ні, якраз діяметрально протилежна! — про що й свідчать такі вершинні твори світової християнської поезії в XIX столітті, як "Неофіти", "Марія", "Еретик" та інші.
А потім? Теж — протилежна.
Читаймо "Молитву" Шевченка (1860 року), про яку Академія Наук УРСР проголосила, що там поет "пропаґує атеїзм".
Там благання до Бога: подати тільки "любов, сердечний рай", всім "братолюбіє" послати, щоб ми "любили правду на землі". Шевченко навіть поправляє вірші, видалюючи з наступних варіянтів почуття ненависти.
Треба тільки спинити зло і його творців, але не мстити з ненавистю і жорстокістю: це цілковита протилежність до ненависницької пропаганди "революційних демократів".
Бо Шевченко знав силу, безмежно більшу за всяку ненависть і помсту, чого Чернишевський, духово самоаасліплений і самонадіяний безвірник, хоч один з найвизначніших інтелектуалів свого століття і великий борець проти царщини, бачити не міг і через те зостався "величиною" переважно в російському революційно-атеїстичному мисленні. В той час, як Шевченко — постать всесвітня: в духовному розвитку християнського ЛЮДСТЕа він — ге-ніяльний речник і поет.
Міт про "школярство" Шевченка в російських безвірників розвіється сам.
Була докорінна різниця і в поглядах на революційну боротьбу, приблизно — така, як між со-вєтським і американським ставленням до переможених німців: 1945 року.
Американці повели на суд головних німецьких "творців зла"; суд покарав їх; а решту, тільки виконавців, відпущено, хай денацифікуються в німецьких закладах.
Совітчики ж тоді залили кров'ю Східню Німеччину, хапаючи і вбиваючи без числа, винних і невинних, тільки з ненависти. Масові ґвалтування жінок, грабунки, насильства, мучення, морди заповнювали життя. Навіть була вимога з Москви до альянтів: вистріляти все вище офіцерство Німеччини; але альянти не згодились.
Приблизно так різняться погляди Шевченка і Чернишевського з його послідовниками. Поет кликав тільки до того, щоб головних "творців зла", "царів-кривавих шинкарів", покарати, "без всякого лихого лиха", нехай осудять їх "немудрі" і "до ката поведуть". Обвинуватить народ і він повинен в час тріюмфу виявити, на думку Шевченка, найвищу велич моральної перемоги: простити! Досить стримати зло і очистити світ від нього. Кара має відбутися враз, без проповіді злоби, ненависництва, озвіріння. Тоді негайно втишити життя; знайти мир; згасити всяку ненависть у громаді, мов добрій сім'ї: між дітьми Божими, між братами, — спинити соціяльну ворожнечу, що її планували і сіяли систематично, з теоретичними підставами, Чєрни-шевський і потім його приклонники, ленінці.