І, дочекавшись рейсового автобуса, робот Вася проворно, попереду молодиць із клунками, шаснув до салона, й індикатори його в передчутті майбутньої великої втіхи кліпали всіма барвами сонячного спектра. "Ну,— міркував робот Вася,— коли той гіпнотизер не захоче обернути мене на пляшку української з перцем, то бодай на кухоль свіжого "Жигулівського" пива з шапкою піни!" Над антеною, що вмикалась і вимикалась, кепка-восьмиклинка на голові в робота Васі злітала й сідала, нагадуючи метушливе крило, що від нетерплячки хоче летіти попереду самої птиці...
Наспіла пора попрощатись і нам із роботом Васею, то більше, що автобус рушив, відвозячи в далину це складне кібернетичне диво. Звісно, шкода розлучатись, однак розлука іноді буває не менш приємна, ніж зустріч. Усім нам колись доведеться розлучитись, на жаль... Не знаємо, чи здибався робот Вася з мандрівним гіпнотизером, не знаємо, обернуто його на пляшку української з перцем чи на кухоль свіжого "Жигулівського" пива з розкішною шапкою піни над вінцями. Оце незнання, як і недомовленість, іноді надають несподіваного аромату розповіді, й хоч автор не гіпнотизер, та давайте спільно вдамо (не приховуючи іронічного усміху тямковитих очей), що саме такого ефекту й досягнуто, коли мовиться про дальшу долю робота Васі.
Хоча самовільна втеча Васі з колгоспу "Барвінок" і знаменна, і закономірна: адже на свій пост повернувся з заокеанських мандрів сам старший куди пошлють. І ніякий робот Вася не здатен замінити Хому, для якого робити — мов із гори котитись, і легіони кібернетичних чудес у близькому майбутньому не замінять таке чудо, як людина, котра, ходячи ревно коло землі, натерла трудові мозолі навіть на сумлінні, навіть на любові до цієї землі!
З корабля, як то мовиться, Хома подався не на бал, а з корабля "Аерофлоту" гайнув на тваринницьку ферму колгоспу.
Й коли сюди поприходили припізнілі після сеансу колективного гіпнозу фуражири, доярки, телятниці, вони нітрохи не здивувались, що худоба напоєна й нагодована, доглянута й сита. Нітрохи не здивувались, що Хома вже, поки вони покотом спали, повернувся з далекої Америки. Не здивувались, що зі згрелями в руках зустрічає їх на фермі. Так мало бути, так і є. Подумаєш, Америка! Колись до Великого Вербчого було важче дістатись, ніж тепер за океан. Подумаєш, здибався з радником президента! Ти спробуй зустрінься із своїм сусідом, який рік тому позичив у тебе тисячу карбованців на будівництво хати: храмину зведено, сусід там живе із жінкою та дітьми, а самого не видно, мов крізь землю в Америку провалився.
Дехто вітався з Хомою, а дехто й мовчки проходив мимо, наче вже бачилися сьогодні й недавно розійшлись. Але всі дивувалися зі святкового одягу грибка маслючка, з того одягу, якому немає зносу ні вдома, ні за океаном. Дивувались, мабуть, тому, що тут була ферма, а не господа спекулянтки й пройдисвітки Одарки Дармограїхи, тут був новітній тваринницький комплекс, а не літня резиденція радника президента, отже, слід зодягатись так, як до роботи.
Гомоніли про всяку всячину. Чи про тих пристойних, де поставиш — стоятимуть. І про те, що всі Мини з глини, і про якусь чудасію з нашого Федосія, й про Адамові літа з починку світа. А також про те, що не було в зайця хвоста й не буде, що когось там женили дрючком коло хати, що хтось там не співає басом, а тільки басом дивиться.
А пригадайте, як готувались до зустрічі Хоми! Які промови тренували, яку наочну агітацію оформляли, як м’язи для спортивного свята гартували! І все те—наче рукою зняло. Якби хтось розказав, то автор не повірив би, й ви також не повірили б, а тут своїми очима бачили, тут самі маємо розказувати про цю дивовижу, хай інші нам не вірять.
А в усьому, либонь, винуватий отой маг заїжджий, що давав сеанс колективного гіпнозу в колгоспі "Барвінок". Добре, що пропав безслідно, як гнила колода, а якби не пропав, а якби й далі чудеса свої творив? Бач, приспав усіх! Бачте, всенародне свято зустрічання Хоми з-за океану перетворив на трудовий будень. Ще настане час, коли Яблунівці не простять собі такого повального гаволовства, ще колись зрозуміють, що гіпнотизер той заїжджий обідрав їхню радість, мов Сидорову козу, що облупив їхнє щастя, як кат Микиту. Але ж самі Яблунівці, звісно, й трохи не винуваті, бо ще не навчились боротися з магнетичною силою гіпнозу.
Старший куди пошлють порався на фермі, прислухаючись до балачок, ні про що не розпитуючи і все менше дивуючись. А далі й собі прилучився до спільної балачки. Мовляв, віз у лісі, а хомут за лісом у болоті, а коняка — чорти її знають де, як же поїхати по солому?..
Трудовий солодкий піт заливав Хомі очі, геть розмиваючи образ далекої Америки.
РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ,
де змальовано зустріч Хоми з рідною жінкою Мартохою
Мартоху чули не тільки на кутку, а й по всій Яблунівці — і де тільки вона вміє слів назбирати ягідка по ягідці, що одне від одного гіркіше? Інша жінка раділа б, що чоловік нарешті повернувся додому, а цю якийсь гедзь укусив. Очі її стали недобрі, наче вони звикли в темряву дивитись, а від світла кривитись, і здавалось, що їх уже не виправить ні заступ, ні лопата. Хтось чужий, на Мартоху дивлячись, подумав би: "Еге, бійся цапа спереду, коня ззаду, а отакої яблунівської молодиці навкруги". Хтось чужий подумав би, тільки не Хома, який не боявся рідної жінки Мартохи ні спереду, ні ззаду, ні навкруги, бо з усіх боків мав до неї підхід. Але ось тепер, повернувшись із-за океану, грибок маслючок шукав цей підхід, тільки ніяк не міг знайти: загубився — й кінці в воду чи ще яка холера.
Отож Мартоху чула вся Яблунівка, гадаючи: "І чому вона кричить, як на батька, наче її за воло вхопили, наче найнялась? Ото якби Хома їй сказав, як ножичком відрізав, то не верещала б, як дідько. Ну, з’їздив чоловік до Америки —— з ким не буває? Ну, може, перехилив чарчину з товстосумом — у наш час усі п’ють. Ну, може, там глянув на заокеанську секс-бомбу, але ж чоловік не янгол, щоб не согрішити, й не чорт, щоб не покаятись!"
Мартоха лихою іскрою прискала з сіней до хати, з хати до сіней, а то до музею імені Хо Хо Прищепи, то до погреба, то до хліва, то на город. І Хома скрізь бігав за нею, мов місяць за сонцем, усе благав заспокоїтись і втихомиритись, а Мартоха ще дужче розпалювалась, наче всю її доброту, лагідність і поступливість п’явки випили.