Сергій заперечливо схитнув головою.
На підлозі постелив би в куточку.
С е р г і й. Та що ти...
Старий. Що полагодити — я можу. Я ж сільський, усе вмію.
С е р г і й. Ні, батьку, не потрібен.
С т а р и й. То хоч так пусти пожити, я й документа зоставлю, ти мене не бійся. Соромно із сином рідним судитися. Та й хто нас розсудить — Бог тільки. Я й до ордена за героїзм був представлений...
Мовчить Сергій.
Ех, жила б моя... А вже нема...
Сергій (весь співчуття). Ех, батю, батю...
Старий. Що ж мені, на вулиці життя своє кінчати?
Сергій (хутко дістає з кишені гроші). На ось, візьми.
Байдуже сидить Старий.
Візьми, візьми. (Вкладає гроші Старому в руку.) Згодяться. На ще. Ось. (Гарячково сягнув рукою до однієї кишені, до другої, вийняв гаманець.) Ось іще. В мене зайві. Я... Мені премію дали. Державну. За ударну працю. Візьми, батьку. (Знову вкладає все, що нашпортив по кишенях, Старому в кулак.)
Старий. Жити ж як?
Гроші з розтуленої його руки падають на землю
С е р г і й. Ех, батю, взяв би я тебе...
Старий. Жити як?
Розчиняються вхідні двері, і з дому виходять Борис і Світлана.
Світлана. Вирвалися нарешті. На свіже повітря.
Сергій (миттю схоплюється на ноги). Іди, батю, швидко. Потім прийдеш. (Спішить їм навстріч.)
Але відстань між ґанком і лавкою мізерна — Борис уже помітив
Старого і йде до нього. За інерцією подалася за ним і Світлана.
Борис (побачив гроші. До Сергія.) О, це ти надумав сіяти? Як Буратіно? Використовуючи старовинні рецепти місцевих жителів? Добридень, папашо! Повний достаток, так?
Старий (побачив Світлану. До Сергія.) І хазяйка твоя тут. (До Світлани.) Скажи ти йому — нехай мене візьме, га? Хоч на час.
Борис (весело). Куди візьме, і чому хазяйка ця саме його, а не, скажімо, моя?
С т а р и й. Та пожити трохи...
Б о р и с. Он як! Ну, а хазяйка?
С т а р и й. Та ми ж знайомі.
Сергій. Слухай, діду, ти своє випив — іди спи.
Борис. Стривай-стривай, Серьожо. То коли ви з хазяйкою познайомились?
Сергій. Діду!
Старий (сприймає це застереження по-своєму, задкує). Іду, йду вже... (До Бориса.) Ну то... Вони ж узимку приїздили. Тоді і... У березні тобто. Ще сніг лежав.
Борис. Удвох, так?
С т а р и й. А навіщо їм іще хто? Звичайно. Машиною.
Борис (до Сергія. Так само весело). Це коли я у Вільнюсі був, так? (До Світлани.) Я не помилився, мила?
С е р г і й. Та що ти слухаєш! Кого ти слухаєш! (До Старого.) Провокатор!
Борис. Ключики взяв, так? Поживу-побуду? Це зворушливо.
Старий. Ну, я піду, виходить... (Іде.)
Сергій. Ну, Борю, ну... Чого ти справді! Ну, заїхали на часинку, взяли пляшечку шампанського. Тебе згадали...
Борис. Згадали — і добре. Що може бути дорожче за пам'ять! Навіть у той день ви пам'ятали про мене. Це приємно. Збирай, Серьожо, свої речі разом із дамочкою і...
Сергій (вже в іншому гуморі). Не треба переживати. Таке трапляється. І часто. (Йде в дім.)
Б о р и с. То кажеш — скучала?
Світлана. Я ж тебе просила — не їдь, не їдь туди. Яке тобі діло до твоєї колишньої дружини!
Б о р и с. І нехай з неї знущається та сволота?
Світлана. Але ж я зоставалась сама!
Б о р и с. То тебе й на день не можна залишити саму?
С в і т л а н а. Не тоді, не тоді. Я ж тебе просила... Мені було погано.
Б о р и с. А потім стало добре?
Світлана. Ще гірше. Але ж ми тоді тільки починали. В нас іще нічого не було... Нічого, що було потім...
Борис. Усе в нас було.
С в і т л а н а. Ні, не те. Я не те маю на увазі. Те, що ми відчули одне одного і помчали одне одному назустріч... Адже покохала я тебе вже згодом. І коли ти сказав, що їдеш до неї... Я ж просила!
Борис (стомлено). Збирайся. Час їхати.
І коли Світлана зайшла в дім, Борис зіщулився, обхопив плечі руками, постояв, утупившись у простір перед собою, не знаючи, що діяти. А тоді зайшов до приміщення. Там щебетала Лідія Андріївна.
Лідія Андріївна (сервірує чайний стіл). А ми зараз чайку... Саме добре — вечір, на вулиці вже прохолодно, а ми сидимо, чай п'ємо. (Засміялась.) Як вдома у нас. Добре. А взимку взагалі чудесно. Мороз, вікна у візерунках... 1 чай. Тетянка вчиться. І нехай. Досить. Нагулялась уже сьогодні. Хай вивчить що-небудь. Сідайте, Серьоженько. А Світлана де? Світлана! А Боря? (До Бориса.) Ось і ти. Де ж ти ходиш?
З кімнати Бориса вийшла, — сумка через плече — Світлана.
Спускається в хол.
А сумка навіщо? Ну, та Бог із нею. Все готово. Сідаємо?
Світлана порівнялася з Сергієм, спинилась.
Борис (дивиться на них). Нічого парочка. Сідати перед дорогою не варто. Сподіваюсь вас тут більше не бачити.
Лідія Андріївна. Що ти таке!..
Борис. Лідіє Андріївно!
Сергій. Справи, Лідіє Андріївно. Терміново викликають в агентство "Новини". Ніяк не можуть без мене з останнім випуском упоратись. (До Бориса.) А може, роздумаєшся?
Борис. Прошу тебе...
С е р г і й. Як же ти без мене? Ні станції техобслуговування, ані квитків у першому ряду...
Борис. Слухай...
Сергій. Навіть у сауну місяць черги чекатимеш.
Б о р и с. Я тебе зараз!..
С е р г і й. Тихше, тихше. Ти, сподіваюсь, не забув про моє захоплення фізичними вправами? Позбав мене потреби демонструвати больові прийоми.
Б о р и с. Ти п'яний і огидний.
Сергій. Ти, здається, за гріх це ніколи не вважав. О, а щодо "п'яний" — можуть стрітися патрулі, а я трохи витратився. Позич червінця — у права вкласти.
Борис. Витратився на благодіяння?
С е р г і й (з пафосом). В тобі немає нічого святого.
Борис кладе на стіл десять карбованців. Сергій акуратно дістає з бічної кишені права, нарочито дбайливо розкриває їх, делікатно бере зі столу гроші і вкладає у права.
Поверну при оказії. Лідіє Андріївно, було приємно познайомитись, сподіваюся — взаємно. Честь маю, даруйте, що без шкандалю. (Вклоняється, стукнувши підборами. Згадав. Повернувся.) А щодо учениці до мене — подумайте. Я Таню прийму. (Вийшов.)
Не в змозі мовити й слова стоїть Лідія Андріївна.
Світлана. Борю, мені необхідно сказати тобі... Лідіє Андріївно...
Борис. Лідіє Андріївно, прошу вас, залиштеся.
Лідія Андріївна приголомшено киває.
Світлана. Борю, адже це все ти. Я ніколи б... Ця твоя дурна м'якість, нерішучість. Твоя повсякчасна неспроможність — від неї ж збожеволіти можна. Хоч чого-небудь ти домігся сам? Хоч щось ти спромігся подолати? Ці твої ідіотські проблеми, котрі можна вирішити за півсекунди. Я вже стомилась...