Найперше Карапетьян, перед тим як почати оповідати фрагменти, натоптав свою люльку (чудо тюремного мистецтва, зроблене з процідженого хліба, тертої цегли і паленої гуми) в формі чорта-Мефістофеля, до речі в профіль дуже подібного до самого Карапетьяна, — натоптав її махоркою, припалив у інженера Н, а тоді затягнувся, пустив хмару диму й, дивлячись на інженера, з безподібною щирістю й простотою душевною промовив:
— Карошій тюрма ті пастроїл... Карошій... Спасіба, брат…
Помовчав. А тоді обернув лице до рудого аматора аеродромів:
— А ти маєш бальшой вуха — так добре слухай. Следоватиль спитає, а ти й не будеш знати, що Карапетьян казав, і пропали твої вуха— одірве начальник разом з твоєю карошей башкой...
Сміх. Карапетьян помовчав після такого вступу, а тоді почав оповідати свої фрагменти, нанизуючи їх на барвистий разок мальовниче й опукло, як колись його прапрабабуся — перська Шехеразада свої фантастичні новели "Тисяча й однієї ночі". Говорив він таким барвистим і оригінальним діалектом, який, на жаль, годі відтворити будь-якою іншою мовою. Звичайний же переказ — то лише тінь їхня бліда.
...І от побликав того дурного Аслана товариш слідчий та й каже:
— Піп твій сволоч, усіх вірмен завербував. Що ти на це скажеш? Аслан мнеться. Сказати "правда" — зле. Сказати "неправда" — також зле. А знає, що піп "таки да", всіх завербував по списку, який йому дав слідчий, всіх підписав, ще й благословив — "належать до контрреволюційної, терористичної, диверсійної, шпигунської, воєнно-повстанської організації". Але сказати це — по-перше —-від Бога гріх і страшно, а по-друге — за свою шкіру знов-таки страшно, а в-третіх — слідчого страшно, бо він тоді почне бити, щоб признавався за себе і за всіх інших... А що признаєшся? — коли піп за всіх "признався". А слідчий насідає: "Що ти на це скажеш?!" Цебто про попа.
Думає, думає Аслан і нічого не може придумати. А слідчий напосідає. Бо йому треба знати, чи належав Аслан до контрреволюційної організації і що робив. Цілий день думав Аслан, сидячи на ріжечку стільця та все падаючи з нього, коли слідчий торкався "пальцем" до його бідної голови: "Ну, ти будеш говорити?" Нарешті Аслан не витримав і звомпив: — "Я буду говорити!"
— Говори! — сказав слідчий.
— Що ж, — сказав Аслан, зітхнувши, — пиши, гражданин слєдоватиль!.. Піп наш, він — як той бідний Карапет. Як ти його призначив генералом над усіма шпійонами — то йому зле. А як ми його скинемо з генерала, то йому буде ще гірше... Пиши, що все правда і що я — теж контрреволюціонер"
І питається тоді слідчий в того дурного Аслана, в того чесного чистія черевиків, що не завжди міг розібрати, де ж черевик правий, а де лівий:
— От ти кажеш, що ти був контрреволюціонером. Що ж ти брешеш?!
— Єй-богу, правда! І врагом народа був! Був!
— Добре. Раз так, тоді говори, що ж ти робив?.. Ти говорив я буду писати, а ти тоді підпишеш.
— Так я ж не вмію писати...
— Нічого, я тобі я-ак дам! то ти тоді зразу підпишеш, хоч і не вмієш.
— Підпишу, підпишу, гражданин...
— Отож... А тепер говори, що ти робив.
Бідний Аслан думає, тяжко думає, аж піт йому з лоба виступає, і не може збагнути, чого ж той слідчий від нього хоче. Нарешті зітхає:
— Нічого я не робив. Я був контрреволюціонером. І врагом народа теж був...
Слідчий б’є бідного Аслана по карку прес-пап’є і кричить:
— Що ж ти крутиш, фашистська ти шкуро! Ти думаєш, ми не знаємо. Але нам треба, щоб ти сам признався чесно... Ти совєтську власть любиш?
— Любим, любим, гражданин дорогий...
— Отож!.. Так докажи! Ти признався, що ти був контрреволюціонером і врагом народа, а тепер же признавайся до кінця, що ти робив, як ти хотів валити совєтський лад і партію, як ти шпійонив, як ти продавав совєтську власть оптом і в розницю, як ти діяв разом з фашистами... Говори!! признавайся!..
— Признаюсь.
— В чому?
— Що продавав совєцьку власть. Був фашистом. Контрреволюціонером. Врагом... Все, як ти сказав. Все правда. Пиши — все правда.
— Ти мені тут очей не замилюй! "Правда". Нащо мені така твоя правда?.. — слідчий страшенно злоститься, тупотить ногами, аж піниться. Карапетьян показує, як саме той слідчий злоститься та піниться.
— Ти мені говори, що ти робив? І як ти робив?!
— Харашо робим...
Аслан, дурний, бідолашний Аслан, чистій черевиків, що завжди вірив усім на слово, що, крім чистіння черевиків, взагалі більше в світі нічого не вмів, а в фінінспектора "розписувався" прикладанням свого вузлуватого пальця, вмоченого в чорнило, не знав, чого слідчий він нього хоче.
А слідчий вимагає — що ти робив?
Ні, не знає Аслан, що саме він робив і що взагалі мусив робити путній контрреволюціонер. Тоді слідчий лупить Аслана щосили по карку, добре лупить, і відправляє до камери:
— Йди й подумай.
Аслан думає. В камері. Ні, він не думає, він плаче, а товариші,— веселі його земляки, одчайдушні штукарі й "‘контрреволюціонери" з ласки божої — за нього думають, вони його повчають, рятуючи, що має робити путній контрреволюціонер, що має робити затятий "враг народа", отже, має робити Аслан, щоби слідчий його дуже не бив уже... Підучившись, радісний Аслан проситься на допит — сам проситься, щоб якось уже кінчати ту справу швидше, щоб уже раз, зажмуривши очі, перепливти через ту страшну Лету тяжкого іспиту до радісного берега забуття й спокою.
--— Ну, надумав? — питає слідчий.
— Все надумав, товариш дорогий! Хочем признаватись...
— Давай. Та тільки не бреши, гляди, черезчур.
— Ну, навіщо ж через "чур", все буде правда. Пиши — я, Аслан, контрреволюціонер і враг народа...
— Це вже я чув... — слідчий береться за прес-пап’є...
— Стрівай-стрівай! — злякано квапиться Аслан. — Стрівай, а то забуду й тоді все, брат, пропало... Пиши: я робив повстання проти совєтської влади! Еге ж. Твої черевики швидко порвались? І твого начальника черевики теж швидко порвались! І в робочого класу черевики дуже швидко порвались?! Ага?! Отож. То я їх чистив таким мазьом... знарошне таким мазьом, щоб швидко рвались. Контрреволюційним мазьом...
Слідчий — кулак з довбню, голова з горіх, вчорашній футболіст, ударно покликаний в "органи" (Карапетьян показує образно, який саме кулак, а яка голова в того футболіста-слідчого) — тріумфує. Аслан перевищує всі його сподівання. Він все те пише й переконується під впливом Асланової залізної логіки, що він напав на цілий скарб, на контрреволюційну, диверсійну організацію, яка може забезпечити йому блискучу кар’єру в "органах". Аслан розповідає, як то він чистив геніально черевики пролетаріатові, як вони дерлися від отруйної мазі, як той пролетаріат лає совєтську владу, партію й самого Сталіна і хоче ту владу повалити, а все через одного чистія, фашиста й контрреволюціонера, Аслана... Аслан розповідає, а слідчий пише, аж-но піт йому виступає, сопе, прикусує язика й пише. Аслан кінчає свою розповідь клятвою, що він кається щиросердно й що більше не буде вже, і з полегкістю зітхає — нарешті йому дадуть спокій, напевно.