Я виліз із своєї засідки і понюхав вталений сніг, де лежав Павло Витріщак. Сніг пах тютюном.
Тоді я понюхав і перенюхав усі їхні сліди — і сліди пахли тютюном. І навіть груша, яка ніколи не курила, і крапелини дощу, всі пахли тютюном — чортів як не було.
— Притрусили!!!
І раптом все засвітилося білим, білішим за сніг і Сон, білішим від павутиння і синього молока: зацвів бабин знак!
Я вже про нього й забув, про той знак, але він так біло подав свій голос, що й у річчиних сірих очах заспівали срібні солов'ї!
То цвіла мені груша на останньому цвіті зими. Іній плакав на ній попід теплим дощем, і я побіг до дверей хати баби Тимохтеїхи.
Вони сиділи усі семеро за столом, і швидкорука, весела баба Тимохтеїха поралася біля газової плити.
— Усе на світі парне. От візьмімо для прикладу історію, — говорив мій учитель Панас Андрійович, квартирант, нежонатий, у синьому галіфе і хромових чоботях.
— Ні, от ви нам цього не говоріть! — заспівав Іван Козоріз.
— Так, та не так! — твердо сказав Павло Витріщак. — Але, Панасе Андрійовичу, вчителю наших шибеників, говоріть!
Панас Андрійович встали, взяли чарку і нежонатим голосом сказали:
— Усе воно зноситься: і зима, і весна, і наша одежа з усім, і навіть з куфайками, але все на світі парне. От візьмемо, приміром, любов. Кого вона собі игукас у світі? Шукає пари! Любов шукає любові. А добро? Добро шукас добра. А птиця, приміром, яка, ну, от ведмідь? Чи навіть чорт у цю пору, як ми?.. Все на світі шукає добра і любові...
У мене похололи зі страху вуха й ніс, бо хоча десь в глибині душі я ще і вагався у їхньому походженні, ну, думав, з колгоспних пізніх зборів ідуть із контори, що по той бік річки від нас, — то тепер сумніви мої тільки гавкнули!
— Так! — сказав сам Павло Витріщак.
Але мені стало від того не легше, бо вже цілий тиждень я ходжу до школи тільки про батькове око, а насправді заходжу і просиджую дні у хаті баби Тимохтеїхи під її веселі і страшні теревені. Увечері дивлюсь у вікно, і, як усі йдуть зі школи додому, вибігаю і я, святий-непогрішний.
Цього ж вечора під солодкі теревені баби Тимохтеїхи я незчувся та й заснув на її скрині у кутку під образами.
І так я сплю досі, і не знаю, що воно буде сьогодні вранці мені удома, від батька і від учителя в школі, та й взагалі що воно буде з мене надалі...
Тому зараз мені не до скрині, і я розповім вам про неї, коли все втихомириться. Розповім іншим разом.