— Amen [144], — закінчив Котьє.
— Вельмишановний метре, — не вгавав Туранжо, — я радію душею, що бачу вас таким непохитним у вірі. Але невже, бувши великим ученим, ви дійшли до того, що перестали вірити в науку?
— Ні, — відповів архідиякон, схопивши кума Туранжо за руку, і живий вогонь спалахнув у його потьмянілих очах. — Ні, я не відкидаю науки. Бо ж на те я, впиваючись пазурами в землю, так довго повз на животі крізь незліченні розгалуження цієї печери, щоб далеко поперед себе, в кінці темного проходу, помітити світло полум'я, щось ясне, напевне відблиск тієї сліпучої головної лабораторії, де всі терпеливі й мудрі знаходять бога.
— Але, зрештою, — перебив Туранжо, — що ви вважаєте справжнім і незаперечним?
— Алхімію. Котьє аж скрикнув:
— Пробачте, дом Клоде, алхімія, безперечно, має свою цінність, але навіщо нехтувати медициною і астрологією?
— Ваша наука про людину — ніщо! Ваша наука про небо — ніщо! — владно промовив архідиякон.
— Це все одно, що одним махом покінчити з Епідавром і Халдеєю, — ¦ глузуючи, зауважив медик.
— Послухайте, месіре Жак. Кажу щиро. Я не медик короля, і їх величність не подарували мені Дедалівського саду, щоб з нього я спостерігав сузір'я. Не гнівайтесь і вислухайте мене. Я не кажу про медицину, яка є цілком безглуздою, але скажіть, які істини добули ви з астрології? Перелічіть мені достоїнства вертикального бустрофедона, відкриття, зроблені за допомогою чисел зіруф і зефірот.
— Ви, може, почнете заперечувати симпатичну силу клавікули і те, що від неї веде свій початок уся кабалістика?
— Помилковий погляд, месіре Жак! Жодна з ваших формул не дає позитивних наслідків. А тим часом в алхімії є справжні відкриття. Чи станете ви заперечувати такі факти: лід, що пролежав тисячоліття в надрах землі, перетворюється на гірський кришталь; свинець є прабатьком усіх металів (бо золото не метал, золото — світло). Отож для свинцю досить чотирьох періодів, по двісті років кожен, щоб поступово перетворитися на червоний миш'як, з червоного миш'яка — на олово, з олова — на срібло. Це хіба не факти? Але вірити в клавікулу, в лінію долі та в зорі так само смішно, як заодно з жителями Китаю вірити, що іволга перетворюється на крота, а хлібні зернята на золотих рибок!
— Я вивчав герметику, — вигукнув Котьє, — і тверджу!.. Запальний архідиякон не дав йому докінчити.
— А я вивчав медицину, астрологію і герметику. Але тільки в цьому криється правда (і, кажучи це, він узяв із скриньки колбу, наповнену тим порошком, про який ми вже згадували), тільки тут міститься світло! Гіппократ — омана, Уранія — омана, Гермес — ось де мисль. Золото — це сонце, уміти робити золото, це — бути рівним богові. Ось єдина наука. Я вивчив медицину й астрологію до самих глибин і кажу вам: все це ніщо! Ніщо! Тіло людське — річ незбагненна; світила — річ незбагненна!
І він величним і натхненним рухом відкинувся на спинку крісла. Кум Туранжо мовчки дивився на нього. Котьє вимушено посміхався, непомітно знизував плечима і стиха повторював: "Безумець!"
— А ваша чудесна мета? — раптом заговорив кум Туранжо. — Ви до-сягли її? Ви зробили золото?
— Коли б я його зробив, — повільно й чітко, немов зважуючи кожне слово, відповів архідиякон, — то короля Франції звали б Клодом, а не Людовіком.
Кум Туранжо насупив брови.
— Та що це я кажу? — вів далі з погордливою посмішкою дом Клод. — Що для мене трон Франції, коли я мав би змогу відновити Східну імперію!
— Щасти вам боже! — сказав Туранжо.
— Ох, нещасний безумець! — промимрив Котьє. Архідиякон проказав, немов розмовляючи сам з собою:
— Та ні, я ще тільки повзаю; обдряпую собі лице й коліна об гостре каміння підземних ходів. Я поки що передбачаю, але ще не бачу! Не читаю, а тільки розбираю по складах!
— А коли навчитеся читати, то зробите золото? — спитав кум Туранжо.
— Хто ж у цьому сумнівається? — вигукнув архідиякон.
— У такому разі, — богородиця свідком, як мені потрібні гроші, — і я б дуже хотів навчитися читати по ваших книгах. Скажіть, вельмишанований метре, ваша наука часом не ворожа і не противна пречистій діві?
На це питання дом Клод відповів з гордовитим спокоєм:
— А кому ж я служу як архідиякон?
— Це правда, метре. Отже, чи не були б ви такі ласкаві посвятити мене в таємниці вашої науки? Навчіть мене читати по складах за вами.
Клод прибрав величну позу, немов якийсь первосвященик Самуїл.
— Старче, щоб пуститися в мандри через цей таємничий світ, треба мати перед собою значно більше років, яких у вас уже немає. Ваша голова вже давно посивіла, а з цієї печери виходять сиві, а входять до неї тільки з чорним волоссям. Наука й сама чудово вміє знебарвити, зсушити і покласти борозни на людські обличчя й не потребує, щоб старість приносила їй свої, вже зморшкуваті лиця. Якщо ви у ваші роки все ж маєте тверде бажання стати учнем і вивчати небезпечну азбуку мудреців, гаразд, приходьте до мене, я спробую. Я не примушу вас, немічного старого, вивчати ні усипальні пірамід, про які згадує стародавній Геродот, ні цегляної вежі Вавілона, ні велетенського, з білого мармуру, святилища індійського храму в Еклінзі. Я так само, як і ви, не бачив халдейських кам'яних споруд, що відтворюють священну форму Сікри [145], ні зруйнованого храму Со-ломона, ні розбитої кам'яної брами з гробниці ізраїльських царів. Ми задовольнимося уривками з книги Гермеса, що є у нас. Я поясню вам значення статуї святого Христофора, символи сівача та двох ангелів порталу Святої Каплиці, з яких один занурив свою долоню в чашу, а другий — сховав свою в хмарі…
Саме в цю хвилину Жак Котьє, який спочатку був спантеличений палкими словами архідиякона, тепер, відчувши новий приплив сил, перебив його тріумфуючим тоном ученого, що виправляє помилку свого колеги:
— Erras, amice Claudi [146]. Символ — не число. Ви помилково вважаєте Орфея за Гермеса.
— Це ви помиляєтесь, — поважно відповів архідиякон. — Дедал — це підмурок, Орфей — стіни, Гермес — будівля в цілому. Отож, — провадив він далі, звертаючись до Туранжо, — ви прийдете, коли забажаєте. Я покажу вам крихточки золота, що осіли на дні тигля Ніколя Фламеля, і ви порівняєте їх із золотом Гійома Паризького. Я відкрию вам таємничі властивості грецького слова peristera [147]. Але насамперед я навчу читати одну по одній мармурові літери алфавіту, гранітні сторінки великої книги. Від порталу єпископа Гійома і від Сен-Жан-ле-Рон ми пройдемо до Святої Каплиці, а потім до будиночка Ніколя Фламеля на вулиці Маріво, до його могили на цвинтарі Невинних, до двох його госпіталів на вулиці Мон-морансі. Я навчу вас розбирати ієрогліфи, якими вкриті чотири великі залізні решітки на Залізній вулиці та на порталі шпиталю Сен-Жерве. Ми разом поступово розберемося також у тому, про що розповідають фасади церков Сен-Ком, Сен-Женев'єв-дез-Ардан, Сен-Мартен, Сен-Жак-де-ла-Бушрі…