В 1832 році на іванівський ярмарок в Кременчуці, на майдані, збилось чимало народу біля кобзаря. Я підійшов і став прислухуваться. Сліпенький співав про зруйнування коша, і так подібно до оповідання, що я, давши кобзареві карбованця, зазвав його до себе на кватиру і списав ті вірші. От вони.
Гей, із-за зеленого гаю
Червоне сонечко зійшло.
Гей, з московського краю
Велике військо прийшло.
Червоне сонечко
Високо вже стоїть,
Дивиться батько в оконечко
Та й каже: "Дітки, що будемо робить?
Ось перед нами
Царицине військо стоїть,
Чи не за нами,
Щоб йшли татар к чортам гонить?"
"Ой батьку, щось воно не те!
Чого сі гармати горлом в вічі стоять?
Треба, батьку, спитати,
Чого вони од нас хотять?"
Ой провідали запорожці,
Що Нечоса Текелю послав
Щоб нас з старшиною
І всю славну Січ зруйнував.
Був же той день
Великі зелені свята,
О, бодай же твоя, Нечосо,
З того часу душа проклята!
"Гей, діти, запорожці,
Що будемо чинити?
Москаль кличе в гості,
Будемо чи ні йому голову хилити?
Як будемо Його зустрічати:
Чи з хлібом-солею,
Чи війну об’являти,
Чи йти до його доброю волею?"
Одні кажуть: "Мир лучче всього".
А сі: "Нехай нам випалять очі,
То й пропадемо аж до одного".
– "Ніколи сього не буде,
Щоб ми оддали Січ-мати,
Поки що світ-сонця
Будем Січ нашу рятувати!"
"Бога бійтеся, діти! –
Каже панотець архімандрит, –
Що ви хочете робити?
Прокляті будете із роду в рід.
Ви, діти – християни,
І підіймаєте руки на братів?
Не робіть в своєму серцю рани.
Щоб милосердний бог вас простив,
От вам хрест божий.
На його ви положіться,
І совіт мій вам гожий,
Ні в чім, діти, не журіться".
"Ну, панотче, по-твоєму нехай, –
Послухають тебе запорожці;
Бери, Петре, хліб та сіль
Та й ходім до Текеля в гості.
Ну, батьку, господи поможи,
Пошли нам добрий час!
Хліб, батьку, положи,
Та й говори за нас.
Бо війною, батьку, нічого не вчиним,
Треба доброю волею робити;
Ходім вже, поклон вхилим
Та й почнем про діло говорити".
Хліб-сіль Текеля прийняв
І почав нас угощати.
А як добре підгуляв,
То став і нас до себе прохати.
А в нас Петро кошовий
Має звичай свій:
Пішов генерала зазивати
До себе обіда козацького вживати.
Їв Текеля обід бурлацький
Та все смакував,
А опісля по-козацьки
Вином та медом запивав.
Ой пішов Текеля в свою палатку
Та й став міркувать.
Що йому робить спочатку
І як нашу Січ зруйнувать.
Уже всі каші паланки
В Текелійових руках,
Уже всі його палатки
По наших січових кутках.
Ой прочитав Текеля папір
Кошовому, писареві од цариці,
Треба нам їхати у двір
Аж у дві столиці.
Ой зібрав наш Калниш
Храбрую дружину,
Сердешний брався аж за ніж
Та проклинав лиху годину.
Сірома Калниш захлипав гірко,
З кожним козаком обіймався,
Сказав: "Прощай, славне, храбре військо!"
Та вже більш і не вертався!
"Гей, батьки-отамани,
Кажіть, де поділи старшину?"
Бере нас жаль за серце,
Як згадаєм славну старовину!
Ой почали січовики думать, гадать,
Як би москаля в шори убрать.
А далі до Текелія пристали,
Щоб дав білети – роботи нам шукать.
Ой рушили запорожці
До лями на заробітки.
Закивали п’ятами, сіроми,
Тільки товаришам дали звістки.
Текелій хоч після й оглядівся,
А запорожців – поминай як звали!
Ой бідний зажурився,
Що в шори його убрали.
Ох життя наше минулось,
Життя бурлацьке!
Коли б воно вернулось,
Славне життя козацьке!
Гей, братці, озьміть у руку
Пісочку та й посійте
Ой тоді воно вернеться,
Як той пісочок зійде![49]
Корж помер в октябрі 1835 року на 104 році довгого свого життя. Змалку і до смерті жив він і працював задля людей і, може б, ще промаявся на світі, коли б, збираючи подаяніє на погорілу в Михайлівці церкву, не застудив себе, переїжджаючи восени через Мокрую Суру. Царство тобі небесне, добрий чоловіче, вічна тобі пам’ять.
Примітки
1
Багато дечого розказував мені старий Корж, але у сім оповіданні тільки те заявляю, що записано преосвященним Гавриїлом (приміт. авт.).
2
Українці мають звичай москалів звати відієрв, од того що прізвища (фамилії) у них найбільш кінчаються на "в" (приміт. авт.).
3
Так прозивалась Кам’янка, бо в сім поселку запорожці торгували з татарами і ногайцями (приміт. авт.).
4
Від чого узялось се прізвище, багацько дечого розказують катеринославські письменні. Найбільша їх половина думає, що Половицею прозвали од якого-небудь осадчого Половика, як і другі слободи Катеринославської губернії од своїх осадчих прізвища добули: Гупалівка – од Гупала, Котівка – од Кота і другі ще деякі (приміт. авт.).
5
Дом Роде проти бурси (приміт. авт.).
6
Тепер тут дом дворянського собранія (приміт. авт.).
7
Млинів на сім місці теперечки нема, бо літом сей рукав пересиха, так що по дну прірви їздять возами і забирають на будову каміння. А поки не розчищали Ненаситицького порога, то тутечки млини мололи ціле літо. Через сей-то рукав світліший Потьомкін хотів зробить перекидний міст на Монастирський острів, де замишляв збудувать університет. Ще й будувать його не починали, а вже професорів назначили (дуже, бачите, хапались) і наділяли їх жалуванням. Між ними був професор сільського хазяйства М. Леванов, той, що написав "Наставление к умозрительному и делопроизводному зекледелию" (изд. в Петербурга 1788 года), Сартій (титуловався директором Екатеринославской музыкальной академии) і другі (приміт. авт.).
8
Ся фабрика ще за панування імператриці Катерини була переведена з Білорусії, м. Дубровного, і вже за імператора Миколая скасована (приміт. авт.).
9
Ще недавно бачив я той стовп в Казеннім саду. Сей сад казна теперечки продала (приміт. авт.).
10
Од Нових Кодаків до Старих десять верстов (приміт. авт.).
11
Корж помилився: Новоросійська при усті Самари ніколи не було, а був Єкатеринослав, губернський город Азовської губернії. Оцей-то Єкатеринослав упразнили і стали його будувать, де Половиця, де він і до сього часу стоїть. За імператора Павла його перейменували в Новоросійськ, а за Імператора Александра – знов в Єкатеринослав (приміт. авт.).
12
Імператриця Єкатерина ІІ посітила тутейшу Україну в 1787 року; в сім же року і город Єкатеринослав заложила (приміт. авт.).
13
Приємно, коли у відкритому морі вітри збурюють морську гладінь, з твердої землі спостерігати велику біду іншого (латин.).