"Які були ваші прибутки за минулий рік від будь-якої торгівлі, заняття або професії?"
І це запитання підпиралося тринадцятьма іншими такої самої міри інквізиторськими запитаннями, найпростіше з яких вимагало інформації про те, чи не вчинив я крадіжки з виломом або пограбування на великій дорозі і чи не заволодів шляхом ошуканства чи ще в якийсь інший таємничий спосіб майном, якого не вказано в переліку моїх прибутків за рубрикою №1.
Було незаперечно, що незнайомець пошив мене в дурні. Це було аж надто ясно. Тому я пішов і найняв ще одного мастака на круті слівця.
Граючи на моєму марнославстві, незнайомець спокусив мене засвідчити прибуток у двісті чотирнадцять тисяч доларів. Згідно з законом одна тисяча доларів не підлягає оподаткуванню. Це було єдине, чим я міг утішатися. Але ж це крапля в морі! Виходячи з п’яти законних відсотків, я мусив сплатити урядові десять тисяч шістсот п’ятдесят доларів прибуткового податку!
(Тут мушу зауважити, що я не зробив цього).
Я знайомий з одним дуже багатим чоловіком, в якого будинок – справжній палац, стіл – царський, витрати – величезні, і все ж таки цей чоловік зовсім не має прибутків, як я не раз пересвідчувався, проглядаючи податкові відомості. До нього я й пішов за порадою, попавши в біду. Він взяв у руки страшний перелік моїх прибутків, надів окуляри, взяв ручку і – чирк-чирк! – я став злидарем! Ніколи ще я не бачив такої винятково тонкої роботи. І він виконав її дуже просто, спритно орудуючи законом про "скидки". Він визначив мої "загальнодержавні та муніципальні податки" в такій-то сумі; мої "збитки від корабельних аварій, пожеж і т. ін." в такій-то; мої "збитки від продажу нерухомого майна" – в такій-то; далі йшли "збитки від продажу живого реманенту", "сплата за оренду садиби", "ремонт, меліорація, відсотки на позички", "попередні вирахування з моєї платні як офіцера армії та флоту Сполучених Штатів і як урядовця податкового відомства" – і таке інше в цьому ж дусі. Він зробив приголомшливі "скидки" по кожній з цих статей. Так, по кожній з цих статей без жодного винятку! І коли, покінчивши з цим, він повернув мені папір, я ясно побачив, що за рік мій справжній прибуток становив одну тисячу двісті п’ятдесят доларів і сорок центів.
– Тепер,– сказав він,– тисяча доларів не підлягає оподаткуванню за законом. Отже, вам залишається тільки піти й підтвердити під присягою цей документ, а потім сплатити податок з двохсот п’ятдесяти доларів.
(Поки він виголошував свою промову, його неповнолітній синок Віллі поцупив у нього з жилетної кишені доларову банкноту і зник. Я готовий закластися на що завгодно, що якби мій незнайомець прийшов завтра до цього хлопчика, той не дав би йому правдивих свідчень про свої прибутки).
– Чи завжди,– спитав я,– ви обчислюєте "скидки" в такий спосіб, коли це стосується особисто вас, сер?
– А як же інакше! Коли б не було цих одинадцяти рятівних статей під загальною назвою "скидки", я б щороку впадав у злидні, щоб підтримувати наш ненависний і мерзотний, розбійницький і тиранічний уряд.
Цього добродія вважають в нас у місті за одного з найповажніших людей – людей, відомих своєю високою моральністю, комерційною чесністю, бездоганною порядністю, і я не міг не схилити голови перед його авторитетом.
Я подався у податкову контору і там, стоячи під докірливими поглядами свого недавнього гостя, присягою підтверджував брехню за брехнею, обман за обманом, підлоту за підлотою, аж поки моя душа не обросла дюйм за дюймом грубою корою кривоприсяжництва і самоповага не покинула мене на віки вічні.
Тільки – чого б це? Адже точнісінько так роблять щороку тисячі найбагатших, найпогордливіших, найповажніших, найшанованіших і найуславленіших людей Америки. Тож я перестав переживати. Тепер мені не соромно. Віднині я просто буду менше базікати і подбаю про те, щоб знов не опинитися в полоні деяких своїх жахливих звичок.
1870