При цих словах Далай-ламі подали чималу клітку з котом — чорним, пухнастим, здоровенним, з пронизливо-жовтими очищами, а вже він підніс її високому гостеві — "тарзі": ось тобі вірний друг, наш тібетський кіт, який наділений хистом провидіння, передбачення, цей живий талісман і застереже "таргу" СРСР від різних непередбачених ексцесів, що можуть трапитись на його життєвому шляху, адже зловорожі люди, на жаль, ще не перевелися у світі білому.
Високому гостю (Індіра Ганді поруч аж сяяла, що догодила дорогому Леоніду Іллічу таким знайомством) кіт— провидець сподобався з першого погляду.
Далай-лама тихенько, напівшепотом про щось ласкаво поговорив, якщо так можна висловитись — з котом, як наче б той розумів його мову, делікатно потім взяв руку А. І. (добрі, мудрі його очі сховалися в сітку дрібних зморщок і ласкаво звідти позирали на гостя) і долонею притулив її до прутиків клітки. Здоровенне котище, що сиділо в клітці, почало неспішно й по-діловому її обнюхувати, навіть вивчати, час од часу кидаючи погляди то на власника долоні, то на Далай-ламу і ламаїстський первосвященик все так же лагідно, як батько до сина прокоментував ті погляди; кіт визнає А. І. за свого нового господаря і вже розпочав виконання своїх нових обов’язків. Яких? Та по охороні А. І. від можливої погуби і різних небажаних пригод. "А що… халепа можлива?" Далай-лама ствердно кивнув. "Лічно для мене?" — уточнив А. І. Далай-лама знову ствердно кивнув, додавши: "На жаль… Від біди не застраховані навіть великі люди. Та й біди у них бувають більшими за біди простих людей"… І ще Далай-лама підкреслив: годувати тварину мусить тільки він, "тарга", не перепоручаючи се діло нікому іншому. І годувати лише сирим м’ясом — раз на день. Тільки сирим м’ясом з кров’ю. Бажано подавати телячу вирізку. Зважаючи на свої розміри, кіт їсть хоч і раз на день, але — чимало. І тільки при особистому контакті "тарги" з котом — через щоденну годівлю — буде створюватися єдине біополе, завдяки якому інстинкт самозбереження кота поширюватиметься і на його господаря, наголосив Далай-лама. Кіт оберігатиме того, хто його щодня годує — щедро і смачно. Лише так священна тварина зможе передбачувати біду— пагубу, що загрожуватиме "тарзі" і вчасно, зарані застерігатиме від неї… Як застерігатиме?.. Хай високий гість Індії про те не клопочеться, як прийде час — дізнається сам…
Фантастика та й годі! Якийсь там кіт, бодай і з Тібету, і — ясновидіння. Передбачення (відчуття) того, що ще тільки станеться. Застереження. Охорона свого господаря. Не кіт, а — чекіст, Андропову та його відомству набрати б у штат таких котів!.. Гм… Скажи кому, так і не повірять, ще з тебе за твоєю спиною і посміються, як з маловіра— наївняка. Та ще озброєного найпередовішим у світі марксистсько— ленінським вченням, яке безапеляційно відкидає— відмітає будь-які забобони!
І все ж в душі А. І. повірив Далай-ламі. "Зрештою, — подумав, заспокоюючи власне сумління, — чи володіє цей кіт хистом передбачення (хоча в принципі тварини можуть передбачати катастрофи і цьому є багато свідчень) завжди можна буде перевірити. А якщо це й перебільшення, то загалом кіт — симпатяга! Такий прикрасить життя, тож хай поживе з ним на дачі, а там видно буде. Зрештою, в уставі партії, керівної і спрямовуючої генсеку не заборонено тримати вдома тварин. Тільки про феномен кота — нікому з соратників (чи обслуговуючому персоналу) — ані слівця! А кіт у сім’ї — це добре, спілкування з тваринами, кажуть, зменшує ризик інфаркту.
У ті роки А. І. з сімейством мешкав на дачі в Заріччі, куди й було привезено з Індії пухнастий дарунок Далай-лами.
На сімейній раді назвали його Ламою — на честь тібетського первосвященика. Оскільки, на урядовій дачі місця було предосить, в тім числі й вільного, — чотириногому гостеві з Тібету виділили окрему кімнату — честь яка! Не кожному коту так щастило в житті! А цей сприйняв виділене йому помешкання, як належне. І тільки його випустили на волю (це умовно, бо дача так препильно охоронялася, що й муха не могла непоміченою пролетіти, не кажучи вже за кота), він неспішно, хазяйновито і незалежно (на численну охорону — нуль уваги!) обдивився два поверхи дачі, все, що йому треба було обнюхати — обнюхав і якісь мабуть зробив для себе необхідні висновки. Спустившись у двір, обійшов територію (охороні дали сувору вказівку: до кота не підходити й близько хоч ока з нього й не спускати!), теж її старанно вивчив і, врешті-решт, оглядинами залишився задоволений.
Так розпочалося життя тібетського кота в столиці однієї шостої суходолу земної кулі на урядовій дачі Генерального секретаря керівної і спрямовуючої, в якості його живого талісмана і охоронця. Кіт жив ні від кого незалежним, ні на кого не звертаючи уваги, а там було обслуговуючого персоналу та персоналу! — і взагалі нікого не завбачаючи. А втім, кожен кіт за своєю вдачею завжди незалежний — така вже порода і стать! Це кішечка і треться побіля господаря, і може бути компанійською, а кіт, як кажуть, сам по собі гуляє по дахах!
Що попало Лама теж не їв. А втім, якщо вже бути точним, він взагалі нічого до рота не брав, крім свіжої телятини — як і застерігав Далай-лама. І неодмінно, щоб вона була з кров’ю. І неодмінно добрячий кус! І той шмат брав лише з рук господаря. Тож в А. І. з’явилися нові обов’язки — крім керування партією і країною, годувати ще й тібетського кота! І все ж А. І. успішно справлявся зі своїми новими обов’язками і йому це навіть почало подобатись.
Від пухнастого талісмана Далай-лами віяло таким сімейним затишком, що навіть казенна дача ставала затишнішою. Від партії й народу нові обов’язки керманича по годівлі кота на всяк випадок старанно втаєм— ничувалися — хоча генсеки теж люди, то чому б їм і не мати вдома якусь, там тваринку? Зрештою, марксизму— ленінізму це не зашкодить, не кажучи вже про те, що сам засновник партії й держави теж якось сфотографувався з котом на руках!
Отож, годує А. І. свого котяру та й годує. Щоранку охорона брала в спецмагазині, де отоварювалися кремлівські небожителі, вирізку молодої телички і привозила її на дачу в Заріччя. А далі А. І. в халаті й капцях на босу ногу вже сам несе той шмат в окрему кімнату і постоялець її неспішно заправлявся на увесь день. А. І. під час трапези що була схожою на якесь священнодійство, сідав біля нього на стільчику і спостерігав як кіт упорується з пригощенням. Апетит він мав чималий, чи не вовчий, мабуть, відносно до своїх габаритів і більш, як кілограмовий кусень, плотоядно муркочучи, наче за себе кидав, а потім довго й ретельно вмивався, як вмиваються всі коти на світі: слинив лапу і нею неспішно акуратно й ретельно витирав рота й вуса, вилизував всю свою блискучу пухнасту шерсть.