ДВІР
Бульба тримає в руках ногу коня і перевіряє, як підігнано підкови. Заглядає коневі в зуби. Кінь не дається. Бульба сердиться.
Серед коней і слуг Бульба підходить до другого коня, до третього. Від коней Бульба покотився, як вогняна куля, через увесь двір від стаєнь до комори. За ним поспішав хвіст челяді. Поруч нього, трохи відстаючи, спішив Товкач.
— Візьмеш, Дмитре, тутечки всю мою владу. Чув? — казав він на ходу Товкачеві.
— Чув. А чого ж не чув? — відповів Товкач.
— А коли часом подам з Січі знак, рушай з полком просто.
Зупинившись біля комори, Бульба звернувся до конюхів, коло яких він тільки що був.
— Ага! Демид! Не забудь же всипати в ясла пшениці, та найліпшої, чув?
І пішов Бульба швидко у відчинену комору.
Бульба з Товкачем знову мчить через двір.
— Е, годі вилежуватись по запічках та годувати глад— • ким тілом мух! — говорить він, може, Товкачеві, а може, й сам собі або ж і всій челяді.
— От! Леванці, баболюби! — сказав він, підійшовши до слуг.
Бульба серед слуг.
— Поїдете: ти, Омельку, ти, Демиде, поїде Порохня, Шпак.
— Батьку, я поїду. їй же богу,— сказав один із слуг.
— Не поїдеш. Не вмієш мовчати. Поїдеш ти, Чорнота, ти, Литвине, ти, Вороний.
Почувся жіночий плач.
— А хто мені там плаче?! —крикнув Бульба.— Вже. Вже закудкудакали! Чортів курятник! — сердився Тарас, шугаючи панорамою від слуг до сіней мимо жіночої челяді.
Бульба в коморі вибирає шаблі, мушкети. Бульба, з мушкетом, на мить замислився.
— Все,— сказав він тихо сам до себе.
Світлиця.
— Ну, діти, спати. А завтра будемо робити, що бог дасть,— сказав Бульба, увійшовши до світлиці.
— Та не стели нам постелі! — звернувся він досить лагідно до жінки, начебто ніякого посуду він і не бив зовсім і нікуди не збирається їхати.— Нам не треба постелі. Ми будемо спати надворі.
Ніч тільки що огорнула небо, й будинок, і двір, і сад, і ставок, і тополі.
Посеред двору на сіні, на килимі, укритий баранячим кожухом, хропів Тарас.
Хропли слуги коло комори.
Спить Остап.
Пасуться коні.
Хропе сторож, що упився з нагоди приїзду паничів. Спить Тарас.
Не спить Андрій. Очі його широко розплющені. До нього долітає хропіння і Тараса, і слуг, і далекий спів дівчат, але він нічого не чує. Він не присутній.
Андрій дивиться на зоряне небо. Поступово перед його очима виникає панночка. Андрій простягає до неї руки. Панночка зникає.
Здоровезний сірий український віл лежить і тихо ремиґає.
До узголів'я сплячих поруч Остапа і Андрія схилилася мати.
Мати розчісувала гребенем волосся Остапа й плакала.
— Сини мої, синочки любі! Що буде з вами? Що жде вас?
Спить Остап. Чути слова матері:
— Забирають вас, щоб не бачити мені більше ніколи, ніколи.
Плаче мати.
— Діти мої, діти! Ой, чи не в першій битві зрубає татарин вам голови?.. Де ж будуть лежати тіла ваші?!
Спить Андрій. Розплющив очі. Перед самими очима сміється панночка. Андрій застогнав уві сні. Весь час чути хропіння Тараса і плач матері.
— ...порубані і покинуті... синочки... Який хижий птах розклює вас?..
Пасуться коні. Один кінь підняв голову, прислухається. Чути тихий плач матері.
КИЇВ
(Спогад у напівсні. Марення. Можливо ввести ще один наплив: або волів, або самого Андрія, або матір, що плаче).
Андрій стоїть на вулиці в Києві. Він про щось мріє. Він увесь ніби передчуває наближення якоїсь надзвичайної події. Раптом вусатий машталір панського берлина, що проїздив мимо, стьобнув його батогом і мало не збив з ніг.
Вулиця старого Києва XVI віку. Бурсак Андрій з шаленою люттю схопив заднє колесо і зупинив ридван. Але машталір ударив по конях, вони рвонули, і... Андрій запоров носом у грязюку. Почувся дзвінкий сміх. Звівши очі, Андрій побачив у вікні красуню панночку: чорнооку і біляву, як сніг, осяяний ранковим рум'янцем сонця.
Панночка сміялася від усієї душі.
Андрій дивився на неї, забувши про грязюку.
Ось він підійшов до її вікна. Вікно зачинилося.
Панночка сиділа перед люстром при світлі свічки і виймала з вух дорогі сережки.
Андрій видрався на дерево, з дерева на дах будинку і спустився димарем каміна.
Опинившись у кімнаті наодинці з панночкою, Андрій раптом зовсім остовпів. Невідома боязкість скувала його. Але він рухався до неї від каміна як зачарований.
Андрій ішов до панночки, тримаючись рукою за серце. І став.
Панночка з жахом дивилася на Андрія. Потім вона підійшла до нього близько і посміхнулася. Потім вона поклала йому на голову блискучу діадему.
Ось вона повертає Андрія вліво і вправо.
Сміється. Надіває на Андрія серпанкову шемізетку з фестонами, гаптованими золотом.
Потім панночка почепила йому на губи сережки. І почала сміятися й радіти, як дитина.
Сміється панночка. Раптом чути стук. Панночка перелякалася.
У дверях з'являється покоївка-татарка. Вона робить панночці знаки.
Панночка підбігла до покоївки і зразу ж зникла з кімнати. Покоївка веде Андрія до вікна. Андрій стрибає через вікно.
Андрій стрибає через паркан. Тут він дістає кілька відчутних ударів киями і нагаями від челяді і, легко стогнучи, тікає.
Андрій стоїть у костьолі. Мимо нього проходить панночка з батьком. Вона дуже привітно посміхнулася йому, як знайомому.
Андрій у гіркому відчаї заплющує очі. На очах сльози.
У небесах возноситься мати божа. Весь час музика органа, дуже тиха.
Спить Андрій. Коло нього мати. Світає.
Андрій підходить до вікна. Те саме вікно, де він уперше побачив свою долю.
Вікно відчиняється, і в ньому з'являється якась поганюча товста мармиза.
Андрій у гіркому відчаї. На очах у нього сльози.
ДВІР
Сидить мати з слізьми на зовсім змученому лиці. Сплять Остап і Андрій.
Уже розвиднілось. Бульба раптом схопився:
— Ну, хлопці, годі спати! Пора, пора! Ага, стара, готуй мерщій нам їсти. Шлях лежить великий.
Бідна стара попленталася до хати. Схопилися Остап і Андрій. Почав оживати весь двір.
СВІТЛИЦЯ
Світлиця Тараса. Тарас. Сини вже переодягнені в пишну козацьку одежу. Товкач, слуги, старшина.
— Ну, сини, все готово. Тепер, за звичаєм християнським, перед дорогою сядьмо. Так,— сказав Бульба.
Усі сіли без винятку.
— Так. Тепер благослови, мати, дітей своїх!—сказав Бульба, встаючи після невеличкої паузи. — Моли бога, щоб воювали хоробро, щоб боронили честь лицарську, щоб стояли за віру Христову, а як ні — хай краще пропадуть, щоб і духу їх не було на світі. Підійдіть, діти, до матері: материна молитва і на воді, й на землі врятує.