– У це я вірю, – сказав цар, – бо я читав щось подібне у якійсь книжці.
"Пропливши під землею, вірніше між ніг корови, через декілька годин ми потрапили у найчарівнішу країну, про яку мені розповідала людино-тварина, що та країна була його батьківщиною й населена подібними істотами. Повага до людино-тварини зросла, і я навіть відчув сором, що відносився до нього з певною долею презирства, бо народ цієї землі був народом великих чарівників і жив за рахунок червів у мозку,* що, без сумніву, надзвичайно стимулювали уяву біллю, звиваючись і крутячись".
– Нонсенс! – сказав цар.
"Чарівники приручили декілька надзвичайних тварин, наприклад – величезного коня із залізними кістками і киплячою водою замість крові. Замість вівса він поїдає чорні камені і, не дивлячись на таку сувору дієту, такий сильний і швидкий, що зумів би тягнути вантаж вагою найбільшого храму у цьому місті, обганяючи птахів".*
– Пусте, – сказав цар.
"І ще я бачив курку без пір'я завбільшки з верблюда, замість м'язів та кісток – дерево, залізо і кип'яток замість крові, як у залізного коня, певно вони були родичами, бо вона не їла нічого окрім дров та чорного каменю. Ця курка висиджувала курчат часто і дуже багато, до сотні в день, і після народження вони залишались в череві матері декілька тижнів".*
– Фу-ти! – сказав цар.
"Один могучий чарівник створив людину з латуні, дерева і шкіри й наділив вмінням грати у шахи, і таким, що може переграти усіх, за виключенням наймудрішого і найвеличнішого із халіфів Гаруна-Аль-Рашида.* Інший чарівник сконструював з такого ж матеріалу створіння, що присоромило геній його творця; воно маніпулювало такими числами, що потрібна об'єднана робота п'ятисот живих людей-рахівників на протязі року.* Ще один чарівник сконструював дивовижну річ, не схожу ні на людину, ні на тварину, з мізками із свинцю. Ця річ перемішує чорний матеріал подібний до смоли і пальцями пише з надзвичайною швидкістю, із такою, що вона могла написати зо дві тисячі копій Корана за годину, і всі примірники були один в один. Це створіння має надзвичайну силу і може створювати і руйнувати царства в одну мить, і слугує як добру так і злу".
– Абсурд, – сказав цар.
"Серед народу чарівників був такий, у жилах якого текла кров саламандри, бо він сидів у духовці, покурюючи свою люльку, аж допоки не підсмажився його обід.* Інший мав здатність перетворювати простий метал на золото, навіть не дивлячись на нього.* У іншого була така чутливість, що міг робити такий тонкий дріт, який неозброєним оком неможливо було побачити.* Інший мав такий зір, що рахував усі рухи тіла, котре робило коливання із швидкістю до 900 мільйонів у секунду".*
– Маячня, – сказав цар.
"Інші чарівники, завдяки невидимим флюїдам, можуть оживляти руки мерців, рухати їхніми ногами, і навіть, при великому бажанні, змусити їх встати і танцювати.* Один з чарівників так натренував свій голос, що його можна почути на іншому кінці світу.* Там є чарівник, котрий має такі довгі руки, що сидячи в Дамаску, може розпечатувати листи в Багдаді, і це не межа його можливостей.* Інший наказав зійти світилу з небес, те прийшло і слугує йому для забав. Ще один взяв два голосних звуки і зробив з них тишу. Другий зробив темряву з двох яскравих променів.* Ще один мудрець робив лід на розпеченій печі.* Інший велів сонцю намалювати свій портрет і сонце намалювало.* Другий взяв світло місяця та планет, старанно зважив його, виміряв і дізнався з яких речовин якої щільності ті складаються.* Цілий народ має здатність до гідної подиву магії, не виключаючи дітей і звичайних котів і собак, бо вони без усіляких труднощів бачать те, що не існує взагалі чи що існувало двадцять мільйонів років перед народженням нації і що щезло з лиця землі.*
– Безглуздя! – сказав цар.
"Дружини і дочки цих незрівнянно великих і мудрих чарівників, – продовжувала Шехерезада, не виказуючи ніякого роздратування тими частими і неджентльменськими вставками її чоловіка, – дружини та дочки тих видатних магів мають усілякі речі, і ці речі красиві і довершені, мають все цікаве і прекрасне, але їх переслідує фатум, і навіть могутньої сили їхніх батьків та чоловіків не достатньо, щоб врятувати їх. До деяких фатум приходить у простих формах, до других – в інших, але до тих, про яких я хочу розповісти, він приходить у формі капризу.
– Що? – запитав цар.
"Каприз, – сказала Шехерезада, – один із злих джинів, котрий завжди насторожі для творення злих справ, вклав у голових тих довершених жінок, що річ, яку ми називаємо персональною красою, знаходиться у місці трохи нижче поясниці. І ступінь чарівності лежить у прямій пропорціональності щодо цього місця. Одержимість цією ідеєю приводить до того (а подушки дешеві у тій країні), що жінки стають схожі на одногорбих верблюдів...".*
– Зупинися! – сказав цар. – Я не можу слухати це і не буду. Від твоєї брехні у мене вже жахливо болить голова. Як я розумію, вже починається новий день. Скільки ми одружені? Моя совість мучить мене знову. А те згадування про верблюда! Ти що, маєш мене за дурня? І взагалі ти можеш вставати і йти, тебе задушать.
Ці слова, як я дізнався з "Так чи ні", глибоко вразили і засмутили Шехерезаду, але вона знала, що цар – людина слова і не відмовиться від задуманого. Вона підкорилася долі з легким серцем. Що як там не було, але вона себе втішала тим (коли мотузок затягувався на її шиї), що багато історій залишилося не повідані, і ця худобина – її чоловік, буде покараний тим, що залишиться без історій з безліччю неймовірних пригод.
____________________________
Примітки
Гумористична новела Едґара Аллана По "Тисяча друга ніч Шехерезади" ("The Thousand-and-Second Tale of Scheherazade") вперше була надрукована 1845 року у журналі "Godey's Lady's Book".
... вітрила, як у відомого молюска, що носиться по поверхні океану на зразок корабля... – Напевно мається на увазі так званий малий португальський кораблик, котрий є насправді не молюском, а колонією поліпів виду velella velella. Тримається на поверхні океану завдяки наповненому повітрям міхуру, з котрого стирчить виріст на зразок вітрила, завдяки котрому ця колонія поліпів переміщується на великі відстані.