Ще своєрідніший секс-мезальянс (не кажучи вже про одруження), коли добряче старше жінка. Ох, ці перевтомлені гейші і куртизанки, котрі навчають азів кохання ще нерозтлінених дівичів, ці шикарні і владолюбні бізнес-леді, що можуть із потрохами купувати альфонсів. Але найчастіше вони закохуються у хлопців, котрі лише мають альфонсівський потенціал. І молодики ламають комедію, їхня кар'єра росте, а хитро-цинічні бізнес-леді розуміють усе, окрім того, що вони є невдахами-акторками у трагіфарсі для двох (зрештою, завжди існують напівтіні і чвертьтони). Великий закон старіння милостивіший до чоловіків, їхній мезальянс соціально виправдовується, а причини такої диспропорції заховані у патріархальному менталітеті...
23 і 35, 35 і 23. Але чому, чому я про це думаю? Службові романи завжди небажані. Твоя тимчасова самотність, Микито, може доповзти до позначки: "сорокоградусна еротоманія"; а тоді візити до психотерапевта, сеанси, бр-бр! як гидко!
Все. Жодної уваги до цієї самовпевненої молодухи. Бо саме такі упириці висмоктують здорову чоловічу кров.
У мене начебто із нервами усе гаразд? Значить, прохолодні ввічливі відповіді (при крайній потребі) і до побачення!
23
...твої співвітчизники дуже хочуть, щоб про Україну знали у світі. Менше хотітимуть — більше знатимуть, бо мазохістична кривогеографія прийнятна лише окремим гурманам...
...твої співвітчизники живуть у країні, яка нагадує кротячу нору, поволі затоплювану жменькою кротоненависників...
...майже всі вдатні лише до фальшивого вереску, ще фальшивішого і, врешті, найфальшивішого...
...поєднання комплексу неповноцінності із хуторянською манією величі, перший компонент, щоправда, випадково переважає...
...але віра не відповідає за церкву, а батьківщина за державу...
...тут є у десятки разів більше підстав для шибениці, ніж для найпоміркованішого оптимізму...
...тут майже не мають сенсу ні найодіозніші антисуспільні піруети, ні найжаскіший крик, ні найчорніша соціальна іронія, ні найчистіше пасіонарне самозгорання, бо все тоне і зникає у цьому королівстві найвитонченішого безглуздя і криводзеркалля фатальної історії...
24
Микита іноді спостерігав за перед— і післявиборними теледебатами. Яка непримиренність опонентів! Кожен готовий лягти кістьми за motherland i patria. І байдуже, чи він праворадикал, чи центрист у дорогому піджаку, чи лівозаскочений власними акціями і фірмами. Національні інтереси понад усе! Кожен із вельмишановних випромінював на політичному телеекрані впевненість і прорахований оптимізм, жодних сумнівів щодо правильності партійного путівця ні у правозакручених, ні у центральнозавислих, ні у лівопокладених. Микиту не покидало відчуття найвитонченішої несправжності, тотальної гри з народом-м'ячиком.
Ви здихайте, здихайте, здихайте від голоду, любі і милі електоральні посполиті, і не заважайте нам — лівопофігістам і крутоцентристам — розбудовувати неньку. Ваші політично недоцільні і екзистенційно недолугі стогони вже давно-предавно ніхто не чує і не хоче чути... Яка прекрасна була би вітчизна, обмежена чимось на кшталт ватиканської площі, маємо на увазі стіни парламенту, міністерств та уряду. А на цій площі немає негативних емоцій, бо ми всі лише займаємося тотальною грою у державне будівництво. Сто імітаційних ходів — один вдалий, двісті тридцять вісім маніпулювань — ще один крок назустріч посполитим. Звісно, у нас є декілька нездатних до елітарної гри для дорослих, але вони не витримають власної біловоронячості і обов'язково стануть перед альтернативою:
1) або залишатися серед істеблішменту гравців біля пісочниці "Україна";
2) або поповнити неосяжну сіризну рядів рідного електорату.
Наші мізки золоті, а наші уста медоточиві. Ми ніколи не кажемо "ніколи" для посполитих. Наші руки закільцьовані швейцарськими годинниками, а серця покриті кількашаровим броньованим панцирем.
Ми — різні, але ми однакові. Хто потрапляє до нашого золотого товариства, поклавши величезні зусилля на вівтар здатності опинитися осьдечки, тут і зараз стає таким же непримиренним у теледебатах, мусячи вірити у власну сектантсько-партійну правду.
Ми — різні, різні, різні. І єдине кожен із нас не може пробачити: деякі виродки із електорату вважають нас (яка чорна невдячність і яке дебільне нерозуміння складних державотворчих процесів!) однаковими...
25
Одного разу Віктор пішов у гості до колишнього однокласника Олега. Вони не були друзями (таких суб'єктів переможець, звісно, не мав). Як можна мати друзів, коли вони всі такі підлі і так ненавидять чи зневажають його, Віктора, Вікторау квадраті і Віктора в енному ступені?
Олег, із вдачею меланхолійного інтраверта, не сахався жодного спілкування. Був напівсиротою, важко заробляв для себе і матері підручним на будовах, ще і вчився в екологічному технікумі. Якусь чи то жалість, чи то інтерес викликав Віктор у свого колишнього однокласника. Останній іноді навіть давав людині, чиє ім'я означає "переможець", грошей на цигарки.
Ми забули сказати, що Віктор був магістром нікотинового ритуалу, викурюючи близько трьох пачок низькоякісних цигарок за добу. Курити, як батько, безперестанку курити, розчинитися у цьому наркотичному димі, який підтримує його існування, перетворити у дим ліву руку і ліве серце, праву ногу і праву печінку і самому стати суцільним димом...
Вікторові труди і дні складалися із доволі одноманітної роботи: підйом об одинадцятій — першій дня, вживання пігулок, смаління цигарок, слухання, даруйте, музики (у його розумінні) і безперервних рефлексій: "Віктор і місто, де він проживає", "Віктор та інші люди на Землі", обов'язково — "Віктор і психотропи", "Віктор і жінки". Здається, все. З кожним (хотілося сказати "роком") місяцем коло зовнішніх рефлексій полегеньку звужувалося, стаючи ще одноманітнішим...
Коли Віктор зайшов на кухню однокласникової квартири, чулися якісь голоси. Хлопець отетерів — поруч з Олегом сиділо дві дівчини. Віктор одразу почервонів (це ж реальні типи, а не голі жінки-фантоми, над якими він проводить секс-експерименти) і вже хотів позадкувати, мовляв, прийду іншим разом, але розвеселілий від пива Олег так активно закликав до столу, що Віктор не знайшов сили відмовитись погомоніти з гостями. Хоча він на дух не переносить знайомитися, це заняття містить якусь важковловиму небезпеку, наче дріб'язковий поріз на руці, що пізніше обростає смердючим інфекційним гноєм від патологічної мікрофлори у рані.