— Правда... О, панє сендзьо, так не йде!
— Но видете, видете, а я був би забув! — і по тих словах положив друге стебло на столі.
Михась поводився як зі своїми. Давна несміливість пропала. Сипав дотепами, приказками, над-скакував панні Клявдзі. Старий Яричовський підморгував на жінку, а в душі говорив собі: "То шельма дівка, тота Клявдзя, добре грає свою ролю і засилала шляхтича на всі чотири ноги... браво!"
Страви йшли своєю чергою. По варениках прийшла риба, відтак голубці, потому знову риба, знов щось такого, що Михась не знав тому імення. Кожну страву підливали добрим медом. Михась чув, що в голові йому робиться якось не так, але можна ще витримати... Так дійшло аж до пшениці, котрою кидали до стелі: скільки роїв буде, хоч ні в Михася ні у Яричовського пасіки не було...
Вже геть пізно повставали від вечері. Стали колядувати. Михась заревів Бог Предвічний, так голосно, що аж вікна задзвеніли. Яричовський підтягав баском, як з бочки, панни тягли дишкантами. Михась не оглядався на нікого, лише співав, як знав. За тою колядою пішли коляди польські, яких Михась знав доволі. Всі були дуже веселі.
Серед такого настрою Яричовський моргнув на жінку. Вона забравши дітий вийшла. Яричовський пішов буцім то колядників почастувати, що відколядувавши під мандаторським вікном говорили повіншування. Михась не помітив, коли остався сам на сам з Клявдзею. Тепер вона видавалась йому ще кращою. У нього світились очі, мов у вовка. Ех! — думав собі — бігме не видержу!
Клявдзя крутилася біля нього, сміялася, договорювала, показуючи білі зубки, підносила руки до волосся, аби гарненькими своїми рученятами замиготіти перед Михасевими очима. Ех, дівчина! — сказав собі Михась — таки бігме не видержу! вхопивши її за гнучкий стан, поцілував з усеї сили.
Клявдзя не боронилася. Вона впялила свої палкі очі в саму душу Михася, обняла його руками за шию і теж поцілувала гарного шляхтича.
Яричовський, видко, йно чекав тої хвилі, стоячи в другій кімнаті при-відхилених дверях.
— Браво! браво! Так, то люблю! По що то довгого мявкання, залицяння? Раз-два тай годі! Лише сир відкладаний добрий... Мамо! мамо! а ходи но сюди, подивися.
Яричовська показалася в дверях, але вже не було на що дивитися.
Михась, почувши перші слова Яричовського, відскочив від Клявдзі, начеб його бджола вжалила. Клявдзя сіла на канапі і закрила очі долонями.
Завстидалася.
— Коли ви вже по слові, мої діточки,— промовив урочисто Яричовський — то нічого вам соромитися родичів... Цілуйтеся, скільки вам завгодно... маєте на це право; це ж найкращі хвилі вашого життя... Правда, мамо?
Тепер Михась зміркував, що попав в силце, як горобець, як той горобець став рватися на волю. В одну мить протверезився й каже:
— За позволениям, моє паньство... ту ще жадного слова між нами не було, тай нічого не було...
— Но, то не шкодить... то ще буде,— відповів Яричовський.— Я позваляю, а ти мамо?
— Я знаю пана Міхала не від нині і також поблагословлю... А і Клявдзя не буде противна, коли позволила себе поцілувати... О, мої дочки виховані дуже строго і богобоязливо...
— За позволениям, моє паньство! — оборонявся Михась, видячи, що чим раз більше мотається в силце,— не так зараз... я ще не гадаю женитися...
— Як то, панє добродзєю? мій дім так поганити, панє ржонцо? То зі мною справа! таке діло пахне кодексом... знаєте ви? Я такої зневаги не подарую!
— Та як я вам дім споганив? Або то в мене нечиста губа, чи може я кого вкусив?
— То це у вас нічого? — закричала пані сен-дзіна.— Мій Боже! дочку мою цілувати і обіймати то нічого? Таж то вічний сором...
— На цілий наш шляхотський рід — додав Яричовський.— Рахуйтеся зі мною!
Клявдзя почала плакати, закриваючи очі долонями.
— Та чого паньство від мене хочете? — оборонявся Михась.— Коли я вас обидив, то скажіть, що маю робити?..
— Така зневага прощається лише на шлюбнім кобєрцу, панє добродзєю!
— Еге! захотілисьте! он до чого воно йде! Раз поцілував тай зараз до шлюбу? — говорив уже сердито Михась.— Дайте мені чистий спокій...
— Я бо, панє Міхалє, не позволю собі в кашу дмухати, а ні то кодекс, моспане, тай годі!
— Ет, дайте мені святий спокій! Спасибіг за таку гостину, що мене очевидячки лапаєте...
Михась розсерджений хопив за шапку й вибіг з хати, мов опарений.
— Грубіян! — кричала в слід за ним Яричовська.
— Тихо! — зацитькував її Яричовський — ще не все пропало.. Я ще з ним поговорю по тверезому...
— Не треба було до нього "обцесом" братися — говорила по хвилі Яричевська, докоряючи чоловікові.
— Дай но спокій, Матильдо! Я знаю, що я робив. Я хапав зза горяча, а шельма шляхтич не дався...
— Було його так лишити. Був би прийшов раз,
5 8°о-з 97
другий, був би так розлюбився, а так сполошився і втік...
Клявдзі не робили родичі ніяких докорів, що позволила себе шляхтичеві цілувати.
IX.
Михась вибіг з мандаторівки, втікав чим швидше до двора. Зайшов до стайні, осідлав коня і не шукаючи за кожухом, скочив на кульбаку і пігнав вихром до дому. В дворі ще не спали. З економівки чути було веселі коляди. Це офіціялісти забавлялися. Михасеві не було до забави. Він радий був, що його ніхто не побачив, як утікав від Яричовських.
— Якась мана мене вчепилася! — говорив сам про себе.— Якого чорта було мені туди лізти? А вони очевидячки нарошно заставили сильце на мене... Еге! урвався вам горобчик... Не такий я дурний, як ви розумні... Чого я там ліз? тьфу! У дворі був би я забавився як слід, поговорив з людьми, а та ман-даторська пика ось що вигадала! На приятеля скидався! Каже, що він шляхтич... Та який ти небоже шляхтич? як я біскуп, ось що? От якийсь двірський валяч понюхав письма, та в мандатора перекинувся, о! Він про легітимацію говорить тай вмовляє в мене, що я її видів... А бодай тобі очі повилазили! Гадав, що як шляхтича упоїть, то зараз візьме його цукрову панну... Пек йому!
Михась вів такий монольог, доки не приїхав до дому. Розбудив наймита і віддав йому коня, а сам пішов у хату. Тут було страх зимно, бо тітка не затопила. Але Михась не дбав про це. Роздягся, ліг у постіль і прикрився зверху старим кожухом. Вже витверезився зовсім.
Він щось говорив за якийсь кодекс... Хіба ж справді є таке право, що як поцілуєш, то вже й женися?