У чужому гнізді

Страница 22 из 80

Чайковский Андрей

Яричовський, лукаво усміхаючись, дивився Михасеві в очі.

по

Михася заморозило.

— Вільні жарти, панє сендзьо, але з такого діла жартувати не годиться...

— Я ж не жартую, лише говорю на серіо. J саме нині прийшов вас запитати, коли покінчимо діло...

Михасеві набігли лиця кровю:

— Ніколи!

— Ов! Мене таким словом не позбудетесь, панє Міхалє,— говорив поважно Яричовський.— Ви мою дочку розлюбили, вона за вами пропадає... топитися хоче. А хтож за нею упімнеться, коли не я, її отець? Виж її в моїм домі поцілували... а то вже, панє добродзєю, завдаток на заручини...

— От не смішіть себе і своєї дочки! — каже Михась.— Який там завдаток? Або то я лишив який знак від поцілунку? Врешті чого до мене пхалася...

— Прошу дуже, ви мене обиджаєте, панє Міхалє! Мої діти виховані побожно... То панє добродзєю, не перша ліпша шляхтянка, щоби кавалірові на шию вішалася...

— А я знов прошу вас, не обиджати наших шля-хотських дівчат... То в моїй хаті панє сендзьо.

— Я не обиджаю нікого, лише встоюю за моєю оби-дженою і покривдженою дитиною. То так не йде! Ви мусите женитися, бо я маю право того жадати!

— Я би хотів видіти то право, що як поцілуєш то зараз же і женися...

— Прошу тут маю кодекс! — і Яричовський вий-мив з кишені книжку подаючи її Михасеві. При тім дивився на Михася так, як би хотів сказати: Або ти дурню нешкрептаний умієш книжку у руки взяти?

Але Михась знав уже з книжкою поводитися. Взяв книжку в руки, підступив від вікно і став поволи читати: "Instrukcja día mandataryuszów wzgledem pod-danych traktovania..."

Отак!

Яричовський не хотів сам собі вірити, що бачив і чув... З зачудовання отворив рота і станув зовсім збентежений.

— Покажіть же мені — обзивається Михась — де тут написано, що як поцілуєш, то і женися зараз?

Мандатор отямився.

— Ей бо, я не тоту книжку взяв... я помилився. Але є таке право... тільки що я вам аж в суді його покажу, якщо не поладнаєте добровільно.

А в душі гадав собі Яричовський: Де той брус навчився читати?

— Ви панє Міхалє,— почав дальше в голос — певно журитесь її приданим? Не журіться! Зараз по шлюбі виплачу вам на руку триста дукатів, а то вже сума... Я панє добродзєю дбаю за свої діти... І натурально дам цілу виправу... Вона господиня добра, богобоязлива — я на теє з жінкою дуже уважаю, бо то грунт цілого щастя — побожність., а як же! Яка вона господиня, переконалися самі, які то вареники варить мос-пане...

— Дайте мені вже раз спокій! — відрубав Михась — не хочу ні дукатів, ні виправи, ні вареників. Вам здається, що можна так шляхтича на аркані до шлюбу вести? Не хочу нічого. Відчепіться!

— Не хочете? А я вам покажу, що схочете! Судово вас присилую, бо не позволю мого дому обиджа-ти...

Михась показував по собі, що має велику охоту викинути Яричовського за двері.

— До відзеня панє ржонцо! — каже Яричовський виходячи з хати,— надумайтеся ліпше, бо буде зле!

— А ви надумайтеся і не лазьте мені з таким ділом, щоби я коли не згрішив! — відповів сердитий Михась.

По відході Яричовського Михась важко задумався. Чорти мене підкусили йти туди на вілію... що тепер мені робити? Вже би біді і заплатив, аби лиш відчепився. На що мені по судах волочитися? Хороба їх знає... може на правду є таке право? Алеж бо я їй ані слова не говорив, що буду женитися абощо... Конець світа хіба, чи що? А ту з ніким порадитися. Шляхта певно такого права не буде знати, тай встид признаватися...

Не їв обіду, у ночі спати не міг, так важко зажурився. Напасть тай годі! Буде мене чіпатися то хіба з Пишновець втікай...

Яричовський не втратив ще надії на добрий успіх. Уложив собі плян: ще кілька разів шляхтича пострашити судом, бароновою і так його укоськати. А по шлюбі, то вже Клявдзя дасть собі з тим дикуном раду, бо жінки дуже хитрі бувають.

По довгих нарадах з самим собою, по не доспаних ночах Михась рішився відкрити цілу правду бароновій і схоронитись під її опіку, нагода наближалася, бо йшов Новий рік. Михась прилагодив власноручно написаний рапорт і ждав Нового року нетерпеливо.

Яричовський за той час не находив його, залишаючи це на пізнійше. Яричовська допитувалася цікаво чоловіка, як діло йде, та він збував її одностайною відповіддю:

— Лиши то мені, а побачиш, що все буде добре.

Тим і вспокоїв жінку, котра вірила в хитрість свого чоловіка, як жиди в чудотворного рабіна.

На Новий рік встав Михась скоро на дворі засіріло і став готовити свою гардеробу. Оголився, вичесав чуприну і надів капоту та пішов до двора.

У великій їдальній кімнаті зібралися всі офіціялісти. Михасеві і не в голові було повіншування, і намовив старого Чосниковського, щоби він як найстарший віком промовив в іменні всіх. Другі те одобрили і Чосниковський, поправляючи свій вус, покашлював собі на охоту, добираючи в памяти слів до повіншування.

Незадовго вийшла баронова, а тоді Чосников-ський вийшов на перед і заговорив. Говорив і розплакався. Баронова зворушена подякувала. Побалакала ще кілька слів і хотіла відійти до своїх покоїв. їй заступив Михась з бючим серцем дорогу і цілуючи в руку сказав, що має з ясною панею на самоті кілька слів поговорити.

— Коли так, то ходи зі мною до мого кабінету.

Баронова йшла передом.

За нею поступав Михась в своїх підкованих чоботах. Йшов дуже обережно, щоби на гладких паркетах не поховзнутися.

— Щож мені скажеш панє Міхалє?

— Насамперед прошу ясної пані приймити рапорт! — витягнув з кишені зложений папір і подав пані.

— Хто це писав? — питає баронова,— письмо мені незнакоме.

— Я писав — каже Михась почервонівши.

— Ти? научився вже писати? Славно панє Міхалє! Тепер вся робота буде інакше йти, коли письмо знаєш... Дуже тим тішуся. Хтож тебе навчив.

— Дяк тутешній, старий Пак.

— Я тобі хотіла давно таке порадити, лише боялася образити твоєї шляхотської душі... Гарно,— говорила дальше, розглядаючи в письмі.— Але чого ти якийсь такий сумний, аж помарнів? Вигулявся так на святах... ну, це нічого, ти молодий і це твоя пора... Лиш нема чого хнюпитися.

Михась зітхнув.

— Ясна пані бароново, моя добродзійко ласкава! мене таке спіткало, що аж страшно...

— Чи не хорий ти?

— Я цілком здоровий, ласкава добродзійко, але то ще гірше від хороби...