XI
Грошові справи Ростових не покращали протягом двох років, які вони пробули в селі.
Незважаючи на те, що Микола Ростов, твердо дотримуючись свого наміру, продовжував непомітну службу в глухому полку, витрачаючи порівняно мало грошей, життя в Отрадному точилося так, і особливо Мигенька так провадив справи, що борги нестримно зростали рік за роком. Єдиною підмогою, що, очевидно, поставала перед старим графом, була служба, і він приїхав до Петербурга шукати місця; шукати місця і разом з тим, як він казав, востаннє потішити дівчат.
Незабаром після приїзду Ростових до Петербурга Берг освідчився Вірі, і освідчення його'було прийнято.
Незважаючи на те, що в Москві Ростови належали до вищого громадянства, самі того не знаючи й не думаючи про те, до якого громадянства вони належали, в Петербурзі товариство їхнє було мішане і невизначене. В Петербурзі вони були провінціалами, до яких не спускалися ті самі люди, що їх, не питаючи, до якого вони належать громадянства, в Москві годували Ростови.
Ростови в Петербурзі жили так само гостинно, як і в Москві, і на їхні вечері сходилися найрізноманітніші особи: сусіди по Отрадному, старі небагаті поміщики з дочками і фрейліна Перон-ська, П'єр Безухов і син повітового поштмейстера, який служив у Петербурзі. З мужчин домашніми людьми в домі Ростових у Петербурзі дуже скоро стали Борис, П'єр, якого, зустрівши на вулиці, затягнув до себе старий граф, і Берг, який цілі дні проводив у Ростових і виявляв до старшої графині Віри таку увагу, яку може виявляти молодик, маючи намір освідчитися.
Берг недарма показував усім свою поранену в Аустерліцькій битв! праву руку ї тримав зовсім непотрібну шпагу в лівій. Він так уперто і з такою значливістю розповідав усім цю подію, що всі повірили в доцільність і гідність цього вчинку,-?— і Берг одержав за Аустерліц дві нагороди.
У Фінляндській війні йому пощастило також відзначитися. Він знайшов осколок гранати, яким був убитий ад'ютант біля головнокомандуючого, і підніс начальникові цього осколка. Так само, як і після Аустерліца, він так довго і вперто розповідав усім про цю подію, що всі повірили теж, що треба було це зробити,— і за Фінляндську війну Берг одержав дві нагороди. У 1809 році він був капітаном гвардії з орденами і посідав у Петербурзі якісь особливі вигідні місця.
Хоч деякі вільнодумці усміхалися, коли їм говорили про Бер-гові гідності, не можна було не погодитись, що Берг був справний, хоробрий офіцер, якого дуже цінило начальство, і статечний молодик з блискучою кар'єрою попереду та навіть із сталим становищем у суспільстві.
Чотири роки тому, зустрівшись у партері московського театру з товаришем, німцем, Берг показав йому на Віру Ростову і по-німецькому сказав: "Das soll mein Weib werden"1, і з тієї хвилини вирішив одружитися з нею. Тепер, у Петербурзі, розміркувавши становище Ростових і своє, він вирішив, що настав час, і освідчився.
Бергове освідчення було прийнято спочатку з невтішним для нього подивом. Спочатку здалося дивним, що син непомітного ліфляндського дворянина освідчується графині Ростовій; але головна властивість Бергового характеру полягала в такому наївному і добродушному егоїзмі, що мимоволі Ростови подумали, що це буде добре, коли він сам так твердо переконаний, що це добре і навіть дуже добре. До того ж справи Ростових були дуже розладнані, і цього не міг не знати жених, а головне, Вірі було двадцять чотири роки, вона виїжджала скрізь, і, незважаючи на те, що вона безперечно була гарна і розсудлива, досі ніхто ніколи їй не освідчився. Згоду було дано.
— Ось бачите,— казав Берг своєму товаришеві, якого він називав другом лише тому, що він знав, що в усіх людей бувають друзі.— Ось бачите, я все це розміркував, і я б не одружувався, якби не обдумав усього і якби це будь-чому було незручно. А тепер," навпаки, татусь і матуся мої тепер забезпечені, я їм влаштував цю оренду в Остзейському краї, а я прожити можу в Петербурзі з моєю платнею, з її достатком і при моїй ретельності. Прожити можна добре. Я не заради грошей одружуюсь, я вважаю це неблагородним, але треба, щоб дружина принесла своє, а чоловік своє. У мене служба — у неї зв'язки і невеликі кошти. Це в наш час дещо важить, правда ж? А головне, вона чудова, шановна дівчина і любить мене...
1 "Ось вона буде моєю дружиною",
Берг почервонів і усміхнувся.
— І я люблю її, бо в неї вдача розсудлива — дуже гарна. От друга її сестра — однієї фамілії, а зовсім інше, і неприємна вдача, і розуму того нема, і таке, знаєте?.. Неприємно... А моя наречена... Ось будете приходити до нас...— провадив Берг, він хотів сказати — обідати, але передумав і сказав: "чай пити", і випустив, проткнувши його швидко язиком, кругле маленьке кілечко тютюнового диму, як цілковите втілення його мрії про щастя.
Після першого почуття подиву, викликаного в батьках Бер-говим освідченням, у родині встановилася звичайна в таких випадках святочність і радість, але радість була не щира, а зовнішня. В почуттях рідних щодо цього весілля були помітні збентеження і соромливість. Наче їм совісно було тепер за те, що вони мало любили Віру і тепер так охоче збувають її з рук. Найбільше збентежений був старий граф. Він, певно, не міг би назвати того, що було причиною його збентеження, а причина ця полягала в його грошових справах. Він зовсім не знав, що в нього є, скільки в нього боргів і що він спроможний буде дати на придане Вірі. Коли народились дочки, кожній було призначено по триста душ на придане; але одно з цих сіл було вже продане, а друге заставлене і так прострочене, що мало продаватися, тому віддати маєток було неможливо. Грошей теж не було.
Берг уже понад місяць був наречений, і тільки тиждень залишався до весілля, а граф ще не вирішив сам питання про придане і не говорив про це з дружиною. Граф то хотів виділити Вірі рязанський маєток, то хотів продати ліс, то позичити грошей під вексель. За кілька днів до весілля Берг рано-вранці увійшов до графа в кабінет і з приємною усмішкою шанобливо попросив майбутнього тестя сказати йому, що буде дано за графинею Вірою. Графа так збентежило це запитання, яке він давно передчував, що він необдумано сказав перше, що спало йому на думку.