У них у хаті майже завжди бували кантори й півчі, бо сам Нохем Рабинович умів молитися співучим голосом перед аналоєм і був неабияким цінителем співів. До того ж їхній заїзд був, можна сказати, єдиною станцією для при-
їджих канторів. Не було такого місяця, щоб у їхньому дворі не з'являвся фургон, напханий дивними пасажирами, жвавими, верткими й завжди голодними. Були вони здебільшого страшенно обшарпані, як то кажуть, босі й голі, але шиї їхні були ретельно закутані в шарфи, в теплі вовняні шарфи. Мов та сарана, накидалися вони на заїзд, жадібно поїдали геть усе, що їм давали. Всі вже знали: раз приїхала голодна компанія, то це напевно півчі з все-світньовідомим кантором. Цілі дні всесвітньовідомий кантор випробовував, надриваючи горло, свою "коловратуру" й ковтав сирі яйця, а півчі так старалися, що аж на стінку лізли. Маючи здорові апетити, але здебільшого слабкі голоси, ця компанія не дуже захоплювала людей своїми молитовними співами, зате вони, добре наївшись і напившись, забиралися з міста, нічого не заплативши хазяям. Мачусі це, звісно, було дуже не до смаку, і вона стала потроху віднаджувати всесвітньовідомих канторів, просила їх, щоб вони краще заїжджали до Рувима Ясногородського, бо їдців вона й без них має, нівроку, досить, крикунів, хвалити бога, теж є чимало... В усякому разі, діти Рабиновича стільки наслухалися співів, що вони знали напам'ять, кому належить та чи та молитовна мелодія: канторові Пиці чи канторові Миці, каштанівському, сідлецькому, кальварій-ському канторові чи самому Нісі Бельзерові. Траплялися дні, коли співи, так би мовити, носилися в повітрі, в голові снувались якісь задуми, а в горлі тріпотіла якась мелодія, не даючи заснути.
Так стояла справа з співами. Що ж до музики, то герой цього оповідання мав можливість її слухати ще частіше, ніж канторів, і музика Єшуа-Гешл з густими пейсами, і гугнявий Бенціон жили поблизу хедеру, тому по дорозі в хедер доводилося пройти повз Єшуа-Гешла й Бенціона. Це було, власне, зовсім не обов'язково, їх можна було досить легко обминути, і так вийшло б навіть значно ближче. Але Шоломові подобалось проходити саме повз них, зупинятись під їхніми вікнами й слухати, як музика Бенціон навчає своїх учнів грати на скрипці або як Єшуа-Гешл репетирує із своїми синами, які вміють грати на різних інструментах. У такі хвилини Шолома не можна було відірвати від вікна, зрушити з місця. Синки Єшуа-Гешла помітили його, і найстарший з них, Гемеле, почастував Шолома один раз смичком, а вдруге квартою води. Та це не допомогло. Одної цигарки було дрсить, щоб здружитися з Гемеле, і відтоді Шолом став своєю людиною в домі Єшуа-Гешла. Тепер він не пропускав жодної репетиції, а репетиції відбувалися там мало не щодня. Отак він потрапив у середовище музикантів, познайомився з усім їхнім племенем, з їхніми повадами і звичками, з їхнім артистично-циганським побутом і навіть з їхньою музикантською мовою, яку він згодом, уже як Шолом-Алейхем, частково використав у своїх творах: "На скрипці", "Стемпеню", "Мандрівні зірки" тощо.
Як бачите, можливостей навчитися гри на скрипці було предосить. Він наслухався багато музики, і талант, як запевняв музикант Бенціон, Шолом теж мав. Чого ж ще бракувало? Інструмента, скрипки. А скрипка коштує грошей, але грошей нема І Що ж його робити? Треба, отже, дістати гроші... І тут, коли дійшлося до грошей, трапилась історія, смішна, але сумна, щось ніби трагікомедія.
54
НЕ УКРАДИІ
Постояльців гаманець з дрібними грошима.—Наш герой учинив нрадіжну й шнодус. — Ян спенатися гаманця?
Серед тих, що зупинялися в заїзді Рабиновичів, був один постійний пожилець, з литовських євреїв, хліботорго-вець з Пінська, на прізвище Вольфсон. Цей Вольфсон жив у них місяцями й мав уже свою постійну кімнату, яку називали "Вольфсонова кімната" навіть тоді, коли він сам був у Пінську. І самовар йому теж подавали окремий — "Вольфсонів самоварчик". Вольфсон став своєю людиною у Рабиновичів і їв те, що вони їли. А коли хазяйка, тобто мачуха, була в поганому настрої, то йому діставалося так само, як і іншим у сім'ї. У хаті він носив коротенький халатик, а іноді ходив зовсім без халата й курив товстезні сигари. Він страшенно любив балакати; тримаючи сигару в зубах і руки в кишенях, він говорив, говорив без угавуї Кімнату він звичайно залишав відчиненою, самовар завжди стояв у нього на столі, а шухляда в столі хоча й була замкнена, але ключі висіли тут-таки, в замку: поворот ключа, і шухляду відчинено. Що в цій шухляді лежить, знали всі. Там були книжки, листи, рахунки й гроші: велике, товсте портмоне ущерть напхане асигнаціями,— хто його знав, скільки їх там єі — і ще шкіряний гаманець, старий, облізлий, але завжди повний дрібних грошей, срібла й мідяків — теж, мабуть, чималенька сумаї Якби такий хлопчик, як Шолом, мав хоча б половину, то цього було б предосить, щоб купити найкращу в світі скрипку.
Вольфсон не раз відчиняв шухляду в усіх перед очима, і Шолом мимохіть кидав оком на портмоне, напхане асигнаціями, і особливо на шкіряний гаманець з дрібними грошима. Йому б дуже хотілося, щоб Вольфсон загубив гаманець, а він, Шолом, щоб його знайшов. Це б вийшло, так би мовити, ненавмисно й корисно... Повернення згуби — таки добре діло, але мати такий гаманець з дрібними грошима — ще краще діло... Та цей литвак не губив гаманця!.. Тоді Шолом наважився й вирішив: коли Вольфсон доручить йому почистити штани й забуде в них гаманець, то він дідька лисого поверне його власникові! Гаманець, припустимо, вислизнув під час чищення з кишені, то хіба він, Шолом, винен? Але Вольфсон теж не дурень: перед тим, як доручити дітям почистити свій одяг, він ретельно випорожняв усі кишені. Ото литвак! Шолома взяла досада. Раз людина гаманця не губить і не забуває, то треба хоча б зазирнути в цей гаманець, хоч подивитися, скільки там грошей... І з цією метою — не для того, щоб, крий боже, вкрасти, а тільки з цікавості,— Шолом одного ранку заскочив у Вольфсонову кімнатку, трохи покрутився там, ніби прибираючи на столі, поки литвак стояв у залі з товстою сигарою в зубах і теревенив. Але з усього цього нічого не вийшло. Тільки-но Шолом доторкнувся до холодних ключиків, йому здалося, ніби вони зняли неймовірний дзенькіт, і в нього руки й ноги затрусилися. Він рвучко повернувся й вибіг з кімнати з порожніми руками.